У День Незалежності України, 24 серпня, коли рф своїми ракетами по-звірячому обстріляла мирних жителів на станції у селищі Чаплине, що на Дніпропетровщині (25 загиблих, серед них — двоє дітей. — Ред.), Папа Франциск, виступаючи на щотижневій загальній аудієнції, відзначився черговою скандальною заявою. Цього разу понтифік назвав дарію дугіну — дочку ідеолога «русского міра», питомого українофоба олександра дугіна, яку було підірвано під москвою, — однією з «невинних» жертв війни. «Божевілля війни… Маю на думці бідолашну дівчину, що злетіла в повітря у москві від бомби, закладеної під сидінням автомобіля. За війну платять невинні, невинні», — сказав Папа.

Звісно, українці обурилися: «А тисячі вбитих, закатованих і зґвалтованих рашистами наших жінок, дітей, літніх людей, а тисячі українських полеглих воїнів — це що «винні жертви»?».

Втім, заява Папи Римського є більш ніж обурливою, бо фактично підтримує наклепницьку версію російських пропагандистів та спецслужб про те, що до вбивства росіянки нібито причетна Україна. Зрештою, теза, висловлена там же, про «торгівців зброєю, які вбивають людство», повністю збігається з методичкою пропутінських спікерів (читай — консерв. — Ред.) на Заході, які вважають, що надання чи продаж зброї Україні це погано, оскільки через це продовжується війна.

І ще більш ніж важливо: як це сприймають українські греко-католики, серед яких так багато щиро віруючих людей і для яких Папа Франциск — глава їхньої Церкви?

Тож про останню заяву Папи, і не тільки, — «Укрінформ» (www.ukrinform.ua) поговорив із філософом, дисидентом, правозахисником, одним із засновників Української Гельсинської спілки, віцеректором Українського католицького університету, членом ініціативної групи «Перше грудня» Мирославом МАРИНОВИЧЕМ.

— Про сказане Папою… Пане Мирославе, які у вас міркування з цього приводу?

— Я розумію емоції українців і почасти поділяю їх, не приймаючи лише лайки і прагнення відімстити Папі найдошкульнішими словами. Мені прикро, що Папа черговий раз потрапив у комунікаційну кризу. На його місці я би вилучив зі свого кола дорадників того чоловіка, який підсунув йому інформацію, буцімто дарія дугіна стала «жертвою війни», тобто, читай, стала «жертвою українських терористів». Те, що цей дорадник захопився читанням російських медій, — це найм’якіший докір, який можна йому сформулювати.

Кількість комунікаційних проколів з боку Папи мала б йому сигналізувати, що ситуація вимагає негайного виправлення. Втім, я можу дорікнути також і українським медіям. Всі вони говорять виключно про вболівання Папи щодо «невинної жертви війни» дугіної, але зовсім не згадують про його слова на захист українських військовополонених. Однак цю інформацію йому недавно передала делегація українських військових, і Папа не зігнорував цей біль.

— На понтифіка українці ображаються вже не вперше. Згадаймо лишень його ідею щодо «україно-російської» Хресної дороги, скарги на те, що війна в Україні відволікає світ від інших проблем, його наміри бачитися з кірілом, заяву про «гавкіт НАТО під дверима росії», який нібито став причиною вторгнення в нашу державу... Врешті-решт, Папа досі не називав росію агресором. У чому причина, на вашу думку?

— Папа Франциск принципово не хоче виступати в ролі судді. Це, звичайно, відповідало б євангельському «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені…» (Лк. 6:37), якби не прагнення людей до правди і справедливості. Природна для Папи постава «всі ми грішні, всі ми винуваті» у прикладанні до російських військових злочинів в Україні входить у суперечність із правдою цієї війни, а тому сприймається як несправедливість. Українці вже не раз сигналізували Папі, що не можна урівнювати біль жертви і біль ката, оскільки це обертається кривдою щодо жертви, а тому є порушенням не менш природного для Церкви «вибору на користь скривдженого». Ніхто не може сказати Папі, що прагнути братерства всіх людей — це неправильно. Але в реальному світі люди й цілі народи потрапляють у полон сатани, а тому стають носіями зла. І любов щодо таких злочинців полягає не в тому, щоб виводити їх з-під відповідальності неназиванням їхньої вини, а навпаки — в тому, щоб допомогти їм усвідомити свій злочин і розкаятися.

— Як це все переносять українські греко-католики, серед яких так багато реально віруючих людей?

— Що ж, переносять вони це дуже тяжко. І мені також нелегко формулювати пункти своєї незгоди зі Святішим Отцем. Хоча, в принципі, це не перший раз, коли в католицькому світі цілі регіони опонують главі своєї Церкви. Згадаймо лиш тривалу напругу між Ватиканом і Латинською Америкою, де в ХХ столітті захопились так званим «богослов’ям визволення». Страждав у Ватикані й український патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий, коли, звільнившись після 18-літнього ув’язнення в ҐУЛАҐу, спостерігав, як у Римській Апостольській столиці досягала апогею сумнозвісна Ostpolitik. Саме вона перевела москву в центр уваги Ватикану. За моїми спостереженнями, у яких я можу помилятися, найбільшу напругу невдоволення українські греко-католики відчувають тоді, коли в поставі Ватикану дипломатія переважає над логікою віри. І я вже мав нагоду в червні сказати особисто Папі Франциску, що духовним главою для греко-католиків є не глава держави Ватикан, а Єпископ Риму. Поєднання цих статусів часом приносить позитивні плоди, але часом — викликає прикру напругу.

— Що з усім цим робити на рівні Церкви — УГКЦ? Є якісь варіанти, чи ні?

— Попри те, що деякі висловлювання Папи Франциска наражаються на нищівну критику, я цілковито переконаний у тому, що він не є ворогом України. Я бачив на власні очі, що це щирий і смиренний чоловік, який, проте, перебуває у комунікаційних «кривих дзеркалах». Однак звідси випливає й інше: чому Папа не вийшов на контакт із главою УГКЦ блаженнішим Святославом і не запитав його думки? Хіба ж не очевидно було після попередніх протестів з боку українців, що ми маємо справу з типовою комунікаційною кризою, яку слід долати розширенням мережі контактів? Папу Франциска, який до свого понтифікату все життя прожив в Аргентині, не можна звинувачувати в тому, що він слабо розуміє глибинну суть російсько-українського протистояння. Бо ж чи добре ми орієнтуємося, скажімо, в особливостях аргентинсько-бразильських стосунків? Проте спільним — і, як бачимо, дуже нагальним — завданням і Святішого Отця, і глав обидвох католицьких церков в Україні — є налагодити набагато ширші канали взаємної комунікації.

— Що думає з цього приводу духовенство, пересічні греко-католики? Чи були уже якісь заяви?

— Ніхто права голосу греко-католиків не позбавляв, а тому в попередніх випадках були і виважені офіційні роз’яснення, й емоційні звинувачення в соцмережах, у яких, як це традиційно буває, слів ніхто не добирав. Цього разу емоції були навіть гостріші. Одна частина греко-католиків просто не розуміє, що відбувається у Ватикані; інша частина переконана, що тут ми маємо справу із впливом російських спецслужб. Ясна річ, я не маю доказів про якусь російську агентуру, але можу чітко стверджувати, що і Святіший Отець особисто, і ватиканська курія загалом мають серйозно переглянути всі аспекти своєї «задивленості на москву», яка свідчить про велику і ще не подолану інерцію Ostpolitik.

— Ваш прогноз: чи варто чекати на візит Папи Франциска в Україну? Якщо так, то коли? І чи здатен цей візит щось змінити, на щось вплинути?

— Греко-католики віддавна очікують на візит Папи Франциска в Україну, оскільки це було б ілюстрацією його солідарності з жертвами російської війни і російських воєнних злочинів. Сьогодні однозначність такого прагнення дещо захиталася. Бо все залежить від того, з яким посланням Папа приїхав би в Україну. Якщо це буде, знову ж таки, загальне «всі ми винуваті», то наслідки такого візиту могли би лише погіршити ситуацію. Тому дуже багато залежатиме від того, наскільки добре такий візит буде підготовлений.