Чимала частина українського суспільства вже висловилася (вголос або подумки) щодо подальшого існування українського дубляжу в кінотеатрах, «наступ» на який може початися з прийняттям законопроєкту «Про застосування англійської мови в Україні». Думки опитаних «Укрінформом» (https://www.ukrinform.ua) експертів розійшлися. Декого з них відверто здивував пункт проєкту, що пропонує демонструвати англомовні фільми лише з українськими титрами, прибравши навіть професійний закадровий переклад, оскільки саме зараз (після початку повномасштабного вторгнення) суспільний попит на українську мову суттєво зріс, дедалі більше українців цікавляться нею, купують навчальну й художню літературу, відвідують курси, шліфують вимову.

Ми поцікавилися, що думає на цю актуальну тему відомий український філолог Олександр Авраменко. А також у великій розмові з ним дізналися, наскільки дієвим може бути метод вивчення іноземної мови через перегляд кіно мовою оригіналу; розпитали, чи сильно, за його спостереженнями, пандемія та війна вплинули на якість освіти; чи справді завдання НМТ легші, ніж були раніше в класичному ЗНО, та як чутливе вухо мово-знавця сприймає мовні «неправильності» (росіянізми, діалектизми, сленг, мовні покручі) в сучасній попмузиці.

— Пане Олександре, багато хто з великою пересторогою сприйняв можливе скасування українського дубляжу, вбачаючи в цьому загрозу і розвитку української мови, і розвитку кіногалузі. Цікаво, яке ваше ставлення до законопроєкту «Про застосування англійської мови в Україні», точніше, до його норми, що стосується показу кіно виключно мовою оригіналу тільки з титрами?

— На мою думку, це необдуманий крок, і добре, що це тільки проєкт закону, його ще не ухвалювали, і ми спочатку обговорюємо, можемо вносити зміни, і потім остаточно, напевно, буде ухвалено якийсь виважений варіант. Якщо йти за простою логікою, то ось, дивіться: радіо ми слухаємо, книжку — читаємо, а фільм — що робимо?..

— …дивимося.

— Так! А нам зараз пропонують читати фільм — розумієте?! Кіно ми маємо дивитися — у цьому особливість кіномистецтва. Воно колись взагалі було німе — згадайте перші фільми Довженка. А зараз у нас хочуть забрати можливість дивитися кіно. Конституція нам гарантує право на отримання будь-якої інформації — мистецької, наукової, споживчої чи ще якоїсь — державною мовою. Тут же виходить, що це право буде обмежене. Тим паче, що англомовних фільмів у наших кінотеатрах демонструється 90%. Якби йшлося про іспанське кіно (якого один фільм із 20), а так, по суті, 9 фільмів із 10 будуть іти без українського дубляжу, тільки з титрами.

Темп читання в кожного різний, тож будуть «глядачі», які сидітимуть і тільки встигатимуть читати титри, але не побачать акторів, гру кожного м’язу, жести, міміку. Це перший важливий момент.

— Тобто може втратитися цілісність сприйняття кінокартини?

— Так, бо ми ж сприймаємо людину (в даному випадку — персонажа/актора) в комплексі — її комунікацію, її як особистість.

А тепер другий важливий момент. Упродовж нашої багатовікової історії українську мову забороняли: емський указ, валуєвський циркуляр, радянська доба. Я змалку, коли був хлопчиком, ходив у кіно і був обмежений у праві дивитися фільми рідною мовою, бо українського дубляжу не було тоді в природі! Потім, коли Україна стала незалежною — все одно, в 1990-ті та в першій половині 2000-х, фільми в наших кінотеатрах ішли російською мовою. Й от ми, нарешті, вибороли це право. Школа перекладознавства набула такого високого професійного рівня, що багато російськомовних українців шукають у мережі Інтернет українськомовні переклади мультфільмів, мелодрам, комедій. Кажуть, що українською вони звучать набагато колоритніше, дотепніше. Тобто у нас прекрасні переклади.

Пригадую 2007—2008 роки, коли вже всі кінотеатри перейшли на український дубляж. Спочатку був негативний резонанс, біля каси запитували: «А на каком язикє? На украінском? Нє будєм смотрєть, ідьом отсюда». Я пам’ятаю цю історію...

— Зараз нікому й на думку вже не спадали б такі питання…

— Більше того, нові покоління, напевно, думають, що так було завжди, й від народження їхні батьки дивилися в кінотеатрі фільми українською мовою! Ви ж пам’ятаєте: газети, журнали, телеканали — все було російською, крім реклами й новин. Процес переходу на українську йшов дуже складно, і щоразу, коли ухвалювали різні відповідні закони, постанови, укази, всі казали: мова не на часі. Я професійно працюю як філолог 30 років і завжди чую: мова не на часі. І зараз вона «знову не на часі». Вона так ніколи не буде на часі, бо щоразу якісь інші проблеми, які треба вирішувати.

Ми нарешті розсмакували те, що мають французи, німці, росіяни, поляки: у своїх кінотеатрах вони дивляться фільми рідною мовою. Ми маємо професійні дубляж, переклади, і тут наша ж влада, та ще й в умовах війни, забирає у нас кіно... Я вже не кажу про акторів дубляжу, які втратять роботу, про галузь кінотеатрів у цілому, тому що зали будуть порожні. Тобто для нас, українців, нема фільмів українською мовою, ми якась особлива нація? Нам потрібно або російською, або англійською, якою завгодно, тільки не українською?

— А якщо все ж узяти навчальну користь від упровадження цього пункту, на якому наполягають автори закону?

— На око (точну цифру треба визначати) 30% українців не змогли вивчити українську (споріднену) мову — вони говорять російською або суржиком. То про яке вивчення англійської (неспорідненої!) може бути мова? Звичайно, погарячкували наші можновладці, які готували цей законопроєкт.

Взагалі сама по собі ідея, щоб у кінотеатрі можна було дивитися фільми мовою оригіналу і було титрування, — непогана. Скажімо, країни Скандинавії (Норвегія, Швеція, Фінляндія) це культивують. Вони дивляться англомовні фільми англійською, бо вільно говорять англійською, змалку її вивчають. Але це країни, які не були в колишньому Радянському Союзі, у них методика навчання англійської зовсім інша, там є своя специфіка. Якщо у нас англійську будуть вчити від дитячого садочка — це інша історія.

Тому, на моє тверде переконання, варто це робити, але дозовано. В усьому має бути здоровий глузд. Наприклад, протягом дня в кінотеатрі йде вісім сеансів якогось фільму, можна поставити один-два з них англійською з українськими титрами в першій половині дня, щоб на нього могла піти молодь. Скажімо, урок англійської мови можна провести в кінотеатрі, а потім обговорити фільм, перевірити, як учні сприйняли кіно-стрічку (це один із найважливіших видів мовленнєвої діяльності — аудіювання). Чому б і ні?

— Така практика часто застосовується на різних кінофестивалях або на передпрем’єрних показах — фільми йдуть мовою оригіналу з українськими титрами…

— Я ж і кажу: якщо дозовано вводити новації, то це хороша ідея. Але як заповнити всі кінотеатри глядачами, коли всі англомовні фільми демонструють без дубляжу, я не уявляю. Вони будуть просто порожні, зникне ціла галузь, не буде прибутків, люди втратять роботу. Тому дуже добре, що є такий резонанс у суспільстві.

— Скажіть, будь ласка, свою думку як педагог і як філолог з багаторічним стажем, наскільки взагалі запропонована методика вивчення іноземної мови під час перегляду кіно могла б бути дієвою? І чи спрацювала б вона?

— Це один із методів навчання мови в комплексі: читання, письмо, говоріння, аудіювання. У варіанті, який нам зараз пропонують, говоріння нема, письма нема, ви тільки читаєте українські титри і чуєте англійську мову. Аудіювання — це дуже корисний вид роботи. Мову треба чути — дуже гарний метод слухати і повторювати вголос, щоб артикуляційний апарат звикав до специфічної артикуляції.

Якось я спілкувався зі своєю колегою в Іспанії, вона англійський філолог, але дуже швидко вивчила іспанську. Тож поцікавився: як їй це вдалося? Завдяки англійській? Вона каже: ні, ми з дитиною, коли переїхали до Іспанії, вмикали мультфільми іспанською мовою, виставляли українські титри і разом їх дивилися (чи слухали фоном). Робили це щодня — один-два мультфільми або се-ріал — і за кілька місяців вивчили розмовну іспанську. Ці фрази повторюються весь час і залишаються в пам’я-ті. Але обмежитися тільки переглядом фільмів для вивчення мови не можна. Треба вивчати її на курсах, у школі, самотужки за різними програмами, у мережі Інтернет (є ж багато різних способів). А перегляд кінофільмів мовою оригіналу — це лише один із дуже потужних, ефективних методів вивчення іноземної мови.

— Тобто основним методом для вивчення мови цей метод не зможе стати?

— Він корисний, але не єдиний. Мову треба вивчати в комплексі: читати, говорити, слухати, писати; самотужки, з учителем; у парі, у колективі… А взагалі, якщо говорити про кіно, то має бути вибір, і ніхто не має права нав’язувати фільми без дубляжу. Просто примусити всю Україну ходити в кінотеатри вчитися — ні, це щось не те.

Взагалі навчання — це великий труд, а людина, яка йде до кінотеатру, платить гроші для того, щоб розважитися, відпочити, а не працювати, бо вона й так цілий тиждень трудиться. А тут приходиш у кіно — і знову мусиш працювати, а не відпочивати. Автори трохи погарячкували, але я впевнений, що депутати виважено підійдуть до цього питання, доопрацюють законопроєкт і знайдуть збалансований варіант.

— Повертаючись до вивчення української мови. Чи слідкуєте ви за результатами НМТ. Чи навчання в режимі постійних карантинів, а тепер — у жорстких реаліях війни суттєво вплинуло на якість освіти?

— Порівнювати ЗНО з НМТ нема сенсу. ЗНО передбачає тест із мови, тест із літератури, короткі відповіді на питання і творчу роботу (власне висловлення у формі роздуму), а НМТ — лише тест із мови. Зрозуміло, що пандемія і війна негативно позначаються на якості навчання, а отже і на рівні знань, умінь і навичок школярів. Хай там як, але все одно багато учнів складають тест на високі бали. Завжди були, є і будуть ті, хто любить навчатися, незважаючи на різні перешкоди й труднощі. І той, хто над собою працює, у майбутньому буде більш конкурентоспроможним на ринку праці.

— Існує міф про те, що ніби завдання НМТ (2022, 2023) легші, ніж були раніше в класичному ЗНО. Ви його розвієте, а чи крихта істини в ньому є?

— Так, скласти НМТ значно легше, бо, по-перше, у ньому вдвічі менше завдань, ніж на ЗНО, а по-друге, всі вони тестові (без творчого завдання).

— Ви як фахівець, що вже тривалий час проводить онлайн-заняття, вебінари, консультації для тих, хто хоче вивчити, поліпшити свою українську, з початком повномасштабної агресії відчули якісь кількісні чи якісні зміни аудиторії? Серед ваших слухачів більше молоді чи старших людей? Можливо, представники якихось професій активніше до вас звертаються?

— Так, відбулися тектонічні зрушення. Дедалі більше українців цікавляться мовою, купують навчальну й художню літературу, відвідують курси, замовляють вебінари. Лише за останні кілька місяців до мене зверталися кілька ІТ-компаній, дві фармацевтичні фабрики, Нотаріальна палата України, політики, зірки шоу-бізнесу… Попит на мову дуже великий. І це не може не тішити.

— Зараз з’явилося дуже багато пісень — українською мовою, звісно. Як на «вухо філолога», частенько деякі слова буквально «ріжуть» слух — або росіянізми, або дивні наголоси. Чи варто дратуватися цим, чи зараз такий час, коли масовість україномовного контенту важливіша за його досконалість?

— Рафінована українська — добре, але діалектні елементи, молодіжний сленг, навіть свідомі мовні покручі — це ознаки живого мовлення. Крім того, у віршованих (пісенних) творах допускається ненормативне наголошування слів задля римування. Узагалі, на мій погляд, саме сьогодні почався повноцінний розвиток попмузики. У нас великі перспективи і в музиці, і в розвитку держави в цілому. Війна робить українців (а отже й Україну) сильнішими, але надто високою ціною…