Потяг «Одеса — Львів» плив у ніч, легко розгойдуючись, вибиваючи по рейках різноманітні ритми, а мої думки випереджали події і переносилися в Національний музей Львова ім. Андрея Шептицького (НМЛ), де вже розгорнуто довгоочікувану виставку творів відомого модерніста М.І. Жука (1883 — 1964) під назвою «Михайло Жук — вісник Відродження». Вже сама назва виставки наголошує на епохальному значенні постаті мистця.

Львів став тим містом, яке в умовах війни об’єднало багатьох музейників, галеристів, колекціонерів і всіх шанувальників мистецтва навколо постаті цього яскравого художника, письменника і педагога, чиє 140-річчя відзначатимемо 2 жовтня. Хотілося б наголосити, що особливо цікаво сприймати твори Жука саме у контексті львівського арт-простору з його історичним тяжінням, перш за все, до Відня чи Кракова — полісів, які значною мірою визначили творчі прерогативи молодого митця — уродженця Каховки (Північна Таврія).

Досліджуючи творчий спадок Михайла Жука, мені бракувало наочності, живого контакту як з хрестоматійними, так і з маловідомими роботами, які відкриває ретроспектива. Свідками останньої подібної масштабної імпрези ми були в Одеському літературному музеї десять років тому, яка, на відміну від цьогорічної з її домінацією графічно-живописного ряду, швидше, пропорційно продемонструвала Жука-художника й літератора.

Основу нинішньої експозиції склали близько 200 творів і фотографій із п’яти провідних музеїв та чотирьох приватних колекцій України: Музею сучасного мистецтва Одеси (МСМО) та Національного художнього музею України (НХМУ) — промоутерів виставки; НМЛ — активного учасника процесу, Одеського літературного музею, Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського та роботи із зібрань О. Маркова, галереї «Ню Арт» (Київ), В. Лісничого (Одеса) і Р. Лемик (Львів). Проєкт, що ініційований командою МСМО, реалізований за підтримки Українського культурного фонду. Куратором виступила відома науковиця Олена Кашуба-Вольвач (НХМУ).

Ще в 1945 році в довідці для особової справи відновленої всесоюзної спілки художників Михайло Жук назвав музеї чотирьох міст, у яких на той час зберігалися його твори, — Одеси, Києва, Чернігова, Харкова. Згодом додався музей Херсона (нині пограбований рашистами. — В.К.). Сьогодні таких уже втричі більше, тож М. Жук як мистецьке явище ХХ ст. помітно представлений у нашому музейному просторі та приватних зібраннях й інтерес до його спадщини достатньо високий.

Дослідницький аспект

Поки мій потяг, набравши швидкості й унормувавши гуркіт, тихо пливе до своєї мети, зроблю невеличкий відступ і нагадаю кілька фактів із біографії Михайла Жука, пов’язаних зі Львовом.

Із 1901 року, тобто з часів навчання в Краківській академії мистецтв, і до початку Першої світової війни художник співпрацював з групою «Руського керамічного гуртка», який був пов’язаний з дослідною керамічною станцією Львівської політехніки і виконував ескізи для кераміки на фабриці Івана Левинського. Ймовірно, будівлі Львова й досі прикрашає кераміка, виконана за ескізами Михайла Івановича, і цей аспект ще вимагає уваги дослідників.

Перша презентація М. Жука у місті Лева зафіксована в 1905 році під час проведення резонансної Виставки української штуки й артистичного промислу, організованої новоутвореним Товариством літератури, науки і штуки. Його фундаторами виступили Іван Труш та Іван Франко. Виставка займала чотири зали Салону Яна Лятура на Святодухівській площі (нині площа Івана Підкови). Як літератор М. Жук друкував свої твори в «Науково-літературному віснику», який виходив у Львові та Києві.

У контексті нинішньої виставки варто актуалізувати деякі важливі моменти біографії митця та значення його постаті. Для Одеси, де він прожив майже чотири десятиліття, завдяки багатьом ентузіастам, передусім С. Лущику, Т. Максим’юку, С. Шевельову, В. Барладяну, І. Козироду та їх послідовникам, навколо імені художника встановився своєрідний культ. Зазначу, що сьогодні з’явилася нова плеяда науковців, які досліджують різні аспекти творчості цього майстра в галузі живопису, станкової і книжкової графіки, кераміки та письменства.

Поряд з «парижанином» Т. Фраєрманом у радянську добу М. Жук залишався в Одесі однією із небага-тьох євроцентричних особистостей, що зберегли традиції вільного світу. У своїх записах він обґрунтовував власне педагогічне і художнє кредо, наголошуючи на важливості наслідувати традиції як класичного, модерного, так і народного мистецтва, творчо переосмислюючи досвід попередників.

Михайло Жук — фігура трагічна, насамперед у творчому сенсі: коли стало небезпечно, він замовк без протесту — його виплекана мрією, обласкана сонцем й оспівана вітрами Муза сховалася від нової жорстокої реальності.

Окреме питання, на яке ми поки що не маємо чіткої відповіді, — причини арешту Михайла Жука у лютому 1931-го. Точніше, причина зрозуміла — його національна ангажованість, а от привід слід конкретизувати. Як це не парадоксально, є думка, що ним стала публікація п’яти «революційних» сонетів у журналі «Червоний шлях». Але це, скоріше, формальний привід. Основна ж причина полягала в його наближеності до Сергія Єфремова і так званої «Спілки визволення України», стандартному звинуваченні в «контрреволюції», «декадентстві» та «буржуазному націоналізмі». Бо коли каральна машина запущена, вона потребує нових і нових жертв. Щоб вижити, він замовк і повністю зосередився на кераміці, яка мала масовий попит.

Презентаційний ряд

Львів манив, інтригував і було радісно переступити поріг установи, яка ось уже впродовж 120 років стійко приймає удари хвиль історії, збурених різними політичними вітрами. У добу тоталітаризму тут навіть був музей Леніна…

Хотів би відзначити, що галичани не просто надали престижний виставковий майданчик, підтримавши проєкт «Михайло Жук — вісник Відродження», близький їм не тільки естетично, а й ідейно, за духом. Господарі доклали максимум зусиль до організації й ефективного функціонування виставки, проявили люб’я-зність та увагу до гостей, чим вкотре завоювали симпатії одеситів та інших чільних учасників проєкту. На жаль, провідна місцева преса не перейнялася важливістю цієї події, за винятком кількох інтернет-видань, що інтерпретували її в популярній формі.

Експозицію розгорнуто у п’яти залах другого поверху музею, і її умовно можна розділити на кілька блоків. Їх супроводжують настінні анотації мистецтвознавців: часоряд життя і творчості, т.зв. timeline (В. Кудлач); Жук-фундатор Української академії мистецтв і Жук-кераміст та фаховий аналіз панно «Біле і Чорне» (О. Кашуба-Вольвач); Жук-літератор (О. Яворська); особливості художньої мови М. Жука та репліки-реконструкції О. Жернової за ескізами М. Жука (О. Школьна).

Перших дві зали знайомлять з творами раннього чернігівського періоду і часів постання Української академії мистецтв, де перевага надається домінуючим у творчості Жука портретному, окремим зразкам пейзажного жанрів та флористиці. Наприклад, зрідка експонується портрет Богдана Лепкого, створений у Кракові в 1903 році (більше відомий за репродукціями), оскільки оригінал зберігається у приватній львівській колекції. В експозицію включений портрет юної Катерини Грушевської (1909), доньки першого президента УНР, що нині є у фонді НМЛ. Ближче знайомство з портретною творчістю Жука переконує в його суто графічній, а не живописній манері письма, трактуванні форми, де велику роль відведено саме культурі штриха. Не дивно, що художник майже до середини 1930-х віддавав перевагу техніці пастелі. Тим більше незвичним виявився імпресіоністичний (майже фовістичний), сміливий форсуванням кольору його автопортрет краківського періоду (1902) із фонду МСМО. Рідкісним є і «Портрет молодої жінки в червоному» (1932) з ОЛМ. Із числа флористичних композицій сюрпризом став раніше не відтворюваний «Букет» (нарциси, тюльпани і жоржини) зі збірки галереї «Ню Арт», створений на початку другого чернігівського періоду творчості у 1919 році. Були й інші відкриття, але вони, можливо, мають переважно суб’єктивний характер.

Далі експозиційний ряд продовжує книжкова і плакатна графіка від символістського періоду початку 1900-х до «ар-деко» та конструктивізму середини 1920-х. Це серія плакатних портретів культурних та політичних діячів у техніці ксилографії (1920), плакати українських письменників (1926) на основі літографій та портретна серія акторів, режисерів, письменників, створена здебільшого у змішаній графічній техніці в Чернігові та Одесі в період 1924 —1926 років (В. Сосюра, П. Нятко, М. Вороний, старший син художника Микола та ін.). Експозицію урізноманітнюють рукописи Жука, його оповідання, п’єси, вірші й казки з фонду ОЛМ («Сміхунець. Рабська поема», 1910; «Пророк», 1913; «Мефісто», 1919; збірка «Казки», 1920; «Золотий горішок», 1921 та ін.), ілюстрації та публікації в журналі «Музагет» (1919).

Поглиблює відомості про твори митця постійно діюча електронна презентація з використанням моноблоків, встановлених у кількох залах. Це дозволяє ширше ознайомитися з керамікою та посторінково книжковими виданнями Жука («Казка»). Застосування ІТ-технологій збагатило загальний контент виставки.

Цілісні експозиційні групи складають силуети («Портрет онуки І. Шрага», 1918; «Наталія Ужвій», 1926 та ін.), а також великоформатні панно, вінцем яких є знамените «Біле і Чорне» (1912 — 1914). Деякі з них були відреставровані, зокрема з фонду МСМО. Прикладом звернення М. Жука до техніки офорту, в т.ч. ілюмінованого гуашшю, є серія портретів українських митців з колекції НХМУ, створених ним переважно в 1932 році.

Від прискіпливої уваги посвячених не приховався той факт, що панно «Біле і Чорне», яке із 1980-х пристрасно популяризував його попередній власник Тарас Максим’юк, з цієї виставки розпочало своє нове музейно-виставкове життя на новому презентаційному рівні. Поліптих переоформлено в нову роз’ємну раму його новим власником — МСМО, до якого перейшла картина разом з більшості творів М. Жука зі згаданої колекції Т. Максим’юка. Твір посів гідне місце в експозиції МСМО, а в перспективі, маємо надію, частіше виставлятиметься на нових престижних майданчиках.

На жаль, попередня багата біографія щодо експонування цього шедевру для більшості відвідувачів нинішньої виставки залишилася невідомою, адже навіть сам факт її презентації в Львівській національній галереї мистецтв у вересні 2011-го за сприяння Бориса Возницького (1926 — 2012) пройшов повз увагу публіки і навіть частини місцевих музейників.

Задля справедливості, слід відзначити, що кожна масштабна виставка, розширена географічно, є потенційно евристичною і водночас контраверсійною. Значний пласт ранньо-го періоду творчості Михайла Жука зараз зберігається в постійній експозиції музеїв Чернігова, є цінні зразки в Одеському, Запорізькому художніх музеях та в інших зібраннях.

Лекційна складова

Заявлена у програмі лекція на тему «Жук-літератор» завідувачки науково-експозиційного відділу Одеського літературного музею Олени Яворської відбулася 8 вересня в залі, де центральне місце займало згадане «Біле і Чорне». Був повний аншлаг.

Без перебільшення, певна частина присутніх уперше дізналися про маловідомі факти біографії Михайла Жука: про його дитяче захоплення грою на скрипці, про приватні уроки французької мови тощо. Значну увагу лекторка приділила літературному спадку — опублікованим (їх одинадцять) і неопублікованим творам Жука-письменника, фактам публікацій за кордоном, як-от казки «Ох», що орієнтовно в 1908 — 1910 роках вийшла друком у Канаді. Наразі ОЛМ володіє унікальним літературним архівом Михайла Івановича, зібраним свого часу С. Лущиком і переданих у фонд музею в 2010 році завдяки меценатській ініціативі. Важливо, що письменницький спадок М. Жука вивчається, свідченням чого є низка книжок, публікацій на сторінках альманаху «Дім князя Гагаріна» та в одеській періодиці. Варто зауважити, що в дар львів’янам було передано видання про М. Жука різних років, підготовлені співробітниками ОЛМ.

На суботу, 23 вересня, на базі четвертого залу експозиції, де представлені реконструйовані керамічні твори митця, запланована лекція професорки Київського університету імені Бориса Грінченка Ольги Школьної. Реконструкція керамічних виробів здійснена на основі відтворень одеської фахівчині і послідовниці М. Жука Олени Жернової. Її чайні сервізи — своєрідні репліки — є важливим сегментом виставки, новим прочитанням творчого доробку видатного художника, адаптованого до сучасних умов.

27 вересня — завершальний день цього виставкового проєкту.

Принагідно зазначу, що на завершальному етапі є й підготовка двомовного зведеного каталогу творів М.І. Жука у 2-х томах (на сьогодні — найбільш всеохоплюючого, що налічує 650 позицій) — результату досліджень автора цих рядків у співпраці з творчим колективом МСМО та музеями і колекціонерами за підтримки Українського культурного фонду.

Драматичні події нав’язаної нам війни, варварське нищення об’єктів культури та пограбування музеїв вимагає від нас ретельно вивчати наш спадок і вести його облік. Як уже мовилося, окупанти вивезли із Херсонського обласного художнього музею твори М.І. Жука, зокрема таку унікальну картину символістського періоду, як «Казка. Зачароване коло» (1914). Фронт культури вимагає активності.

Володимир КУДЛАЧ.

Одеса — Львів — Одеса.

P.S. Уже 3 жовтня в Одеському літературному музеї плануються заходи до 140-річчя М.І. Жука, під час яких буде презентовано ґрантовий проєкт «Михайло Жук – вісник Відродження», у т. ч. одну з його чотирьох складових – однойменну львівську виставку. А трохи згодом на цьому ж музейному майданчику буде проведено літературно-мистецьку виставку.

В.К.

НА СВІТЛИНІ: Михайло Жук за робочим столом.