ІА «Контекст Причорномор'я»
Одеса  >  Моніторинги
Вестерн на дошках
06.07.2023 / Газета: Чорноморські новини / № 28(22453) / Тираж: 8525

Минулої п’ятниці наш Український академічний муздрамтеатр ім. Василя Василька завершив свій театральний сезон виставою «Карпатський вестерн». Режисер — Максим Голенко (що вже перебрався до славетного Львівського театру ім. Марії Заньковецької), художник — Юлія Заулична, музичне оформлення — Вадим Бассараб, пластичне рішення — Павло Івлюшкін, заслужений діяч мистецтв України.

Про що вистава? Невже про ковбоїв, бандюків, роковану жінку, чисту й невинну головну героїню… тут можна продовжити. А от і ні. Тобто майже ні, тобто все це у виставі є, бо таки ж вестерн. Є дівчина Марічка (ну хіба може карпатська дівчина зватись якось інакше?) і є двоє рідних братів, гонорових легінів з топірцями, обидва прагнуть взяти собі за дружину саме її, найгарнішу, не поступаючись один одному ні на йоту. Молодший, Янчо, таки любить її по-справжньому, старший, Василь, лише говорить, що любить. Все це досвідчений глядач бачить одразу. Наш глядач залюбки дивиться такі речі. Тому-то глядна зала щоразу виповнена. До того ж — вестерн!

Дівчина Марічка любить лише одного, і це, звісно ж, Янчо, правдивий, чесний, шляхетний. Та от біда: за писаними й неписаними законами по смерті батька все ґаздівство (господарство, хазяйство, або ж, по-сучасному, бізнес) переходить до старшого сина. І яке ж сватання, і яке весілля, і яке подальше сімейне життя — без грошей? Бідний, у всіх відношеннях, Янчо змушений вирушати на заробітки — тоді їздили до «Гамерики». Обіцяє за два роки вернутися з купою грошей.

Й ось тут починається найцікавіше. Василь, звісно, «пристає» до Марічки, але постійно отримує одкоша. Матір Марічки, Лопаха (до слова, роль, здається, не для заслуженої артистки Римми Зюбіної), ота сама «рокована жінка», всіляко підігрує багатому жениху та вмовляє дочку підкоритися долі. Аж тут — бандити. Їм, певна річ, потрібен корчмар, вірніше, корчмареві гроші. Поки вони розважаються та знущаються з беззахисного корчмаря, залякуючи малого Давідіка (одна з кращих ролей вистави у виконанні Анастасії Матусевич), який, утім, не надто поспішає лякатися, починають розгортатися вельми драматичні події. Василь змовляється з бандюками — зло до зла, як мовиться. Намовляє таємно вбити брата, котрий от-от має повернутися з Америки.

Зупинімось на хвильку, бо далі почнеться веремія — зі стріляниною (вестерн!) та різними іншими цікавими несподіванками. Зупинімось — і звернімо увагу на сценографію. Властиво, на широкі, довжелезні дошки, з якими актори виробляють всілякі дивовижні штукенції. Вони прудко бігають по цих не завше відцентрованих дошках — незгірш од матросів, котрі спритно пересувались по реях та канатах старовинних вітрильників. Ці дошки, назагал, саме і є тими декораціями, на яких, властиво, усе відбувається — і життя, і смерть, і щасливе воскресіння, і які допомагають акторам втілювати драматургічні задумки своїх персонажів з неабиякою достовірністю. У цьому сенсі Марк Дробот дещо випереджає Дмитра Усова, хоча останній більш правдивий у своїй щирості та в репліках.

А передовсім ці дошки означують ліс. Карпатський мешканець завжди має до діла з лісом: живе у ньому — в оточенні лісів, у лісі працює, і багатство своє накопичує з оборудок, у яких ліс, деревина — основа основ. Гірськими річками плотогони сплавляли ліс у доли, на переробку. Небезпечна була робота. Плоти, бувало, розбивались на скелях, втрапляли у круговерті, потрібна була велика майстерність, щоби вирятуватись у такій трощі.

У виставі майже геніально розіграно саме таку мізансцену. Розбивається сплав, але досвідчений плотогон вирятовує ситуацію. Це чи не най-кращий епізод у постановці. Мабуть, варто було б зробити його ще більш виразним, драматичнішим. Все відбувається у змиг ока, тож глядач навряд чи й второпав увесь драматизм цього епізоду.

На грані драматичної напруженості, у пришвидшеному темпі відбувається, назагал, майже все сценічне дійство. Ця динаміка захоплює глядача, втягує його у свою круговерть. Попри деякі розтягнуті сцени. Темп і ще раз темп. Події розвиваються з неабиякою швидкістю. На сцені лунають револьверні постріли, з неба сиплються гроші, які втратили свою цінність, бо грубою силою, підлою брехнею, обманом вбито чисте кохання. Василь силою вдовільнив свою хіть, і тепер Марічка змушена вийти за нього — за неписаним законом. Але братні стосунки, за законами жанру, усе-таки залишаються.

А поки триває півгодинний антракт (вочевидь, щоби прибрати трупи та домовитись про примирення), необхідно сказати поважне слово про виконавців. Марічка — артистка Тамара Лукаш — позбулася, врешті, комплексу жертви і виказала свою справжню успадковану вдачу (адже була ще у сповитку викрадена у вельми заможної родини), й тепер чоловік Василь у всьому слухається її та навіть побоюється. До слова, заслужений артист України Марк Дробот під кінець вистави дещо вирівняв виразність і правдивість образу, позбувшись деякої пародійности — у перші хвилини вистави трохи таки перегравав. А от Дмитро Усов, так і не набувши рис героя-коханця, під кінець мав трохи натомлений, чи й не розгублений, вигляд.

Актори грали, забувши про все на світі. Й водночас, немовби розігруючи цей простенький сюжет для себе самих (і трохи для публіки, звісно) і навіч отримуючи від усього цього задоволення, запрошували публіку разом з ними також простежити за перипетіями цієї непретензійної історії.

Автор: Роман КРАКАЛІЯ


© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.004
Перейти на повну версію сайту