Публіцистичні нотатки про проблему перейменування вулиць, на яку ніхто не звертає увагу

Шлях до гендерної рівності — один із визначальних напрямків розвитку цивілізованого суспільства, для якого людина є цінністю. Із початком повномасштабної війни ця тематика нікуди не зникла, а часто навпаки — увиразнилась. Наприклад, збільшення кількості жінок у ЗСУ та їх забезпечення, питання доглядової праці й здобуття безпечної освіти тощо.

Війна впливає навіть на таку, здавалося б, мирну річ, як топоніміка. Адже назви вулиць, проспектів, парків, мікрорайонів ніколи не були абстрактно нейтральними: завжди за ними стояла певна ідеологія, яка на час появи цих назв панувала у суспільстві. Відома кандидатка історичних наук Ксенія Кузіна вказує, що перейменування вулиць у 1920-х рр. «можна розглядати як спосіб переписування історичної пам’яті».

Зараз тим більше можна сказати, що топоніміка є складовою інформаційної війни. Звідси стають зрозумілими словесні баталії, які відбуваються у Одесі навколо перейменування вулиць.

Із чималого кола проблем, пов’язаних із цим процесом, ми відокремили його гендерний аспект. А точніше, видимість у топоніміці «жіночих» назв й співвідношення назв вулиць на честь чоловіків та жінок. Дивним чином цей аспект повністю випав із кола уваги топонімічної комісії.

До речі, в Одесі історико-топонімічна комісія при міській раді працює давно і активно, але жодного разу на її засіданнях не піднімалося питання про досягнення гендерного балансу між «чоловічими» та «жіночими» назвами вулиць. Хоча відмінність просто разюча: співвідношення складає 13 до 1, зрозуміло, на чию користь. На жаль, поки що не видно змін на краще. Хоча серед членів комісії багато жінок.

Свіжий приклад. 22 червня відбулося чергове засідання історико-топонімічної комісії міськради, на якій було підтримано пропозицію перейменувати вулиці на честь видатних музичних діячів, творчість яких пов’язана з Одесою. Так от, з семи цих діячів лише одна жінка — співачка та педагогиня Ольга Благовидова. І це в той час, коли історія міста зберегла десятки імен видатних жінок, які народилися тут чи тісно пов’язані з Одесою.

На наш погляд, саме зараз настав слушний момент встановити у цьому питанні гендерну справедливість. Один із депутатів міськради нарахував 117 вуличних назв, пов’язаних із російським наративом. Зрозуміло, що таких назв треба позбуватися. То що заважає назвати ці вулиці (принаймні, частину з них) на честь славних дочок Одеси? Вибір тут багатий. Нижче ми хочемо дещо «полегшити життя» нашим топонімістам/кам та депутатам/кам і пропонуємо на розгляд декілька кандидатур.

У 1994 році Міжнародна астрономічна спілка прийняла рішення одному із кратерів на планеті Венера присвоїти ім’я української фахівчині з астрономії Зінаїди Аксентьєвої. Астрономією вона захопилася ще школяркою. Навчання в Одеському інституті народної освіти поєднувала з роботою в Одеській астрономічній обсерваторії. Після того, як 1926 р. у Полтаві було створено гравіметричну обсерваторію АН УРСР, дослідниця почала в ній працювати, а у 1951 р. стала її директоркою.

Предметом наукових занять Зінаїди Аксентьєвої була глобальна геодинаміка — вивчення Землі як планети методами геофізики та астрономії. Завдяки їй Полтаву почали називати «широтною столицею» Радянського Союзу. Вже понад півстоліття ім’я Зінаїди Аксентьєвої належить історії науки. Водночас — і Всесвіту: за назвою кратера на Венері. Зовсім небагато навіть світових знаменитостей мають таку честь. А серед українок вона взагалі єдина.

Якщо казати про одеситок, які стали світовими знаменитостями, то чи не першою варто назвати художницю Соню Делоне. Саме їй судилося стати першою жінкою, яка провела персональну виставку у відомому французькому Луврі, порушивши тим самим більш ніж вікову гегемонію художників-чоловіків. Тоді, у 1964 р., майстрині було майже 80 років.

Доля не балувала малу Соню. Її батьки пішли з життя, коли дівчинці ледь виповнилося п’ять років. Вона зросла у сім’ї дядька, відомого адвоката. У неї рано виявився хист до живопису, і після закінчення гімназії дівчину відправили вчитися до Художньої академії Карлсрує, звідси вона переїхала до Парижа, який також вважався світовим центром мистецтв. Там вона зустріла свою любов. У 1910 р. народився творчо-сімейний дует Соня і Робер Делоне, який вважається одним з найвідоміших в історії світового живопису.

Одеситка виявляла свій хист не лише у живописі, а ще й у скульптурі, кераміці, рекламі, вона створювала ілюстрації до книг, візерунки для тканин та театральних костюмів. За її ескізами було видано унікальну колоду гральних карт із малюнками у стилі кубізм. Для Всесвітньої виставки у Парижі 1937 р. Соня із чоловіком створили панно завбільшки 235 кв. м. Завдяки такій діяльності Соня Делоне нагороджена орденами Мистецтв і літератури Франції, та Почесного легіону.

Світову славу, вже у сфері кінематографу, здобула і Алла Назімова. Перші кроки до оволодіння акторською майстерністю вона зробила в Одесі, про що часто згадувала. Навчаючись у відомих майстрів сцени, граючи у шкільних виставах, знайомлячись із майстерністю гастролерів із різних країн, дівчина швидко зростала у творчому плані. Вже у 25 років вона гастролювала по Європі, звідки вирушила до США. Там вона мала просто неймовірний успіх. Знаменитий драматург Юджін О’Ніл зізнавався, що гра Назімової спонукала його присвятити своє життя театру. Популярність актриси сприяла її запрошенню до Голлівуду, де вона швидко стала однією з найпопулярніших кінозірок. Внесок Алли Назімової у світове кіномистецтво відзначений зіркою на Алеї слави Голівуда.

Якщо вже ми торкнулися теми одеситок у Голівуді, то ніяк не можна оминути таку постать як Стела Адлер. І хоча народилася вона у Сполучених Штатах, але, говорячи про себе, незмінно повторювала: «Я — єврейка з Одеси». Одеське походження мали її батьки — Сара та Джейкоб Адлери. Цікаво, що у цієї акторської пари народилося шестеро дітей, і всі вони стали професійними акторами.Сама Стелла вперше вийшла на сцену у віці чотирьох років в одній з постановок батька.

Із ранньої юності від своїх колег дівчина відрізнялася спостережливістю та постійним прагненням до знань. Саме тому вона приєдналася до групи акторів та актрис, які мали нагоду навчатися у легендарного режисера Костянтина Станіславського, який в середині 1920-х гастролював зі своїм театром у Сполучених Штатах. Система цього майстра стала наріжним каменем методу виховання акторів театру та кіно, яку викладала Стелла у своїй студії StellaAdler. Вона долучилася до становлення таких знаменитих акторів, як Марлон Брандо, Джуді Гарленд, Елізабет Тейлор, Роберт Де Ніро, Мелані Гріффіт, Уоррен Бітті та інші. Навіть зараз, через 30 років після того, як Стелла Адлер пішла з життя, її метод продовжує домінувати у системі підготовки акторів для Голівуду.

Із заокеанського краю повертаємося до рідного, який подарував українській сцені чимало блискучих актрис.

Десятки років прикрашали сцену Київського театру ім. Лесі Українки народні артистки України Віра Предаєвич, Мальвіна Швідлер, Надія Батуріна. Творчий шлях останньої склався незвично. Вона закінчила філологічний факультет Одеського університету ім. Мечникова, кілька років працювала у школах Одеської області. І лише у 27 років вирішила кардинально змінити життєву стезю; закінчила театральну школу-студію, працювала в одеських театрах, а з серпня 1961 р. стала актрисою та режисеркою театру ім. Лесі Українки. Надія Батуріна знімалася в кіно, була авторкою та ведучою програм на українському телебаченні.

Перед тим, як стати професійною співачкою, була викладачкою і Олена Катульська. Випускниця Одеської Маріїнської гімназії, вона блискуче знала французьку мову, викладанням якої здобувала собі на життя під час навчання у консерваторії. За 50 років свого творчого шляху одеситка виконала 46 оперних партій, понад 700 творів камерного жанру. Вона багато гастролювала, виступала на радіо, записала на грамплатівки понад 200 творів. Широке визнання наша землячка здобула і як педагогиня, виховавши чималу кількість відомих виконавців та виконавиць. Олена Катульська також займалася популяризацією музики, вона є авторкою численних статей із проблем вокального мистецтва, спогадів про своїх знаменитих колег.

А як можна оминути увагою таких видатних майстринь, як народні артистки України Евгенія Дембська та Людмила Сатосова (Театр музичної комедії), Лія Бугова (Російський театр), заслужені артистки України Станіслава Шиманська (Український театр), Галина Осташевська (ТЮГ) та ще чимало прекрасних акторок.

Тут, мабуть, варто зупинитися, бо ще дуже багато є в одеській історії блискучих спортсменок, вчених, педагогинь, інженерок, лікарок, громадських діячок, військовослужбовиць тощо, які принесли славу рідному місту! Зустрічаються зовсім незвичайні історії світового значення. Так, серед тих, хто підписали Декларацію незалежності Ізраїлю у 1948 році було лише дві жінки, і обидві народилися в Україні. Перша — киянка Голда Меїр, друга — одеситка Рахель Коен-Каган.

Ще раз хочу наголосити: саме зараз, коли розпочався активний процес позбавлення міської топоніміки радянських та російських наративів, звернути увагу на гендерний аспект проблеми, надавши вулицям імена відомих одеситок. Це буде і справедливо, і пізнавально, і корисно, бо таким чином стане більш очевидним, який внесок до історії міста, України та світу зробили наші славні землячки.

P.S. Прошу цю статтю вважати запитом до історико-топонімічної комісії Одеської міської ради.