Триває шостий місяць війни, яку тоталітарна росія веде проти цивілізованого, демократичного світу. Першою на шляху кривавого агресора, який безжально нищить, вбиває та цинічно бреше, стала Україна. Від жахіть війни потерпають не лише люди, а й тварини. Говоримо сьогодні саме про них.

Наша співрозмовниця — громадська активістка, волонтерка, екологиня і зоозахисниця, голова ГО «Закон природи» Яна ТІТАРЕНКО.

— Яно, скажіть, будь ласка, яка ситуація з тваринами на Одещині зараз і чим вона відрізняється від перших днів війни?

— Перші дні війни ми всі були розгублені, мало хто думав про долю тварин — як домашніх, вуличних, свійських, так і диких. Зараз, через пів року, ми розуміємо, яка глобальна катастрофа відбувається, наскільки важливе це питання і наскільки його не можна залишати неврегульованим.

— Чи багато тварин залишили напризволяще в перші дні? Як ви їм допомагали і допомагаєте?

— Дуже багато тварин були покинуті. Всі історії — унікальні. Але була й загальна тенденція: у селах люди залишали прив’язаних собак, покидали котів, інших свійських тварин. Худоба залишалася на подвір’ях і гинула від голоду. Були організовані волонтерські групи, які їздили по селах, відв’язували тварин, напували їх і годували. Звісно, всіх забрати — неможливо, але люди, які хотіли врятувати тварин, шукали спосіб, як це зробити. В перші тижні війни контрольно-пропускні пункти дозволяли вивозити їх за кордон. Ті, хто хотів, хто мав таке бажання, брали й по десять тварин із собою. Траплялися випадки, коли через кордон родини вивозили і своїх, і чужих улюбленців.

— Як відомо, Європейський Союз, який мав дуже серйозні вимоги до перевезення тварин, з початком війни в Україні максимально все спростив, щоби люди могли забирати їх із собою...

— Наведу приклад. У нас, в Одесі, є Центр адаптації собак. Це партнерський проєкт. Ми з ними вже на другий тиждень війни вивезли 15 тварин, які не мали жодного документа. У нас були ветеринарні книжечки, а це навіть не закордонні паспорти. Чехи й румуни допомогли нам перетнути кордон. Всі тварини потрапили в родини. Заслуговує на повагу надзвичайна толерантність і дуже лояльне ставлення європейців до тварин з інвалідністю. Тому насамперед у сім’ї потрапили собаки, в яких не було кінцівок, а також ті, що мали спінальні травми (проблеми з хребтом та спинним мозком), та сліпі. Вони були влаштовані найпершими, а вже згодом люди брали молодих, здорових тваринок.

— У кожного своя доля… Це не лише про людей, а й про чотирилапих. Яно, розкажіть, будь ласка, історію чи кілька історій, які вас найбільше вразили.

— Найбільше мене вразили навіть не тварини, а наші військові, які, попри те, що боронять нашу землю й допомагають місцевому населенню, часто опікуються ще й тваринами, які залишилися без господарів. У нас зараз на утриманні є кіт, якого ми називаємо 5,45. Це кіт, якого в Одесу відправили у коробці від патронів калібру 5,45. Осколок потрапив йому в око. Після лікування в Одесі він абсолютно здоровий молодий кіт. До речі, ми шукаємо йому родину. Я про те, що військові аж з-під Херсона знайшли можливість відправити кота в Одесу на лікування.

Так само в нас на лікуванні є собака Гільза. Вона потрапила під важку техніку, в неї було розтрощене стегно. Наші ветеринари все це зібрали, і тепер вона в нашому притулку. Гільза дуже контактна, унікальна, ще й з гонором — може без значних зусиль вишикувати псів, удвічі більших за себе.

Був у нас собака Ромчик, якого господарі, спішно виїжджаючи з Южного, покинули прив’язаним на ланцюгу. Не знаю, де зараз ті люди, але їхній Ромчик у Канаді. Це я про те, що долю тварин ми стараємося відслідковувати.

До війни в мене був собака Лютик, підібраний у Татарбунарах. Побачила покинуте цуценя, яке жалібно бігало уздовж дороги і плакало-скавчало, не змогла пройти повз нього. Зараз він мешканець Чехії і живе в дуже класному, елітному будинку. Шляхи Господні незвідані. Але найголовніше — залишатися людиною. У нас є волонтерка громадської організації Animal SOS Odessa Юлія, яка вивезла до Андорри дев’ятьох котів. Уявляєте, їхала до своєї доньки через усю Європу сама із дев’ятьма котами! Людина їх не залишила і не шукала приводу, щоб просити когось за ними доглядати чи щоб їх покинути. Це була її умова: вона приїде, якщо її тварини приїдуть з нею.

— Тож тепер популяція котів у маленькій Андоррі суттєво зросла за рахунок українських пухнастиків...

— Справді, історії найнеймовірніші. Наша волонтерка привезла собаку з Польщі в Україну, бо та ходила за нею на кордоні, заглядала в очі, ні на крок не відставала. Тут головне зрозуміти, що тварини, які звикли до людей, — це наша відповідальність. Якщо ми взяли на себе цей обов’язок — ми не можемо просто так їх покинути

— Ми відповідаємо за тих, кого приручили, як писав Антуан де Сент-Екзюпері…

— Саме так. Я вже не кажу, що від московської агресії потерпають наші заповідники, заказники, заповідні території та водні об’єкти. Ці злочини ми відстежуємо й фіксуємо разом з усім цивілізованим світом, і за все це агресору доведеться відповідати. А ми робимо те, що можемо зробити зараз, і допомагаємо тим, хто потребує нашої допомоги.

— За моїми підрахунками, в Одесі не менше ста тисяч власників домашніх тварин. Що ви хотіли б їм побажати?

— Найперше — зберігати спокій. Якщо плануєте переїхати за кордон, заздалегідь подбайте про документи на тварину, зверніть увагу, що з 25 липня ЄС змінив правила ввезення тварин. Це через деяких нечистих на руку наших співвітчизників, котрі займаються розведенням породистих тварин і, користуючись спрощеним режимом, під видом біженців ввозили їх з комерційною метою. Вони викликали справедливі нарікання власників місцевих розплідників через торгівлю неякісними екземплярами та збивання цін.

Отже, в Україні скасували спрощений режим вивезення домашніх тварин до країн ЄС, який діяв одразу після початку російського вторгнення. За оновленими правилами, тварина повинна мати дійсний ветеринарний паспорт, мікрочіп для ідентифікації та щеплення від сказу.

Буквально вчора нам зателефонувала людина, яка нещодавно взяла в нас собаку, і повідомила, що хоче його повернути, бо зібралася їхати до Німеччини. Тут питання: «А навіщо ти береш тварину, якщо знаєш, що збираєшся виїжджати?». Якщо не хочеш брати собаку із собою, то не треба було привчати його до хати і до своєї любові. Бо коли вони живуть в оселі — це одна ситуація, а коли живуть у людей, а потім повертаються в притулок — дуже прикро. Люди мають бути відповідальними.

— І людяними щодо своїх чотирилапих друзів. Щиро дякую, Яно, за розмову.