Легко уявити напад терористів із Гази на Ізраїль як частину плану, узгодженого з кремлівськими терористами та здійсненого за їх допомогою. За такого припущення все сходиться. Але це припущення подібне до управління політикою через світовий уряд і клуб таємних змовників. Конспірологія. Як колись марксизм-ленінінізм, вона здатна пояснювати минуле, сьогодення і майбутнє людства, не затримуючись на дрібницях.

Катастрофа не потрібна нікому

Соціальні мережі переповнені зараз «авторитетними» міркуваннями про те, хто затіяв божевільну бійню. Думок стільки, що без калькулятора не обійтися. Розмірковування починаються із питання «Кому вигідно?». Це та ж таки конспірологія, лише поєднана із раціоналізацією зла. А зло — ірраціональне. Воно не вигідне нікому. Навіть москалям та їхнім дружкам-головорізам із ХАМАСу. Навіть іранським фанатикам, які забезпечили терористів сучасною зброєю. Навіть шейхам Катару, які заплатили за зброю. Навіть правителям Сирії, яку використовують для транзиту. Спільного бенефіціара війни з Ізраїлем зараз не знайти взагалі. Після низки нападів і кількох воєн, починаючи з 1948 року, єврейська держава стає сильнішою та стійкішою.

Чому ж божевілля не припиняється? І без кінця знаходиться привід для нападів? Ірраціональне зло прикривається маскою. Звільненням арабів від британського імперіалізму, битвою Єгипту за Суецький канал, спробами СРСР та США перемогти у «холодній війні». Держава Ізраїль опинилася на політичному перехресті. Захищаючи себе, вона, по суті, захищає світ від апокаліпсису. Таке твер-дження — не пусті слова. Якби ворогам бодай раз вдалося «скинути євреїв у море», конфлікти на Близькому Сході, що тліють століттями, злилися б у загальну пожежу і перекинулися новим потоком біженців до Європи та США.

У Сполучених Штатах Америки, попри внутрішньопартійні чвари, політики добре розуміють, чим загрожує людству такий поворот подій. І наполегливо працюють, щоб йому запобігти. Лідери «однополюсного світу», президенти-демократи та президенти-республіканці, після війни Судного дня 50 років тому готові були застосовувати військову силу в Іраку або в Сирії, але уникали прямого воєнного втручання в Ізраїлі. Поступовий процес замирення і човникова дипломатія США призвели до укладання мирних договорів спочатку з Єгиптом, а потім — з арабськими країнами, яким сьогоднішня економічна вигода стала важливішою за вчорашню ірраціональну ворожнечу.

Важливим пунктом мирного процесу мала стати запропонована президентом Байденом тристороння мирна угода між Ізраїлем, США та Саудівською Аравією. Після набуття нею чинності (на початку 2024 року) у ворогів Ізраїлю практично не залишилося б економічних важелів для масштабної дестабілізації (нафтового ембарго та раптового підвищення цін на нафту), яке 50 років тому ледве не призвело цивілізовані країни до промислової катастрофи. Цілком імовірно, що напад бойовиків ХАМАСу на Ізраїль був вчинений, зокрема, щоб зірвати цю угоду.

Звірячий характер убивств молодих людей, які приїхали на музичний фестиваль у пустелю Негев, взяття півтори сотні з них у заручники неминуче мали ви-кликати і викликали заходи у відповідь проти терористів. Цілеспрямовані бомбардування, а потім — повна блокада (війна є війна) та інші заходи щодо знищення лідерів ХАМАСу у Газі неминуче призведуть до жертв серед цивільного населення. Бандити на це розраховували. Хвиля обурення у далеких від подій людей зміниться хвилею співчуття до громадян анклаву. У підсумку злочинці залишаться у моральному виграші.

Зло обов’язково програє

Щоб ХАМАС морально не виграв, потрібна одностайність у засудженні тероризму не лише громадянами, а й урядами більшості держав, представлених в ООН. А такої одностайності, як і одностайності щодо російських терористів, які ціле-спрямовано знищують Україну, ми поки що не бачимо. Ба більше, в Організації Об’єднаних Націй, у Раді Безпеки ООН уже лунають голоси на кшталт «не все так однозначно» і слід розібратися в тому, де коріння арабо-ізраїльського конфлікту. А «коріння цього конфлікту», як і ненависть рашистів до України, ніяк не виправдовує вбивств мирних громадян наших країн та взяття заручників.

З політичних міркувань лідери низки країн публічно заявляють про необхідність дипломатичних, але не військових заходів для припинення воєн і врегулювання конфліктів. Та ми є свідками того, що «нейтралітет» таких країн, як Туреччина чи Китай, упродовж багатьох років не призвів до припинення російської агресії в Україні. Нейтралітет і заклик до переговорів не призведе також до припинення війни, а тим більше — до припинення терору на Близькому Сході. І навіть більше: перед очима — приклад Лівану, де терористи шиїтської Хізбалли фактично захопили державний апарат, ведуть власну політику і становлять для Ізраїлю по-стійну загрозу з півночі. Під час нападу бойовиків ХАМАСу військові формування Хізбалли також обстріляли єврейську державу.

Звісно ж, через останні події перебіг нашої війни проти російського агресора не зміниться. Але ускладнення вже є. Постачання американської зброї Україні частково йшло зі складів, розташованих на території Ізраїлю. Тепер логістика зміниться і доведеться чекати на поставки безпосередньо з-за океану. Більше того, США на законодавчій основі готові пов’язати термінову допомогу

Україні з терміновою допомогою Ізраїлю. Це неминуче позначиться на загальних обсягах, які і так скорочуються через бюрократичну тяганину в Конгресі.

До того ж війна України з росією потрапила в інформаційний затінок світових засобів масової інформації. Місця на перших шпальтах великих газет та у прайм-таймах телевізійних програм зайняли обговорення, як організувати відсіч терористам, та інформація про жертви нападу ХАМАСу. Про наші жертви та про відсіч російським рашистам пишуть і говорять тепер менше. Нашому президентові й нашим дипломатам потрібно більше зусиль, щоб повернути увагу світової громадськості до терору російських окупантів. А він не слабшає, а посилюється.

Утім, у будь-якому разі цивілізація має сили і протистояти злу, і перемогти його. І разом із союзниками переможе.

Слава Україні!