Наш сучасник Григорій Сковорода віднині перебуватиме в Одеській національній науковій бібліотеці, втілений у скульптуру з різних порід дерева відомим скульптором, заслуженим художником України Олександром Князиком.

Є в ОННБ невеличка зала, яку тут називають професорською. Затишна, зручна. У ній найкраще працюється тим, для кого ця праця є однією з основ життєвого щастя, запорукою успіху, є покликом душі і, безперечно, є внеском у суспільне благо.

Тут працюють науковці, дослідники, тут почуваєшся, немовби у своєму домашньому кабінеті, за своїм робочим столом, поруч з улюбленими й потрібними книжками.

Тут у книжкових шафах за склом поблискують золотим тисненням фоліанти: Шекспір, Данте, Гете… Філософи і поети…

Віднедавна до них долучився наш український філософ Григорій Сковорода. Прийшов і став на простому постаменті — простому, як і він сам, як і вся його приступна кожному філософія, не залітературена, але видобута з глибинних народних джерел та життєво важлива для нас. Прийшов з книгою на зігнутій у лікті руці, а в правій — патериця, незмінний атрибут всіх його зображень. У козацькій киреї, символічно позначеній взорами тієї барокової епохи. Прийшов і став при торцевій стіні. А куди ж іще, як не до бібліотеки? Прикметно, що сталося це 3 грудня, день у день його 300-річчя. Не випадковість, не гештальт автора — мабуть-таки, Божий промисел. Це важливо. А в іншому сенсі — це визначає нинішню затребуваність філософії Сковороди в українському суспільстві.

Так воно повелося — не випадково, звісно: наш мандрівний філософ був обійдений увагою у багатьох сенсах. Працювали над його творчістю окремі науковці, нібито витлумачували; щось там говорилося про нього в навчальних закладах…

300-річчя — важлива дата. Але не лише це визначає злет зацікавлености його філософським вченням, його важливими та глибокими (хоча, здається інколи, читаючи, що вони лежать на поверхні), суспільно значущими постулатами. Саме тепер його струнка філософська система, така позірно проста, його виповнені мудрістю життєві повчання стали дуже сучасними, прийшлися якраз до часу, який нині переживаємо. Часу, який міняє нас і міняє світ. У такі часи сус-пільство прагне осягнути глибини мудрості, до яких раніше особливо не придивлялося. Жаскі події, що відбуваються, пробудили в ньому віддавна приспане, трохи притлумлене. Ми наче осягаємо час Григорія Сковороди, а то був час європейських енциклопедистів, час бароко, духовного злету в європейських суспільствах. Не тут, звісно, хоча певною мірою й тут. Він ходив по землі й розносив мудре слово, ніс у народ. Його називали українським Сократом, чи українським Діогеном… З народу вийшовши, у ньому таки залишився.

Як тисячі його краян, він також постраждав од війни: у Сковородинівці знищено музей Григорія Сковороди. Це зробили ті, що чванились своєю нібито «високою культурою», своєю начебто «великою літературою» — лише зараз ми остаточно з’ясували, на які ідеї вона працювала. Насаджували нам усе своє, щоби ми не пам’ятали своїх великих.

Але не будемо вдаватись до нікчемних порівнянь. У час, коли українську духовність цілеспрямовано руйнували, він творить винятково новаторську ідею «сродної праці» — чи не найголовнішу в його філософському здобутку. Кожна людина має робити саме те, до чого тягнеться її душа, до чого вона має нахил. Те, в чому перебуває велика частка її особистого щастя, як рівно ж користь суспільству. Це не лише розвиває здібності людини, а й духовно збагачує її. Тому що, вважав Сковорода, щастя — всередині самої людини. Треба лише зрозуміти: те, що ти робиш у житті, саме і є твоєю «сродною працею». Себто потрібно обрати собі діло, працю для власного задоволення. Сьогодні це дуже на часі. «Пізнай самого себе, щоби пізнати все суще».

…Ось він іде до нас, і ми йдемо назустріч. У руці його довга патериця, на згині іншої руки — книга. Це шлях до себе — через пізнання. Мабуть-таки, ми ще не до кінця зрозуміли його. Але вже зрозуміли, що він — наш сучасник.

Тож не випадково урочиста передача Одеській національній науковій бібліотеці дерев’яної скульптури «Григорій Сковорода», а також творча зустріч з автором, заслуженим художником України Олександром Князиком відбулися саме у за-лі, поіменованій тут професорською.

Роман КРАКАЛІЯ.

До речі. Прикметно, що того ж дня пам’ятник Григорію Сковороді постав й у Вашингтоні. Про це повідомила надзвичайний і повноважний посол України у США Оксана Маркарова.

«У 1992 році бронзову статую створив талановитий скульптор Марк Роудс на замовлення української громади Вашингтонщини. Митець захопився ідеями Сковороди, шукав інформацію всюди, і сьогодні промотує творчий шлях нашого філософа через своє мистецтво, — написала пані посол. — Тривалий час пам’ятник, як і сам Григорій Савич, мандрував у пошуках свого місця і сьогодні знайшов його в Українському домі. Символічно, що він дивиться з Вашингтона у бік України».