«А війна війною…» — співається в одній давній пісні. Сьогодні так не скажеш: війна в нашому нинішньому житті — на чільному місці, принаймні, в наших думках та відчутті часу. А життя йде вперед, ми відзначаємо різні свята, хоч і не гучно та без особливих веселощів — радіти будемо після перемоги. Але вшанувати фаховий день — День художника, встановлений президентським указом 25 років тому, — діло, як мовиться, святе. Минулої п’ятниці свято означилося великою традиційною виставкою.

Добрим вітальним словом, різноманітними нагородами — кого чим — за відданість мистецтву, громадську активність… А передовсім — великим святковим вернісажем у виставковій залі по вул. Торговій, 2. Озираючись назад, можна сказати, що це чи не найбільша виставка з багатьох попередніх. Понад 150 своїх найкращих робіт малярства, графіки, скульптури, кераміки, виконаних у різних творчих напрямках, різних техніках, подали на цю виставку одеські мистці, картини висіли в три ряди — такої експозиції тут давно не бачили. Загальна тональність цього художнього зібрання талановитих творів — оптимістичний погляд на світ, відсутність якоїсь пригнічености, хоч є й роботи на тему війни, про вірність національним традиціям. Радісна, світла виставка.

За традицією, урочисте зібрання відбувалося на майданчику перед входом. Вітаючи колег, голова Одеської обласної організації Національної спілки художників України Анатолій Горбенко наголосив, що всі роботи на виставці гідні високої оцінки, а ще нагадав, що в листопаді їхній органі-зації сповниться 85 років і з цієї нагоди НСХУ віддає всі п’ять залів столичного виставкового простору одеським талантам. Найдовше тривала церемонія вручення нагород: складалося враження, що відзначено всіх присутніх. Новенькі посвідчення отримали неофіти Спілки художників, щойно прийняті до організації, а також нові почесні члени — є тут і таке звання. На завершення редакторка газети «Вперед» Наталя Буковська подякувала за чудову виставку в Роздільній та подаровані тамтешньому музею роботи.

Художники не часто збираються великим числом, хіба на якісь важливі збори, а найчастіше — на виставки у цій залі. І щоразу, відкриваючи вернісаж, Анатолій Горбенко звертається до колег зі словами вдячности, закликає їх любити свою Спілку, любити одне одного, не мірятися талантами, бути активними: «Не лінуйтеся, беріть участь у виставках. Не розумію, коли художник, ще й член Спілки, протягом року не взяв участі у жодній виставці». Не втомлюється говорити він і про те, що в Києві, у Національній спілці, шанобливо відгукуються про Одесу, завжди чекають наших мистців, пристрасно, з великою зацікавленістю висловлюються про їхні творчі здобутки. «Завжди, перебуваючи в Києві, допевнююся в тому, що наша Спілка є однією з кращих в Україні, — з гордістю стверджує пан Анатолій. — Вона є найкращою з-поміж усіх одеських творчих спілок. Вона є найактивнішою. Погляньте, скільки відкривається виставок у міс-ті, часом — одна за одною. От і напередодні цього вернісажу відкрилася виставка нашого товариша Григорія Вовка». Сказав і про те, що деякі колеги зараз на війні, вони воюють за те, щоб їхні товариші мали спромогу творити. А в пам’ять про тих, кого вже нема серед нас, на кінець року готується експозиція їхніх робіт.

День художника… Справжнє свято для творців. Лише в такий день можна побачити багатьох і багатьох з них. Вони прийшли радісно збуджені, святково зодягнуті (надто — прекрасна частина спільноти, як мовиться, що й не дивно: всі — одна від одної краща). Отримавши нагороду, із задоволенням позували фотографам. Спадали на пам’ять слова Анатолія Горбенка, мовлені на одній з подібних імпрез: «Наша Спілка — найкраща в місті. Подивіться на деякі інші спілки, і ви зрозумієте, про що я».

І це правда. Хіба лише Спілка журналістів своєю активністю може зрівнятися з художниками: чого вартий лише щорічний конкурс «Українська мова — мова єднання». А різні презентації, акції, активна участь в інших заходах… Про решту спілок ми й не чуємо нічого. Що знаємо, наприклад, про одеських кінематографістів, композиторів, театральних діячів? Про одеських письменників, зрештою: де їхні творчі вечори, зустрічі з авторами, презентації нових книжок? Звісно, часом відбуваються і зустрічі, й презентації… Але чомусь не одеських літераторів. Тому-то й не знають в Одесі українських письменників-одеситів.

Можна по-різному ставитись до творчих спілок. Кажуть, вони були придумані для того, щоби тримати мистців, літераторів, як мовиться, «на короткому повідку», контролювати їх. Часи змінились, тому, кажуть, творчі спілки давно віджили, стали непотрібними в демократичному суспільстві. Може, й так. Та, одначе, спостерігаючи за діяльністю Спілки художників, цього не скажеш. То де ж захована проблема?