Травневе турне Президента України країнами північної та західної Європи тісно пов’язане з підготовкою масштабного наступу, метою якого є звільнення нашої держави від окупантів. Кожен день, тиждень, місяць відтермінування породжує у наших спонсорів багато питань та сумнівів. Починаючи з можливості Збройних сил провести безпрецедентну за масштабами воєнну операцію до результатів, які у підсумку планує отримати політичне керівництво України.

Візити і зустрічі — далеко не все

У рамках турне Володимир Зеленський мав відповісти на масу питань глав держав та урядів. Від того, як він упорався із цим завданням, залежить рівень військової, економічної та політичної підтримки, яку європейські країни нададуть нам під час майбутніх битв. Маються на увазі не загальні обсяги допомоги Україні (вони й так високі у грошовому вираженні), а здатність щодня й оперативно поновлювати втрачені конкретні види озброєнь. Поставляти танки, артилерію, літаки, засоби протиповітряної оборони, гуманітарну допомогу в тилу та на полі бою.

Займатися цим буде, на жаль, не спільне керівництво в рамках НАТО, а політики, бюрократи та військові фахівці кожної союзної нам держави. Зібрати воєдино їх розрізнені зусилля, організувати щоденний оперативний «рамштайн» для успіху наступу зараз просто необхідно. І, мабуть, в оточенні Зеленського під час травневого турне були потрібні люди. Чи вдалося їм за межами публічних переговорів вирішити специфічні завдання — побачимо найближчим часом. Тим, хто хоче негайних результатів від турне, Президент України «привіз» із європейських столиць чергові цифри постачання сучасної зброї. «Ще кілька візитів — і все», — сказав він у Німеччині про початок весняного наступу. Після чого вирушив до Рима, Парижа і Лондона.

Але, вочевидь, далеко не все. Попри переконання наших оптимістів, що окупанти напередодні українського наступу масово тікають із захоплених ними територій, вивозять награбоване майно й спішно евакуюють у росію колаборантів, агресори здаватися не збираються. Останнім часом інтенсивність атак на наші міста з повітря та землі навіть зросла. І якщо повітряний простір над Києвом за допомогою новітніх західних систем ППО зразка «Петріот» вдається відносно убезпечити, то прифронтові області, як і раніше, страждають від артилерійських обстрілів із застосуванням систем залпового вогню.

Окрема тема — битви у Бахмуті, Мар’їнці та Авдіївці. Ці кровопролитні бої, швидше, відволікають увагу, ніж вказують майбутні напрямки наступів та контрнаступів. З великою імо-вірністю, основні події розгорнуться на півдні України — у лівобережній частині Херсонської та на півдні Запорізької областей. І не виключене відкриття другого фронту на півночі з боку нібито не готової до війни Білорусі. Не варто повторювати, що російське командування за час війни багато чому навчилося, а в протистоянні пвк «вагнер» та генералів кремлівського генштабу більше вигаданого, ніж дійсного.

На думку більшості наших і зарубіжних коментаторів, друга половина травня 2023 року — період затишшя перед бурею. У такі періоди прогнози часто є помилковими, а припущення — зведеними на піску. А тому утримаємося від конкретики та почекаємо новин. Якщо вірити Зеленському, чекати залишилося недовго.

Солідарність важлива, як і зброя

16 травня у столиці Ісландії Рейк’явіку відкрився черговий саміт Ради Європи. Незважаючи на те, що Рада Європи є найстарішою з міжнародних організацій, які постали на континенті після Другої світової війни, самітів на рівні глав держав упродовж семи десятиліть її існування відбулося лише три: 1993 року — у Відні, 1997-го — у Страсбурзі та 2005-го — у Варшаві. Фактично діяльністю організації керує Комітет міністрів закордонних справ 46 держав, який збирається на сесії раз на рік. У проміжках оперативними справами займається Секретаріат, розташований у Страсбурзі.

Щоб не втомлювати читача переліком гучних слів про демократію, про ідеали та цілі, на яких на сьогодні зосередилася Рада Європи, скажемо, що основним документом, розробленим та схваленим з ініціативи РЄ, є Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Контролем за її втіленням у життя й дотриманням опікуються як сама Рада Європи, так і її складові: Комітет міністрів, Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ), що складається з представників усіх парламентських партій із 46 держав, Європейський суд з прав людини, а також консультативні організації, головна з яких — Венеціанська комісія, що надає рекомендації законодавцям у країнах-членах ЄС.

Через те, що в ПАРЄ представлений увесь спектр полі-тичних сил, серед делегатів часто не було єдиної думки щодо принципових питань. Однак після масштабного вторгнення російських військ в Україну Рада Європи виключила росію з організації, кремль розірвав зв’язки з РЄ, а російські делегати залишили Парламентську Асамблею. Травневий дводенний саміт глав держав Ради Європи 2023 року — перший саміт після виключення агресора зі своїх лав. Він є символом моральної солідарності з нашою країною. І недаремно президентові Володимиру

Зеленському першому після президентки Ісландії Катрін Якобсдоттір надали слово для виступу.

Моральна солідарність європейців, до речі, означає для нас не менше, ніж танки, гармати та літаки. Усупереч волі своїх виборців жоден із чинних політиків, президентів та прем’єр-міністрів європейських країн не ухвалить рішення про виділення коштів та постачання зброї Україні. У Німеччині уряд соціал-демократів лише під натиском громадської думки погодився з необхідністю масштабно під-тримати нашу країну у боротьбі з агресором. У Франції, де традиційно сильні культурні зв’язки з росією, президент Еммануель Макрон змушений був забути про відродження франко-російської дружби.

Таку солідарність українцям мало підтримувати на самітах. Її треба заслужити. Перемогою. Я вірю, що так і буде.