Далеко не всі війни закінчуються ясною й однозначною перемогою чи поразкою. Навпаки, після Другої світової війни багато воєн закінчувалися дуже невизначеними результатами, які дозволяли висловлювати десятки інтерпретацій на тему, хто переміг, а хто — програв.

Поширені приклади — це заморожені чи напівзаморожені воєнні конфлікти без договорів про мир чи навіть перемир’я, коли лінія фронту перетворюється у квазістабільну лінію, яка може існувати у такому стані десятиріччями.

Основна причина — війни перестали бути закритими локальними подіями, де є очевидна перевага однієї сили над іншою, відтак результат детермінований співвідношенням сил і закритістю конфлікту. Відкриті війни майже приречені на замороження, бо у світі є багато сил, які підживлюють противників, аби не дати їм програти.

Війна росії проти України менш ніж за рік непомітно для багатьох трансформувалася з чисто імперіалістичної реваншистської війни на майже світовий конфлікт (Третю світову війну), бо сьогодні, передусім опосередковано, у ній беруть участь десятки країн, і кількість таких країн швидко зростає.

Навколо України об’єдналися близько 50 демократичних держав, які надають нам різнома-нітну допомогу; росія залучила у свою банду ізгоїв (Північну Корею, Китай, Іран, Сирію, терористичні угруповання «Хамас», «Талібан», «Хезболла» та інші), які допомагають їй обходити санкції.

Можемо констатувати, що вперше в світовій історії внаслідок війни світ розділився за цивілізаційним розломом: демократична цивілізація проти-стоїть агресивному воєнному натиску авторитарно-тоталітарної цивілізації.

Чого ми хочемо від перемоги?

— Ідеальний мир для України — це такий результат війни, який дає Україні реальні довго-тривалі гарантії ненападу на неї у найближчі десятиріччя;

— росія в сьогоднішніх кордонах, з її історією, за визначенням не може трансформуватися у демократичну країну, яка живе в мирі зі своїми сусідами. При будь-якій владі вона рано чи пізно знову застабілізується в оновленому імперіалістичному форматі, бо це не путін створив таку росію — це така росія обрала на трон такого злочинця, як путін. І буде обирати й далі, аж до повного нищівного роз-грому;

— росія повинна вивести всі свої війська з території України за кордони 1991 року;

— керівництво росії та всі виконавці злочинних наказів повинні постати перед міжнародним трибуналом («новим Нюрн-бергом») та понести заслужене покарання;

— росія повинна повністю виплатити Україні всі репарації та компенсації за економічні наслідки війни;

— Україні на найближчі 30 років мусить бути гарантований мир, а це буде можливим лише тоді, коли росію буде повністю розтрощено, демілітаризовано та дерашизовано.

Якщо наведені вище аксіоми не викликають спротиву, то розуміння української перемоги однозначно має бути пов’язане з нищівною поразкою росії в цій війні та її бажано контрольованим розпадом на купу уламків, деякі з яких через десятиріччя мають невеликі шанси стати демократичними країнами.

Я маю освіту фізика-теоретика і тому часто рефлексую в аспектах теорії ймовірності. Усе викладене у цьому есеї є су-б’єктивними думками, заснованими на моїх відчуттях світу, що оточує нас.

Одразу зазначу, що дуже хочу помилитися у своїх оцінках ситуації навколо нашої країни та всередині її.

Спробую позначити чотири основні варіанти результатів цієї війни, як я їх бачу, починаючи з варіанта найменш імовірного і закінчуючи найімовірнішим.

1-й варіант — ідеальний.

Україна за допомогою союзників перемагає у цій війні, росія капітулює, міжнародні сили контролюють російську територію, під цим контролем росія розділяється мирно на природні частини, які поступово стають окремими країнами та в яких, за рахунок коаліції союзників, починає системно запроваджуватися нова економічна система, демократичний лад, політичні партії, демократичні вибори, незалежна судова система й інші складові демократичної цивілізації. Приклад — Друга світова війна.

Ціна — дуже великі жертви як людські, так і економічні.

2-й варіант — компромісний.

ЗСУ витісняють російські війська за кордони 1991 року, і на цьому війна на якийсь час припиняється. Росія залишається у своїх кордонах — з авторитарним режимом, під певними санкціями, бо не погоджується на умови переможців, тягне з мирним договором, бо в ньому не зацікавлена, мріє про реванш, збирається з силами, провокує сутички та обстріли через кордон, накопичує зброю та ресурси за допомоги своїх союзників-ізгоїв і через декілька років розпочинає нову війну проти України. Приклад — війна на Близькому Сході.

Ціна — великі людські й економічні жертви.

3-й варіант — незадовільний.

Україні вдається звільнити тільки частину території, умовно до лінії 23 лютого 2022 року, офіційного перемир’я нема, мирного договору — також, бо обидві сторони цього не хочуть, а бажають продовжувати війну, але великих сил нема ні в кого, тому війні нема кінця.

Ціна — помірні жертви.

4-й варіант — безпросвітний.

Після декількох потужних наступів і контрнаступів з обох сторін восени цього року лінія фронту стає квазі-стабільною, сил на нові наступи нема ні в кого, війна стає напівзамерзлою, взаємні обстріли тривають з невеликою активністю, трапляються вилазки ДРГ і провокації, ситуація «ні миру — ні війни» стає перманентною, без надії на кардинальне вирішення. Приклад — війна на Донбасі між 2017 та 2022 роками.

Ціна — мінімальні жертви.

Примітки. Зрозуміло, що наведений вище розподіл імовірностей різних варіантів перемоги України не є статичним, оскі-льки залежить від багатьох потужних чинників (нашої мотивації та нашого терпіння, допомоги союзників, а головне — від нашої здатності до масової соці-альної інтеграції і, як результат, від терміну досягнення національного консенсусу). Тому ми можемо побачити з часом зміни чи навіть рокіровки сусідніх позицій.

Єдине, чого нема і ніколи не буде в цьому розподілі ймовірностей, — це нашої поразки.

Йосиф ЗІСЕЛЬС,

громадський діяч і дисидент, учасник Ініціативної групи «Першого грудня».

(Текст було написано для антології «Воєнний стан» від Meridian Czernowitz за підтримки USAID. Друкується у редакції