У кожного вождя буває момент, коли необхідно підтвердити право керувати державою і продемонструвати фізичне й душевне здоров’я. У 1966 році хворий товариш Мао Цзедун змушений був на очах у китайського народу переплисти ріку Янцзи. Вождь московського народу в 2023-у опинився у схожому становищі.

Вдруге Янцзи не переплисти

Найправильнішим для хворого в усіх сенсах старого було б пірнути в Москву-ріку з ядерною валізкою. І не виринути. Що-правда, нема на кого залишити мільйони дресированих патріотів. Але що про них переживати? Подумаєш, виберуть іншого здорового вождя або для наведення порядку запросять когось зі сторони. Кандидатів — хоч відбавляй. Один із них, до речі, в понеділок, 20 січня, прибув до колишньої столиці соціалістичного табору з триденним державним візитом.

Про те, як зустріч двох вождів позначиться на нас, грішних, поговоримо пізніше. А наразі нагадаємо, що володимир путін переживає зараз не найкращий час у житті. Минулої п’ятниці, як відомо, Палата досудового провадження Міжнародного кримінального суду (МКС) видала ордер на арешт глави російської держави за підозрою у незаконній депортації українських дітей до чужої країни. Але це, як кажуть, вишенька на торті.

До цієї події вождю довелося покинути бункер на Валдаї. І з великою швидкістю пересуватися країною, включно з окупованими територіями. З небезпекою бути підстреленим ракетою або з можливістю заразитися ковідом-19. Кажуть, путіна одночасно бачили в Маріуполі, на авіазаводі в Улан-Уде, в дитячому санаторії Криму, у вертольоті і за кермом автомобіля. Це, припустимо, вигадки. Розп’ятеріння особистості психіатрії не відомі, але підстави поспішати були. У середовищі пригожиних, гіркіних і дугіних як сніжна куля почали наростати переконання, що цар не справжній, бо ховається, і досі не може дати прочухана хохлам.

Чому не може — питання відкрите. Чи то артилерійські снаряди закінчуються, чи то російські генерали зіткнулися лобами один з одним. І нема від кого чекати підтримки. Поруч тільки директор радгоспу з мішком картоплі напереваги. Як досвідченого пройдисвіта, Луку відправили просити допомоги у братів по розуму — у Пекін і Тегеран. Обидва брати відгукнулися. Спадкоємці великого Хомейні замість літаків Су-35 і збагаченого урану відправляють Каспійським морем до росії каравани зі зброєю. А китайські брати, яким поспішати нікуди, замість дешевих енергоносіїв відрядили до москви одну людину. Зате яку! Щойно переобраного на третій термін голову КНР Сі Цзіньпіна.

Товариш Сі, який очолює Китайську Народну Республіку, Комуністичну партію Китаю і командує НВАК (Народно-визвольною армією Китаю), має у своїй країні необмежену владу. Він міг, якби захотів, дати путіну все, що той просить. Та ще й стати на бік кремля проти Заходу (точніше — США) в геополітичному конфлікті. Але Сі не вийде на барикади. З Вашингтоном Пекін пов’язаний спільними технологіями. Європейський Союз для Сі — головний світовий ринок. Схід і південь планети — ринок потенційний. Ставити на кін економічні інтереси і престиж заради ролі посередника в безнадійній справі — сумнівне задоволення. А 12 пунктів «українського» мирного плану — не більше, ніж література. З повною підставою можна стверджувати, що три дні державного візиту в Москву голови КНР пройдуть для путіна намарно. А для Сі — хтозна... Ніхто не відає.

Зібрати сили і чекати

Але повернемося до того, що турбує не росіян, не американців, а українців. До перебігу воєнних дій і до весняного наступу з нашого боку і з боку ворогів.

Москалі, втім, планів своїх не приховують. Вони хочуть, як мінімум, витіснити Збройні сили України за адміністративні кордони Луганської та Донецької областей. А як максимум — утримати за собою захоплені під час війни українські території в Херсонській та Запорізькій областях на Лівобережжі Дніпра. Плюс, зрозуміло, Автономну Республіку Крим. Із цими завоюваннями (прессекретар путіна називає їх новими політичними реаліями), на думку кремлівських стратегів, можна йти на переговори з Україною.

Слід відзначити, що останнім часом у російській пресі, друкованій та електронній, від імені офіційних осіб (за винятком дмитра медведєва) перестали тиражувати сюжети «другого походу на Київ» і знищення української держави як кінцевої мети війни. Для таких сюжетів потрібні перемоги. А те, що відбувається навколо Бахмута, поруч з Авдіївкою, не можна назвати перемогами. Тільки тиском з мінімальним просуванням уперед. Але скажемо відверто: Збройні сили України теж застигли на місці.

Джерела інформації (як і раніше, ними є Американський інститут вивчення війни і Британська розвідка) називають кілька причин зниження воєнної активності у сенсі просування вперед, хоча жорстокість у сутичках наростає. Основна причина — ЗСУ і наші вороги збирають сили для масштабного наступу. Ресурсів — снарядів, техніки і живої сили — бракує обом сторонам. Більше того, до травня зібрати ці ресурси в необхідному обсязі не вдасться ні нам, ні росіянам. Навесні і навіть влітку може йтися не про багато наступів або контрнаступів на кількох фронтах, а про одну, щонайбільше — дві вирішальні битви.

Так вважає досвідчений військовик — нинішній президент Чехії Петер Павел, так оціню-ють обстановку чинні генерали у США, так думають радники з безпеки у Білому домі й військове керівництво НАТО в Європі. Ця одноголосність швидко оформилася в категоричну пораду українським воєначальникам не зволікати, а якомога швидше перейти в наступ. На зразок того, що вікно можливостей зачиниться і другого шансу досягти перемоги не буде. Підкріплюючи цю пораду, Захід готовий надати снаряди, танки і літаки. Дійте!

Порада діяти негайно — суперечлива і небезпечна. Суперечлива тому, що «вікно» відчиняється в обидва боки. А небезпечна, оскільки українське суспільство налаштоване так само, як американські генерали. Воно не звикло чекати, коли чекати необхідно.

Слава Україні!