У першому огляді 2023 року хочу звернути увагу не на тему гарячу (певна річ, це війна), а на тему холодну — на відсутність світла в квартирах співгромадян. І підійти до питання не глобально, як-от винен агресор й особисто путін, а конкретно. З точки зору простих людей. Нам не гірше від інших відомо, що українська енергосистема зруйнована бомбардуваннями. І якби не героїчна — без лапок — робота працівників ДТЕК і комунальних служб, блекаут надовго накрив би не одну область нашої країни.

Дефіцит як спосіб життя

Отже, слава героям, але не про них зараз мова. А мова про те, що електроенергія як під час війни, так і під час миру є товаром, який можна продати і купити. Знову ж купити і продати або за законами ринку (з урахуванням попиту і пропозиції), або, як за радянської і частково вже української влади, — за розподілом планових і регулюючих органів. Роботи гігантів у Києві — «Укренерго», НКРЕ, Кабінету Міністрів і парламенту — я, як обіцяв, не торкатимуся. А в рамках цього огляду згадаю про одне поняття, з моєї точки зору, недостатньо висвітлене економістами.

Це поняття — тотальний дефіцит. За тридцять років незалежності багато хто призабув, з чим таке їдять. А я пам’ятаю полиці гастрономів, заставлені трилітровими бутлями з березовим соком і маринованими огірками. Але таке було під час агонії совка. А на початку 1950-х на Грецькій (і це не анекдот)

над лавкою висіло оголошення: «гасу нема і невідомо». Гасовими лампами, щоб ви знали, освітлювали тоді багато квартир. Електрика коштувала дорого. За несплату миттєво знімали лічильники.

Відтоді з однієї кишені в іншу перетекло чимало електронів. Хтось в Україні став мільярдером. Утім, на пересічних громадянах це не дуже позначалося. Ми платили за світло вдвічі менше, ніж європейці. Трамваї, тролейбуси і потяги від відсутності струму у проводах не страждали. Вистачало на життя і власникам енергоємних виробництв. Додаткову вартість, щоправда, регулювали чиновники. Але якби не війна, не цілеспрямовані бомбардування російських військових, дотепер ніхто б у нас і не знав, що означає годинами жити в темряві. І що таке дефіцит електроенергії.

За приблизними оцінками (варварські бомбардування критичної інфраструктури тривають), дефіцит електроенергії в Україні складав на початок січня 2023 року від 30 до 50%. У важких умовах енергетики продовжують ремонтні роботи. І водночас зростає роль державних регулювальників (насамперед, «Укренерго»), які спускають на місця ліміти споживання дефіциту. На місцях ліміти розподіляються не тільки енергетиками, а й представниками влади. Після чого починається єдність і боротьба протилежностей. Настільки принципова, що очільник Миколаївської ОВА Віталій Кім щодо несправедливого розподілу пообіцяв особисто звернутися до СБУ.

Начальник Одеської ОВА Максим Марченко, наскільки відомо, в СБУ не звертався, а своєю владою під час тривалих відключень світла, що збіглися з морозами, розпорядився дати електроенергію в квартири рядових одеситів, щоб ми відігрілися. Що стосується не рядових одеситів, включаючи власників підприємств, які у великих обсягах споживають електродефіцит, то вислів «темна вода во облацех» точно описує ситуацію. В одного із підприємців, наприклад, у власності є потужний електрогенератор. Він ним не користується. Дорого. Електроенергію навіть під час блекаутів йому не відключали.

«Мирного договору» не буде

Однак голови обласних адміністрацій і мери великих міст — тільки вершина піраміди. У процес розподілу дефіциту втручаються і «рішали» нижчого рівня. За розумну, зрозуміло, винагороду. І не завжди грошима.

За радянської влади справа закінчувалася тим, що перші ряди партеру під час виступів «зірок» першої величини заповнювали товарознавці спеціальних магазинів, директори овочевих баз і центральних гастрономів. Вживати в такому випадку слово «корупція» не можна. Це нормальний блат. Що називається, «ти мені — я тобі». У наших нібито ринкових умовах блат — анахронізм. За все доводиться платити готівкою. За дефіцит — подвійно, потрійно, а іноді й десятикратно. І нема гарантії, що не звернешся до шахрая.

Гортаючи стрічки соціальних мереж, якось натрапив я на слізну скаргу. Типову, до речі. У мене вдома немає світла більше двох діб, пише користувач, а поруч багатоповерхівка — вся сіяє. У багатоповерхівці нема лікарні, нема пекарні. Нема нічого, щоб виправдати кричущу несправедливість. А тепер — увага! Людина вимагає сатисфакції. Тобто негайно відключити електрику в будинку навпроти й обкласти мешканців податком і штрафом. Бо — війна. Нема сенсу нагадувати дядькові, що бійці України воюють за те, щоб світло було, а не навпаки. Він же лає вертикаль, горизонталь і діагональ влади без розбору й вимагає відправити на фронт олігархів, які заважають нам жити.

Але жарти в сторону. Електрика — товар особливий. Військова складова його дефіциту безпосередньо зачіпає безпеку держави. Відключать світло в невеликому райцентрі, а там — військова частина, аеродром і система ППО. Гуманітарна складова електродефіциту — людські життя. Під час триденного блекауту в Одесі жінка біля будинку вигулювала собак. Її збила машина, а лікарі не змогли врятувати. Вони оперували при свічках. З таких випадків складається життя в тилу. Ворог це знає, а його генерали думають, що бомбардуваннями цивільних об’єктів, відсутністю електрики і води зроблять життя городян і жителів селищ нестерпним.

Зроблять. Але досвід більшості воєн доводить: подібними методами змусити противника капітулювати неможливо. Не будемо говорити про Другу світову. Відтоді минуло багато років. Згадаймо, як ті ж російські генерали бомбардуваннями перетворили на руїни процвітаюче сирійське місто Алеппо. Опозиція пішла звідти, але диктатор Башар Асад не міг від своїх супротивників домогтися ніякого «мирного» договору. Путін не доб’ється від нас такого договору навіть у тому випадку, якщо його війська ракетними ударами змусять частину українців покинути свої оселі.

Вірю, що у новому 2023 році наші війська повернуть Маріуполь так, як у 2022-у повернули країні Херсон.

Слава Україні!