На цьому світі нема нікого зайвого, випадкового. Навіть сіренькі дрібні паскудники — миші, які причиняють нам стільки клопотів і шкоди, для чогось та й потрібні. Цей хитрий звір споконвіку настирливо селиться там, де мешкаємо ми, і нещадно псує все, до чого добереться: продукти, одяг, техніку, меблі. Не можна забувати, що миша, як і щур, є переносником небезпечних інфекцій, захворювань, які колись викошували цілі міста.

Чому практично всі жінки панічно бояться мишей, полохливих дрібних звірят, завжди готових сховатися і не показувати носа зі своєї схованки? А чоловікам навпаки — хоч би що!

Відповідь слід шукати ще в первісних часах, коли сім’ї знаходили собі притулок у печерах. Чоловіки вирушали на полювання, а жінки стежили за дітьми, готували їжу, а також намагалися будь-що зберегти тяжко добуті їстівні припаси, бо ж не кожного дня чоловік-мисливець повертався зі здобиччю. І найголовнішими ворогами тут були всюдисущі миші та щурі. Жінки боялися, що сірі гризуни розтягнуть усю їжу або ж зіпсують її. Так ось, як з’ясувалося, ця боязнь відкладалася в пам’яті й генетично передавалася з покоління в покоління. Сучасні вчені, ретельно вивчивши цю жіночу фобію, довели, цей страх записаний саме на генетичному рівні.

Сімейство миші, або мишачі — ссавці класу гризунів. Ці дивовижні істоти здатні виживати в найскладніших умовах. Хитрі й живучі, вони спроможні існувати в найрізноманітніших умовах — від напівпустель до засніженої тундри.

Слово «миша» пішло від стародавнього індоєвропейського «муш», що перекладається як «злодій». Це слово якнайточніше і передає мишачу сутність.

За чисельністю миші залишають далеко позаду більшість інших ссавців. Незважаючи на те, що на них полюють тисячі хижаків, завдяки своїй плодючості їхня популяція ніколи критично не скорочується.

Миші мають характерний довгий хвіст, який зазвичай довший за половину тіла і покритий рідкісними волосками, під якими помітні кільцеподібно розміщені лусочки. Найменша миша не довша 5 сантиметрів (миша-крихітка), найбільша сягає 48 сантиметрів (південний тонкохвостий щур).

Зуби мишви постійно ростуть, до 1 міліметра на добу, тому їм необхідно постійно їх точити об деревину.

Стародавні римляни вважали мишей і щурів представниками одного виду — останніх просто називали великими мишами. Однак це абсолютно різні тварини, причому щурі часто вбивають і частково поїдають своїх дрібніших побратимів.

Сучасні науковці розрізняють близько 130 підвидів мишей, які відрізняються між собою за зовнішніми ознаками і способом життя.

Найпоширеніша у світі — домашня миша, добре всім нам знайома пронирлива злодюжка, довжина тіла якої — 6,5 — 9,5 см. Вона може бути як буро-сіра, так і повністю чорна.

Характерною ознакою, що відрізняє домашню мишу від інших видів, є її мускоїдний запах, який виділяється на дрібних лапках. Інші так їдуче не пахнуть.

Домашня миша дуже плодюча, бо дає потомство впродовж усього року. Сіре дрібне поголів’я виношується 19 — 21 день. У рік буває до 14 приплодів, до 12 дитинчат у кожному. Темпи вражаюче-жахаючі!

Жовтогорла миша — досить велика особина: довжина її тіла — 10 —13,5 сантиметра. Забарвлення — буре з рудим, навколо шиї видно смужки жовтого хутра, а по спині йде тонка чорна лінія. Вуха добре помітні, округлої форми. Хвіст лисий, довгий, перевищує довжину тіла, іноді досягає 13 сантиметрів.

Це лісові миші, які мешкають на наших територіях. Заселяють гнізда і дупла, можуть рити нори. Мишача нірка встелена сухими гілочками, листям та мохом. Щоб безбідно перезимувати, перед настанням холодів селяться в людських житлах, а навесні повертаються назад, на волю, на власні мишачі хліби.

Жовтогорла миша харчується великим насінням листяних дерев. Віддає перевагу жолудям, насінню клена, липи, бука, ласує горіхами.

Лісова, або жовтогорла миша робить великі запаси їжі на зиму, які іноді можуть заважити 4 кілограми. Ця руда тваринка — відмінний дерево лаз — може підніматися по стовбуру до 4 метрів над землею. А ще здатна стрибати до метра завдовжки. До речі, якщо зіставити розмір тіла і довжину стрибка, то жовтогорла миша випереджає навіть сірого кенгуру. У рік самка дає 5 — 6 виводків, до 6 дитинчат у кожному.

На добу кожній миші необхідно випивати до 3 мл води, інакше через кілька днів може загинути від зневоднення.

Миші-самці, щоб привернути увагу самок, видають ультразвукові крики. За своєю складністю ці шлюбні сигнали можна порівняти із пташиним співом.

Під час бігу миші можуть розвивати швидкість до 13 км/год., вони також уміють добре дертися по різних поверхнях, стрибати і плавати.

У нас поширена й миша-землерийка, яка має дрібне тіло буро-сірого кольору. Мордочка витягнута, з довгим гострим носом. Очі маленькі. Ноги короткі. Хвіст може бути коротким або довгим, залежно від виду.

Поширені землерийки повсюдно, крім полярних областей. Полюбляють вологе середовище. Риють нори або ховаються у пеньки, рідше — нишпорять по людських оселях. Мишача нірка вимощена всередині м’якою травою і сухим листям.

Харчуються землерийки комахами та їх личинками, хоча можуть урізноманітнити меню й дрібними ящірками, жабами, дитинчатами інших гризунів. Розмножуються відбувається раз-три рази на рік. У кожному приплоді — 4 —14 мишенят. Тривалість життя землерийок досягає 18 місяців.

Усі миші страждають на далекозорість, але поганий зір гризунів компенсується прекрасним слухом — вони здатні вловлювати звуки частотою до 100 кГц (у людини верхній поріг чутності не перевищує 20 кГц).

«Мишачий (або щурячий) король». Ви, напевно, чули про цей рідкісний природний феномен, якому спрадавна приписують містичну силу. Це коли кілька щурів або мишей, які живуть в одній норі, заплутуються, зростаються чи злипаються хвостами й не можуть розділитися. За легендами, «мишачий король» нібито править усіма гризунами.

За сучасною ж гіпотезою, нічого надприродного в цьому нема: щури, миші й навіть білки під час сну в спільному гнізді при дуже низькій температурі довкілля можуть склеюватися або змерзатися хвостами, а після пробудження, намагаючись звільнитися, вкрай заплутуються.

Інша гіпотеза: якщо великий виводок маленьких гризунів перебуває у вузькому гнізді, то їхні незміцнілі, гнучкі хвости переплітаються, а за швидкого росту звірят ті хвости костеніють і більше ніколи не розплутуються.

І ще дрібка цікавинок.

Усупереч поширеному міфу, слони мишей анітрохи не бояться.

Найзнаменитіше мишеня — це, мабуть, Міккі-Маус, який з’явився на світ у 1928 році.

Шкоди від мишей багато, але ж і користі немало. Їх, наприклад, залучають до експериментів у галузі фармакології, хімічної промисловості тощо. Це все на користь та безпеку людини. До того ж ці маленькі гризуни є важливою ланкою природного харчового ланцюга. Хто їх, бідолашних, тільки не їсть!..

Трапляється, що якесь мишеня вдається навіть приручити. Воно довірливо бере з рук їжу, може скласти компанію самотнім: пригоститься і сидітиме тихенько десь на видноті, не боячись присутності людини та її голосу…

Ці проворні живучі створіннячка — часті герої народних прикмет, провісники якихось подій.

Скажімо, вважається, що поява великої кількості мишей поруч із житлом віщує швидке збагачення господаря. (Хоча логічніше, що сіра хвостата навала здатна, швидше, пустити господаря світом із торбами). Ба більше, із цього гризуна колись навіть робили талісмани для притягнення фінансів. Потрібно було його, неживого, краще — муміфікованого, покласти в гаманець, і він, вірили, відлякає всіх, хто претендуватиме на ваше багатство, і притягне добробут. Нині мишей уже ніхто із собою не носить — їх замінив популярний сувенірний талісман у вигляді милої тваринки з монеткою, ложкою чи мішечком. Ось ще кілька прикмет. Молода жінка почула вночі, як у хаті за-шкреблася мишка, — до вагітності. Дорогу перебігла — скоро отримаєте важливу хорошу звістку. Зранку пищить у хаті — до небажаних гостей. Вигризла дірку в гарбузі — жениха цього року не дочекатися. Вешталася по миснику й розбила чашку чи тарілку — буде в хаті сварка. Миші тікають із двору — небезпека пожежі. Вкусила — наберетеся грошей у борг. Вискочила з-під віника — до двору може навідатися злодій…

І ще один важливий момент. Якщо у вас оселиться бодай кілька мишей, які здатні швидко й густо розмножитися, неприємного і дуже стійкого запаху від них просто не уникнути, адже сіро-хвості мітять свою територію. За цими мітками, які пролягають через килими, ліжка, ящики, посуд, вони знаходять свою нору.

Якщо навіть після генерального прибирання у помешканні тхне мишвою, врятує оцет, міцним розчином якого треба протерти всі поверхні та внутрішні стінки меблів або ж розбризкати із пульверизатора.

Темний розчин марганцівки не тільки знищує мишачі запахи, а й очищує приміщення від різних інфекцій, якщо гризуни їх туди занесли, а вони це роблять часто. Миші не переносять марганців-ку, тоді як для людини вона безпечна. Підійде і дешева «Білизна». Не тхнутиме мишвою, якщо у приміщенні розвісити букетики м’яти чи полину. А березовий дьоготь взагалі відвадить маленьких пройдисвітів від вашого житла. Не потрібні будуть і мишоловки.

Ще один дивовижний факт: три чверті сучасних домашніх котів, природою покликаних полювати на мишей, ніколи не куштували мишви і швидше втечуть, забачивши поблизу маленьке сіреньке звірятко, аніж кинуться за ним із випущеними пазурами.