5 квітня сповнилося 140 років від дня народження одного з будівничих Військово-Морських сил Української Народної Республіки, а згодом і військового флоту Польщі адмірала Юрія Свірського. Майже півтора десятка літ його життя було пов’язане з Чорним морем, з Одесою.

Майбутній адмірал народився 5 квітня 1882 року в Каліші, центрі однойменної губернії Польського королівства, в католицькій дворянській родині литовського походження, вихідця зі Свіри (тепер Білорусь, Мінська область), з князівським корінням герба Лис. Його батько — Влодзімєж Свірський — був офіцером російської армії: служив в Осовецькому фортечному піхотному полку, а потім командував піхотним полком у фортеці Демблін. Мати — Целіна, уроджена Василовська — сестра відомої польської письменниці Марії Конопніцької. Вихований матір’ю в патріотичній атмосфері, Юрій чудово володів польською та англійською мовами. Після закінчення двох класів реального училища у Варшаві вступив до кадетського корпусу в Москві, який закінчив у1899-у. Продовжив військову освіту в елітному Морському корпусі Петербурга, де з успіхом (друге місце серед випускників) у 1902-у отримав звання мічмана.

Розпочав службу на Балтійському флоті старшим офіцером на крейсері «Аскольд», на якому здійснив плавання на Далекий Схід. Але в жовтні 1903-го захворів на важку легеневу хворобу і повернувся у Петербург на лікування. Після одужання в 1905-у перевівся на Чорноморський флот. Був вахтовим офіцером на панцернику «Ростислав», майже два роки командував канонерським човном «Донец» (цей човен у жовтні 1914-го врятував Одесу, захистивши собою баржу з мінами від торпед турецьких міноносців). Служив на крейсері «Память Меркурия», панцернику «Св. Евстафий», міноносці «Стремительный», із 1912-го — офіцер бригади лінкорів Чорноморського флоту. Перед початком Першої світової війни недовго був заступником морського аташе посольства Росії в Афінах. Із липня 1914-го — флаг-штурман командувача Чорноморським флотом.

З весни 1917 року стрімко розвивалися події з відродження української державності, до яких долучився і капітан 1-го рангу Юрій Свірський. Він, зокрема, брав активну участь в українізації Чорноморського флоту, підтримував підняття українських прапорів на кораблях та звернення до Центральної Ради щодо активнішої роботи по створенню національних військово-морських сил.

Нетривалий період, з грудня 1917-го по квітень 1918-го, Чорноморський флот фактично перебував під владою збільшовиченого Центрофлоту. Севастополь на той час був охоплений кривавою хвилею червоного терору. За різними оцінками, тільки 23—24 лютого там було вбито близько 600 осіб — морських та сухопутних офіцерів, членів їхніх родин і мешканців міста.

Після підписання Берестейських угод почалося звільнення України від більшовицької чуми. Наприкінці квітня в Крим вступили українські частини на чолі з полковником Петром Болбочаном, що зародило надію про закінчення темних часів. Більшовики почали тікати на транспортних суднах, їх ватажок Ленін вимагав переведення флоту з Криму у Новоросійськ, але морські офіцери вирішили залишитися в Україні. Про перехід флоту під український прапор повідомив керівництву Центральної Ради в телеграмі від 29 квітня 1918 року його командувач адмірал Михайло Саблін. Але саме цього дня до влади в Україні при-йшов гетьман Павло Скоропадський.

Згідно Берестейською угодою кораблі Чорноморського флоту мали бути інтерновані, тому адмірал Саблін відрядив до Сімферополя делегацію на чолі з контр-адміралом Вацлавом Клочковським на переговори з командувачем німецьким військом у Криму генерал-майором фон Кошем стосовно подальшої долі флоту. До складу делегації входив і Юрій Свірський. Але німецьке командування затягувало переговори, не бажаючи віддавати Україні військові кораблі. Тоді адмірал Саблін вирішив вивести до решту їх Новоросійська. Але більша частина кораблів та екіпажів залишилася в Севастополі, серед них був і капітан 1-го рангу Свірський.

Через місяць, 1 червня, Юрія Свірського призначено начальником Головного морського штабу в Києві. Через цей штаб проходили всі накази по морському відомству, що стосувалися розбудови українського військового флоту, зокрема про фінансування ремонтних робіт в українських портах, добудову раніше закладених військових кораблів на верфях Миколаєва. Вирішувалися і кадрові питання, розроблялася нова форма для особового складу, створювалися гардемаринські школи для майбутніх офіцерів флоту.

Юрієві Свірському двічі доводилося брати участь у перемовинах з німецьким командуванням у Берліні про передачу військових кораблів Україні, й ці питання в основному вирішувалися позитивно. Але всередині осені стало очевидним, що незабаром війна на заході завершиться поразкою Центральних держав. Намагаючись зберегти владу, гетьман Скоропадський 14 листопада призначив новий уряд, який повинен був полегшити перехід України до налагодження стосунків з білою Росією та представниками Антанти. Однак це була політична помилка. Відтак до влади в Україні прийшла Директорія. У зв’язку з цими подіями Юрій Свірський, який, отримавши звання від Скоропадського звання контр-адмірала, з 10 по 20 жовтня обіймав посаду військового міністра, опинився поза керівними структурами українських ВМС.

17 грудня 1918 року він подав у відставку на знак протесту проти співпраці уряду УНР з галицькими українцями проти відродженої Республіки Польща. Сподіваючись розпочати службу під біло-червоним прапором, підкорився Вищому польському військовому комітету на Сході, який базувався в Одесі, і від його імені очолив Лігу відродження польського флоту, що мала на меті зібрати польських моряків і зайнятися створенням ВМС та торгового флоту Польщі. Юрій Свірський він підготував меморандум, який містив перелік вимог щодо виходу Польщі до моря, та обґрунтував необхідність присутності екс-перта з морських справ у польській делегації на мирній конференції. Відтак 22 березня 1919-го на вимогу польського генерала Галлера відбув з Одеси через Константинополь до Франції для участі у роботі конференції в статусі експерта.

У квітні Юрій (Єржи) Свірський переїхав до Польщі й у травні вступив до Війська Польського у званні морського полковника. Був призначений до Департаменту морських справ. Відтоді й до останнього подиху його життя було пов’язане з польськими ВМС. На новій посаді йому прислужився короткочасний досвід, набутий під час розбудови укра-їнського флоту. З квітня 1920-го Єржи Свірський став командувачем сил морського узбережжя. Із 1922-го призначений командувачем флоту. У 1925—1939 роках обіймав посаду начальника Військово-морського управління у Міністерстві з військових питань у Варшаві. За цей час до складу флоту введено кілька сучасних підводних човнів, кораблів, з’явилася морська авіація, зведені оборонні споруди на узбережжі, відкрито військово-морські навчальні заклади. У 1931-у польська влада присвоїла йому звання контр-адмірала.

4 вересня 1939-го, коли точилися запеклі бої, своїм наказом перевів штаб ВМС до Пінська, а після початку радянської агресії в ніч із 17 на 18 вересня евакуювався разом з урядом через румунський кордон до Франції, а потім — до Великої Британії. Того ж року підписав польсько-британську угоду з головнокомандувачем генерал-лейтенантом Владиславом Сікорським і послом Едвардом Рачинським. Генерал Сікорський доручив йому продовжити виконувати обов’язки керівника ВМФ. Згідно з цією угодою, польські кораблі та субмарини, які змогли прорватися з німецького оточення, продовжили службу на військових базах Великої Британії. Союзники брали на себе забезпечення та утримання суден та їх залучення до спільних операцій. Польська сторона відповідала за кадрові і дисциплінарні питання, а також підготовку морських спеціалістів.

Польські кораблі брали участь у багатьох бойових діях, демонструючи біло-червоний прапор на морях та океанах. 19 січня 1941-го Єржи Свірського було підвищено у званні до віце-адмірала. Діючу службу він залишив 30 листопада 1946-го. Відзначений п’ятьма найвищими військовими нагородами Польської Республіки. На Батьківщину, яка опинилася під владою маріонеткового комуністичного уряду, він не повернувся й оселився у містечку Вемблі, неподалік Лондона, живучи на довічну пенсію, надану йому Британським адміралтейством.

Помер 12 червня 1959 року після тяжкої хвороби. Похований на Бромптонському кладовищі в Лондоні.

В Одесі на вулиці Приморській, 37, на фасаді загону морської охорони в 2017 році встановлена меморіальна дошка Юрію (Єржи) Свірському.