Після смерті ліберального демократа Володимира Вольфовича в розпорядженні Кремля нема політиків, здатних нести в народ нісенітниці. Як-от про миття чобіт в Індійському океані або про зміну політичної карту світу, щоб на ній не було України. Цивільні і військові, ліберали і демократи, командують «смірно!» один одному й намагаються вгадати, з якої ноги вранці встав фюрер.

Вождь не хоче переговорів

Тиждень тому наближеним путіна здавалося, що ліва нога національного лідера бажає закінчити війну договором, нехай і на людожерських умовах. Зараз черга ноги правої. Вона від переговорів втомилася. Дає вказівки своїй армії рухатися якнайдалі на захід. Ех, нема Жириновського! Він би художньо пояснив, в якому океані мити чоботи і яку карту навпіл з міжнародним правом вживати в клозеті. Мрії вождя тепер доводиться озвучувати генералам, людям грубим і неотесаним.

Один з таких, виконувач обов’язків командувача військами Центрального військового округу генерал-майор Рустам Міннекаєв на зборах військових промисловців 22 квітня відкинув сентименти і довів до серйозних людей справжні цілі війни з Україною. Завданням другого етапу «спецоперації», за його словами, є не тільки встановлення повного контролю над українським Донбасом і забезпечення сухопутного коридору в анексований Крим, а й захоплення всієї Південної України з виходом у молдавське Придністров’я. Зрозуміло, задля захисту росіян, яких там нібито «утискають».

Завдання — захоплення промислового півдня

Про утиски сказано між іншим. Головним же у планах захопити південь нашої країни є перспектива впливу на життєво важливі об’єкти української економіки. На включення в систему енергозабезпечення Росії Запорізької та Південноукраїнської АЕС, на захоплення промислових комплексів Запоріжжя і Дніпра, ГЗК, «Південьмашу», грубо кажучи, двох третин промислового потенціалу нашої держави.

Слова генерала можна було б віднести до пустопорожніх хвастощів. Однак, схоже, плани Кремля укладаються в подібну схему. Реалізувати її, зрозуміло, до «сакральної дати» 9 травня 2022 року не вдасться. Але парад перемоги на красній площі москви для путіна не самоціль. Попереду літо, ставка — на виснаження українських ресурсів і надія на те, що підтримка і постачання озброєнь в Україну обійдуться демократичним країнам, на думку їхніх лідерів, занадто дорого.

Наскільки дорого продовження війни з Україною обійдеться росії, не може сказати ніхто. Але поки європейські країни платять кремлеві мільярди євро і доларів за постачання нафти та газу, в москві грошей не рахують, а втрати в живій силі не враховують зовсім. П’ятдесят-шістдесят тисяч полеглих ро-сійських воїнів на полях битв, як вважає національний лідер, для досягнення «великої» мети — прийнятна ціна.

Яку ціну доведеться заплатити нашій країні за перемогу, зараз не може сказати ніхто. Швидше за все, величезну. Але за поразку Україні доведеться платити набагато більше. Поверненням вікового ярма для держави та приниженням кожного з українців. Дай Боже, щоб не сталося такого. Дай Боже, щоб вистачило сил протистояти московському злу, не дати вирватися йому з пекла.

Третя фаза війни

Минулої неділі Київ в обстановці великої секретності відвідали два високопоставлених заокеанських чиновники — державний секретар США Ентоні Блінкен і міністр оборони цієї країни Ллойд Остін. Секретність зумовлена турботою про безпеку, але візит готувався довго і ретельно. За винятком маршруту поїздки київські заходи і зустрічі були узгоджені до дрібниць, а результати відомі заздалегідь.

Заздалегідь було відомо про збільшення обсягів американської допомоги Україні (800 мільйонів доларів). Заздалегідь було відомо про призначення Джозефом Байденом Бріджит Брінк послом у нашій країні (цей пост не був зайнятий два роки). Заздалегідь узгоджена номенклатура військових поставок і заздалегідь дана неприємна, але аргументована відмова в передачі нашій країні новітніх винищувачів США.

Здавалося б, під час візиту ніяких несподіванок не могло бути. Їх у протокольний час і не було. Але Ллойд Остін, коментуючи візит, усе ж таки не стримався і як справжній генерал висловив усе, що лежало на душі про цілі військової підтримки України. Похвала в бік наших військових з вуст міністра оборони, природно, прозвучала. Прозвучала і впевненість, що за підтримки США Україна здатна виграти війну. Але далі вояка, як то кажуть, понесло.

США, на думку Остіна, бажають, виявляється, не стільки захищати цивілізацію від воєнного злочинця, як нещодавно проголошував Байден, а «Щоб Росія була ослаблена до такої міри, аби не могла більше робити те, що зробила під час вторгнення в Україну. Вони вже втратили багато військового потенціалу. І ми хочемо, щоб у них не було можливості швидко відтворити цей потенціал».

Лишень це? А ми думали, що йдеться про цінності. І чекаємо допомоги як манни небесної. Президент Зеленський уже охрип, переконуючи підтримати Україну... А навіщо друзям поспішати? Чим більше ракет вибухнуло над нашими містами, чим більше будинків зруйновано, чим більше наших людей вбито, тим слабший російський «потенціал», тим більше часу і коштів знадобиться, щоб його відновити. Залізна логіка.

Треба сказати, що подібною логікою користуються не тільки військові і не тільки в США. Деякі політики, аж ніяк не союзники путіна, розглядають ро-сійсько-українську війну (незалежно від її кінцевого результату) як можливість взяти участь у безпрецедентному за масштабом світовому бізнесі. Від Лісабона до Пекіна підприємливі люди з мільярдами доларів, євро та юанів наввипередки вже готуються до глобального переділу світової економіки. Переможе Україна — вони візьмуть участь у її відродженні. Переможе росія — почнуть на свою голову відтворювати її військовий потенціал.

У майбутньому відродженні, однак, не візьмуть участі наші громадяни, дорослі та діти, вбиті рашистами в Бучі, загиблі під час бомбардувань у Харкові, розсіяні тунелями «Азовсталі» у знищеному ворогом Маріуполі. А тримісячна дівчинка Кіра, вбита в Одесі російською ракетою, уже не стане художницею або балериною.

Огляд треба закінчувати. Але як — не знаю. Текст не має сенсу, поки триває війна.