1 січня 1909 року народився Степан Бандера

Понавигадували небилиць — заболить горло, відповідаючи на все те. А хто зі шкури пнувся? Та все ті самі вороги, котрі століттями старалися знищити нас. Як націю, як волелюбний, щирий народ, який ні за що не розстанеться зі своєю ідентичністю. Так, ми і мазепинці, і петлюрівці, і, певна річ, бандерівці — були, є і будемо. «Україна — наша мати, батько наш — Бандера». Одвічна ненависть ворога врешті-решт погнала його на нашу землю. Тепер уже відповідаємо вогнем праведним — так на-дійніше, і є надія, що — назавжди заткнемо їм пельку. Під прапором нашої свободи, з тією любов’ю до матері-Батьківщини, якою палало і його серце…

Пишучи, або ж розмірковуючи, про Степана Бандеру, зазвичай приходять до голови якщо не стандартні, заяложені думки, то, назагал, урочисто-піднесені, патетичні визначення. Це правильно. Але недостатньо. Через усі ті брехні, в які повірили нестійкі душі частини громадян наших, замало знаємо про нього. Того й лізе до голови все якась загальщина, бачимо здебільшого плакат, гасло, політичного діяча, а не живу людину. Котра мислила категоріями майбутнього, але всім своїм єством жила в своєму часі, була його уособленням…

А між тим, зі спогадів його друзів-однодумців, людей, котрі добре знали його, працювали з ним, Провідник — а саме так, не на ім’я, називали його — постає перед нами в дуже людській, приземленій іпостасі, властиво, саме таким, яким був за життя. Себто людиною дуже простою, як то кажуть, на одній нозі з усі-ма. Прагнув не виділятися серед інших, був дуже скромним у побуті… Цей перелік можна продовжити іншою низкою характеристичних рис: був уважним до соратників, дослухався думки кожного з них, чуйним до життєвих потреб друзів, товаришів, дбав про близьких і рідних. Ці спогади — а їх певною мірою можна прирівняти до матеріалів документальних — яких небагато залишив нам той тривожний час, коли життя тих людей минало часто в підпіллі — засвідчують такі його риси, як принциповість, а водночас і вміння толерувати іншу думку, домагаючись у її автора чіткої аргументації.

На знимках, що збереглися також у нечисельній кількості (і це так само зрозуміло) і які публікуються найчастіше, ми бачимо спокійного, вдумливого чоловіка. З тих спогадів Провідник постає діловитим, системним, автори часто засвідчують його дружню відвертість у спілкуванні, доброту й навіть лагідність, почуття гумору, без якого в такі часи дуже важко буває…

Ще в юності Степан Бандера отримав добру освіту — і вчився добре — в українській гімназії міста Стрий. Властиво, то були українські відділи при місцевій польській державній гімназії. Під ту пору існувало три типи гімназій: гуманітарний тип, математично-природничий та клясичний — у цій останній наголос робився на клясичні мови, себто давньогрецьку й латинську, а також поглиблено вивчались історія, література, стародавній світ, а ще — курс пропедевтики філософії, тобто психологія та логіка. Під ту пору галицька територія була під польською владою. Проте деякі вчителі, як про це каже сам Бандера у своїй автобіо-графії, «зуміли вкласти в обов’язуючу систему український патріотичний зміст». Подальший патріотичний гарт він отримав у «Пласті»… А також у спортивно-руханковому товаристві «Сокіл». Мабуть, нема сенсу переповідати у цій нотатці біографію Степана Бандери, хіба що відіслати читача до його автобіографії «Мої життєписні дані».

У висліді свого звитяжного життя та боротьби, за словами Слави Стецько, народної депутатки України і на той час голови проводу ОУН та голови Конгресу українських націоналістів, «Степан Бандера став уособленням національно-визвольної революції проти росії. Він був прапором протиросійської революційної боротьби. Він персоні-фікує не лише самостійницьку мету, але й незмінний і єдиний шлях до неї — революційно-збройну боротьбу. Термін «бандерівець» став символом протиросійської боротьби за національну незалежність усіх уярмлених народів». (Виголошено на урочистій академія у Львові з нагоди 90-річчя Степана Бандери 3 січня 1999-го)… До цих слів можна хіба додати, що харизма Провідника дозволяла йому стати всеукраїнським лідером, державним мужем.

У новорічну ніч, під 113-у річницю від дня народження Степана Бандери, ми всі, бандерівці за переконаннями, обов’язково — хто вдома, а хто, по можливості, й там, на лінії вогню — підняли келихи: за Перемогу, за новий, 2023 рік, за наш невмирущий український бандерівський дух.