Як назвати цю війну так, щоб передати її головну суть? Російсько-українська війна? Замало. Така назва прийнятна у тому разі, коли держави воюють за якусь територію, не ставлячи під сумнів факт подальшого існування кожної з них. Вітчизняна війна українського народу? Ближче до істини. Оскільки ворог, у разі перемоги, намагається знищити Україну як незалежну державу. Але й така назва не повністю передає суть, бо агресор прагне закріпити за собою не тільки нашу територію, а й нашу історію, нашу ет-нічну приналежність і навіть наше ім’я. Адекватною назвою нинішньої війни, на мою думку, є національно-визвольна війна українського народу.

Ця війна стала можливою лише тому, що за 30 років незалежності ми так і не перемогли у собі «русскій мір» і не утвердили незворотно на своїй землі український світ. Так, «русскій мір» суттєво втратив свої позиції, а український світ суттєво підсилив, але у московитів ще не цілком умерла надія на те, що український світ можна остаточно знищити, а «русскій мір» — утвердити на нашій землі. Цю надію зміцнило масове відступництво від України великої частини населення Криму і Донбасу. Тепер або ніколи — і московити розпочали війну.

Що слід зробити для остаточної перемоги над Московією на внутрішньому фронті? Назавжди ліквідувати «русскій мір» і в Україні, і в душі кожного з українців.

Як це зробити?

1. Бог живе в душі кожного українця, навіть якщо він не ходить до церкви і вважає себе атеїстом. Українська православна церква московського патріархату не може бути посередником між Богом й українцями на нашій землі. По-перше, вона не є церквою, оскільки не має Томосу, тобто права на здійснення православних релігійних обрядів, наданого Вселенським патріархом. По-друге, вона не є церквою, оскільки була створена імператором-Сталіним як частина державного апарату імперії для духовного поневолення її громадян. По-третє, в нинішніх умовах вона не раз доводила свою ворожість до української влади і свою приналежність до «п’ятої колони» в Україні. Ця так звана церква має бути заборонена в Україні як ворожа, керована з території агресора. Приналежні їй лаври, включно з Києво-Печерською, мають бути націоналізовані як цінна історична спадщина укра-їнського народу і передані у тим-часове користування лояльним українській державі церквам на конкурсних засадах. Інші кульові споруди цієї «церкви» слід передати місцевим органам самоврядування, які й вирішать їх подальшу долю.

2. Декомунізацію України слід рішуче продовжити. Російська федерація є спадкоємницею саме комуністичного Радянського союзу. Всі символи комуністичного минулого на нашій землі — це символи сучасної імперії зла, з якою у нас тотальна війна… Всі вулиці і площі міст, що й досі носять прізвища генералів і маршалів Радянського союзу, мають бути перейменовані. Всі пам’ятники дружби «братніх народів», включно з так званим «ярмом» на набережній Дніпра у Києві, мають бути знесені. Відмежовуючись від комуністичного минулого, ми відмежовуємося від «духовних скрєп» нашого споконвічного ворога.

3. Нинішня війна йде не лише за нашу споконвічну землю. Вона йде і за нашу історію, за наше право вважати свою державу спадкоємицею Давньої Русі. Війна йде проти намагання імперії зла привласнити нашу спадщину.

Наш ворог — це покруч, який запозичив, точніше — вкрав, усі свої державні символи в інших народів. Нашу історичну назву Русь він, будучи Московією, у 1721 році приписав собі, переінакшивши на сучасний лад — Росія. При цьому так і не спромігся придумати нову назву для своєї етнічної угро-фінської основи. Народ цієї імперії і досі називається «русские» — єдиний прикметник серед назв усіх народів світу, хоча мав би називатись московитами. Символ Римської імперії — двоголового орла, що уособлював поділ влади на дві рівноправні гілки, церковну і світську, — він бездумно перетворив на свій державний герб, не усвідомлюючи, що жодного поділу влади в Російській імперії ніколи не було. Він привласнив абетку Давньої Русі, відмовившись від абетки арабської. Мову Давньої Русі обрав як державну, відмовившись у часи Давньої Русі спочатку від угро-фінських діалектів, а пізніше, в часи Золотої орди, — від уйгурської мови. Культурні здобутки Російської імперії, створені представниками всіх підкорених нею народів, він приписав саме «русским», внесок яких у цю інтернаціональну культуру зовсім невеликий. А ще «русские» не усвідомлюють того, що у них ніколи не було власних князів та імператорів: князів їм постачала Давня Русь, а імператорів — німці. Всім українським російськомовним діячам, письменникам, художникам, композиторам часів Російської імперії, як-от Миколі Гоголю, Петрові Чайковському, Іллі Рєпіну і сотням інших, слід повернути статус діячів укра-їнської культури і вивчати їх творчість у наших школах.

Боротьба за минуле — це боротьба за майбутнє. Заберіть у народу його минуле — і народ перестане усвідомлювати себе суб’єктом історії, не зможе противитися загарбнику. Сучасна історична наука в Україні — це аналог Української православної церкви московського патріархату в не менш важливій сфері духовного існування українського народу. Носіями імперського історичного ми-слення, у першу чергу, є історики старшого покоління. Я б відсторонив від керівних посад і роботи в державних установах усіх істориків, що отримали свій останній науковий ступінь у часи Радянського союзу. Вони токсичні для молодого покоління і для України загалом. Фінансування на українську історичну науку слід виділяти як на складову оборонного бюджету країни, оскільки обидві ці галузі критично важливі для існування держави.

Щодо назви країни — вона ідеальна, але поряд з лаконічною назвою «Україна» я ввів би ще й розширену: «Україна-Русь-Сарматія-Скифія-Арата». Щодо Герба — він ідеальний, але поряд з Малим гербом України — Тризубом — розглядав би й Великий герб України. Прекрасні проєкти цього герба широко відомі, але їм бракує одного важливого елемента — кримськотатарської тамги. Насправді Україна є спадкоємицею не лише Давньої Русі, а й Кримського ханства, яке у певні історичні часи займало близько половини нинішньої території України. Тоді питання Криму з історичної точки зору вирішиться остаточно.

4. Чиновницький апарат більшості держав є головним джерелом корупції. Зазвичай чиновників забагато для виконання потрібних функцій, а зарплата замала для того, щоб спонукати їх до чесного виконання цих функцій. Особливо ця ситуація небезпечна для України. Я — прибічник точки зору, що назва нашої держави Україна походить від слова Країна або Центральна земля — Гартленд, але наша доля і раніше, і тепер, і в майбутньому — бути кордоном між цивілізованим світом і безкрайніми просторами Мордора — Імперії зла.

Ми не маємо права на слабкі ланки, а наш нинішній державний апарат — це саме така ланка, разом із судами та органами охорони громадського порядку. Згадайте поведінку цього апарату в Криму і на Донбасі. Більшість не надто важливих функцій сміливо слід передавати приватним структурам, включно з більшістю в’язниць, охоронних структур, лікарень, бібліотек, музеїв, театрів, шкіл, вишів. Лише об’єкти загальнонаціонального значення має контролювати держава. Державному апарату слід бути компактним, високооплачуваним і професійним. Усі посади, і то лише на певний час, мають за-йматися на конкурсній основі.

Особиста свобода не сумісна з великою кількість в’язнів у нашій країні. За більшість неважких злочинів громадян слід карати фінансово, а не ув’язненням.

Всебічне заохочення змагальності, приватної ініціативи, втім, не знімаю з держави обв’язку присутності у всіх сферах життя суспільства. Вільна конкуренція між державою і приватним сектором сприятиме підвищенню ефективності кожного з них.

5. Мова має значення. Перше, що зробили російські окупанти, захопивши Донецьк і Луганськ, — це закрили всі українські школи і знищили українські книжки в бібліотеках.

Усі кандидати на державні посади мають досконало володіти державною мовою. Умова допуску кандидата до конкурсу на вакантну посаду — успішно складений іспит з державної мови, а також з математики та з історії України. Це стосується і кандидатів у депутати всіх рівнів. Ми, нарешті, маємо по-збутися від невігласів на всіх рівнях державної ієрархії та виборних органів. Крім державної та англійської мов, у школах має обов’язково вивчатися на вибір одна з мов споріднених з нами народів: польська, чеська, литовська — тих народів, які зробили великий позитивний внесок у нашу історію. У паспорті слід відродити графу про національність. Кожен громадянин має право заповнити або не заповнити цю графу. Й у цьому теж його свобода.

6. Всі ключові питання життя держави мають вирішувати органи, сформовані за результатами загальних виборів. Але не всі виборці можуть брати участь у виборах всіх рівнів. Скажімо, у виборах президента, на мою думку, повинні брати участь лише ті громадяни, котрі сплачують податки у державну скарбницю. Пенсіонер, що працює, — так. Той, хто не працює, — ні. Люди, які не працюють багато років, як правило, втрачають зв’язок з реальним життям країни і не здатні оцінити її стратегічні інтереси, а відтак завжди голосують за минуле. Але вони можуть брати участь у виборах усіх інших рівнів.

Нині склалася драматична ситуація, коли у складі Верховної Ради нема жодного шанованого професора, академіка, письменника, інженера, режисера. Іншими словами, нема видатних людей з різних ділянок життя країни. Зате скільки завгодно людей посередніх, таких, що ніколи не стануть видатними. Саме вони чомусь вирішують долю країни.

До державного управління слід залучити саме видатних людей. Але не через роботу у законодавчому органі, хоча і це можливо, а через роботу у професійних спілках. До існуючого законодавчого парламенту варто додати паралельну дорадчу палату, яка обиралася б з представників Національної академії наук і творчих спілок. Саме ця дорадча палата пропонувала б законодавчій палаті для подальшого голосування важливі загальнодержавні проєкти і провадила б експертизу всіх інших проєктів.

7. Головною засадою укра-їнського світу є ідея максимально можливої особистої свободи. У цьому сенсі ми — унікальна нація.

Кожен прийнятий Верховною Радою закон, обмежує свободу громадян. Тому Верховна Рада не тільки повинна ухвалювати нові закони, а й максимально скасовувати вже існуючі, зменшувати деталізацію вимог кожного закону, що у дрібницях обмежують свободу громадян. Скажімо, на прийнятий один новий закон скасовувати один чи й кілька старих.

В ідеалі окремим громадянам слід дозволити все, що не суперечить спільним інтересам. Вогнепальна зброя — дозволена, але не одразу і не всім, а тим, хто довів свою відданість інтересам нації і має відповідний стан здоров’я. Азартні ігри — всім, але з певними обмеженнями на діяльність гральних закладів, щоб унеможливити розорення людей із нестійкою психікою. До речі, освічена людина, що засвоїла курс теорії ймовірностей, ніколи не гратиме в азартні ігри. Алкоголь, тютюн, наркотики — всім, але тотальна державна пропаганда має спрямовуватися на людей так, щоб вони їх вживали вкрай рідко. Право вирішувати для себе проблему життя або смерті — всім, але це не знімає з держави обов’язку пояснювати кожній конкретній людині, в чому полягає її оптимальна лінія поведінки. Жодних примусових щеплень — лише добровільні. Свобода — це, зокрема, відсутність монополії у будь-якій царині, що зачіпає інтереси конкретної людини.

7. Кожен громадянин України, незалежно від статі, — воїн. І це має лежати в основі виховання нації. Так, військо має бути відносно невеликим і професійним. Але кожен повинен розуміти, що кордони України — недоторканні. І про це слід пам’ятати не лише у контексті стосунків з нашим одвічним ворогом — російською федерацією. Після відновлення наших міжнародно-визнаних кордонів, маємо створити пояс безпеки вздовж порубіжжя. Сам ворог нам показав, як це робиться: Кубанська, Донська, Курська, Воронезька, Білгородська, Брянська народні республіки…

Російська федерація, задля безпеки всього світу, має бути дезінтегрована і позбавлена ядерної, хімічної, біологічної зброї. Тоді, можливо, народи цієї великої за площею території перестануть, нарешті, гратися у солдатики і зосередяться на власному добробуті.

Ми ж маємо стати невід’ємною частиною великої європейської цивілізації і пам’ятати про справді братні нам народи — поляків і литовців, які найбільше сприяли нашій перемозі.

А щодо зозулі, то у неї нема гнізда. Вона відкладає свої яйця у чужі гнізда. Пташеня зозулі вилуплюється раніше за інших і виштовхують їх з їхньої ж хати. Такою зозулею і є наш північний сусід, який намагається відкласти своє московитське яйце у наше українське гніздо.

Валерій ШВЕЦЬ, доктор фізико-математичних наук, професор.