З усіх прасок, пральних машин і духовок України звучать заклики до населення спиратися тільки на офіційні відомості про воєнні дії і становище на фронтах. З точки зору цивільної і військової влади ці вимоги обґрунтовані й справедливі. Панічні настрої під час війни небезпечні. А поширення недостовірної інформації допомагає тільки ворогові.

Аналітичні проєкти і корективи до них

Але як відрізнити достовірну інформацію від недостовірної, якщо не можна перевірити її джерело?

Відомостей Генерального штабу Збройних сил України вистачає хіба що для короткого коментаря, але не для повноцінного аналітичного огляду. Тому серйозні експерти звертаються до, на їхню думку, авторитетних та об’єктивних джерел. Якщо судити за кількістю посилань у вітчизняній аналітиці, то «достовірні» відомості про хід нашої війни зосереджені у кількох далеких від нас місцях. А саме в Інституті вивчення війни — ISW (Вашингтон, округ Колумбія) і в Британській військовій розвідці — DI (Лондон, Великий Лондон).

Обсяги фінансування і кадровий склад цих організацій (тисячі співробітників та мільйонні бюджети) вражають уяву. А можливість прямої комунікації з урядами США та Великобританії і з керівництвом збройних сил своїх країн — безпрецедентна. Цікаві і канали, якими ця інформація доводиться до суспільства. З одного боку, до даних згаданих служб мають доступ редакції інформаційних холдингів і найбільших газет Великобританії, США та Європи. З іншого боку, доступ відкритий не до всіх даних. Що створює можливість для маніпуляцій і для так званого «управління війнами».

Частину досліджень Інституту вивчення війни і Британської військової розвідки в рамках проєктів «Афганістан» або «Ірак» уже можна оцінити як неефективну за результатами. Частину проєктів «Іран», «Сирія» або «Лівія» оцінити поки що неможливо, але, судячи з розвитку подій у цих країнах, низка помилкових оцінок у цих дослідженнях виявлена і робота щодо корекції досліджень триває. Військовим аналітикам Лондона і Вашингтона роботи в будь-якому випадку достатньо. При цьому найбільший її обсяг зосереджений у проєкті «Україна».

Відколи у США розробляють проєкт «Україна», сказати важко, але є дані, що перші аналітичні напрацювання припадають на 2003-й, рік конфлікту навколо острова Тузла. А завданням, які тоді Білий дім поставив перед експертами, було довести, що російська сторона не порушила Будапештського меморандуму. Але відтоді багато води спливло в Потомаку. Завдання змінилися. Через одинадцять років заокеанські аналітики у зв’язку з анексією Криму хором стверджували, що так, міжнародне право росіяни розтоптали, що анексію не визнаємо, але зробити вже нічого не можна. І краще не смикатися. Інакше — ескалація.

Інформаційний шум і реалії

Під пісню про ескалацію на Заході танцювали до листопада 2021 року, коли без бінокля побачили величезну російську армію, зосереджену для вторгнення в Україну.

Першим позивом військових аналітиків по обидва боки океану було налякати українців, а другим — запропонувати Зеленському здатися і врятуватися втечею. Автори аналітичного проєкту «Україна» здивувалися. Українці не злякалися, а другий рік успішно воюють з переважаючими силами ворога. Та ще й мають намір перемогти. У такій ситуації не можна зробити розумну міну і відмовчатися. Довелося перебудовувати роботу. Тобто щодня аналізувати, узагальнювати, повідомляти своїм урядам і громадськості своїх країн відомості про становище на фронтах, куди раніше не наближалися. Передавати докладні відомості про український тил, про українське політичне і військове керівництво.

Відразу зауважу, що порівняно з українськими колегами у західних експертів й аналітиків є низка переваг у добуванні та використанні інформації. Вони не обмежені офіційними джерелами і можуть іти на певний ризик. Саме тому посилання на вашингтонський інститут вивчення війни або на військову розвідку Великобританії становлять для українських експертів, журналістів і політиків більший інтерес, ніж скупі коментарі наших чиновників і військових. Утім, з тієї ж причини ISW або DI зберігають можливість для «управління війною», внесення до порядку денного питань, які не мають під час боїв вирішального значення, але дозволяють політикам виправдовувати свої дії чи бездіяльність.

Залежно від бажання допомогти Україні або від можливості швидко поставити нам необхідне озброєння, в інформаційний простір Заходу, а іноді й України, цілеспрямовано запускаються міфи про те, що «Україна вже перемогла», що танки, літаки та інша зброя на даному етапі війни для ЗСУ не потрібні. Що високоточна далекобійна зброя, поставлена в Україну, здатна спровокувати «ядерну» відповідь росії. І тому подібне. Такі ж міфи поширюються про готовність весняних наступальних дій з боку агресора і про одночасний контрнаступ україн-ських військ у кількох напрямках на сході і на півдні країни.

Сьогодні, спираючись на офі-ційну інформацію, неможливо скласти цілісну картину того, що відбувається у нас на фронтах. Але неможливо уявити цю картину і спираючись на закордонні джерела. По-перше, згідно з ними, місто Бахмут уже кілька разів наші війська залишали. По-друге, це місто для України стратегічно не є важливим, а по-третє, воно використовується винятково як м’ясорубка для перемелювання ворожої біомаси. Такий же потік суперечливої інформації стосується становища на півдні України, де нібито ось-ось почнеться звільнення окупованих українських територій.

Якщо підсумувати протиріччя, створюється враження, що звільнення захоплених територій і перемога України над ворогом відкладається, як мінімум, до осені, а скоріше — до наступного року. І це сувора реальність. З нею треба миритися, щоб потім не розчаровуватися і не звинувачувати кожного другого українця у відсутності патріотизму і недостатніх зусиллях у захисті своєї країни. Але будьмо справедливими: українці на фронтах і в тилу для захисту Батьківщини зробили вже у кілька разів більше, ніж передбачали друзі й союзники. А якщо говорити про війну правду, то для перемоги зроблять ще більше.

Слава Україні!