Вплив Сполучених Штатів Америки і Польщі на події у світі непорівнянні, але вони «триматимуть стрій». Підтримувати Україну проти російського агресора обидві держави збираються довго й усіма засобами. Розбіжності не завадять політикам ні у Вашингтоні, ні у Варшаві. Однак природа розбіжностей — різна. Розглядати її не можна як загальну «втому від війни».

Повернення привиду ізоляціонізму

Усупереч поширеній думці про консенсус щодо підтримки України у Конгресі США, такого консенсусу нема. А якщо на президентських виборах 2024 року переможе кандидат від республіканців, то може змінитися навіть загальний підхід Білого Дому до того, як ставитися до регіональних воєн. Зокрема, до війни у нас, в Ізраїлі та (у майбутньому) на Тайвані. На початку Першої світової війни і на початку Другої за океаном домінував і навіть посилювався ізоляціонізм із прагненням використовувати умовний нейтралітет США для виходу з економічної депресії. І хто-зна, до чого така тенденція призвела б, якби у 1915 році німецький підводний човен не торпедував циві-льний трансатлантичний лайнер «Лузітанія», де серед 1199 загиблих більшість становили громадяни США. Або у 1941-у японці не напали б на військову базу в Перл-Харборі.

Історія ХХ століття, здавалося б, багато чому всіх навчила, але урок пам’ятали доти, поки зберігався баланс сил у «холодній війні». А коли він зруйнувався, лідери кількох країн згадали про невбитий козир ізоляціонізму. І почали його швидко розігрувати. У США така тенденція проявилася за Барака Обами, який без кінця малював «червоні лінії» навколо власної бездіяльності. І за його антипода Дональда Трампа, де «Зробимо Америку знову великою» означало той же ізоляціонізм. Войовничий лише на словах.

У світі глобальної економіки ізоляціонізм є абсурдним у принципі. У США він відносно безпечний тому, що американська політична система його не сприймає. Але імунітет не вічний. У період загальносвітової кризи щеплення, отримане в ХХ столітті, може втратити силу. А кілька великих локальних воєн, що одночасно спалахнули, і є такою кризою.

Під час російської агресії проти України політика «червоних ліній» в американських демократів почала виявлятися у вигляді обмежень на постачання високоточної зброї далекої дії та літаків F-16. І у вигляді побоювань, що програш росії спровокує її розпад. Схожі побоювання зараз домінують у Білому Домі і щодо прагнення Ізраїлю раз і назавжди покінчити з правлінням терористів у Газі та надією усунути вогнище напруги на Близькому Сході за віссю від Ірану до Єгипту включно. Спочатку пославши на допомогу Ізраїлю дві авіаносні групи з морськими піхотинцями, згодом США почали відмовляти єврейських військових від наземної операції. Нібито з метою недопущення гуманітарної катастрофи, якої в такий час не можна уникнути.

Чим закінчиться напад миролюбства Байдена і які результати принесе його візит до Ізраїлю, Саудівської Аравії і далі всюди — дізнаємося найближчим часом.

Уряд Польщі сформує коаліція

Демократія зусібіч хороша. Що-правда, час від часу доводиться проводити вибори, коли результат непередбачуваний. У неділю, 15 жовтня, такі вибори відбулися у нашої сусідки. В Польщі. Півтора десятиліття на політичній арені внаслідок вільних, слід наголосити, виборів там домінувала партія «Право і справедливість» («ПіС»). Який відсоток права і який — справедливості міститься в ідеології цієї партії, не дуже зрозуміло. Але в Брюсселі серед євробюрократів до «ПіС» є безліч претензій. Її лідерів звинувачують у прагненні підпорядкувати собі судову владу, обмежити свободу слова та перетворити низку громадянських свобод на фікцію.

У рамках європейської демократії без берегів справді важко собі уявити практично повну заборону абортів, прагнення рухатися у фарватері духовного домінування католицької церкви та втілення в життя державної кадрової політики в стилі консерватизму. При цьому критику Євросоюзу на адресу Варшави чиновники, зазвичай, вважають втручанням у внутрішні справи польської держави. Доходить навіть до того, що лідери «ПіС» час від часу порушують питання про доцільність перебування Польщі в ЄС. З економічної та з полі-тичної точки зору це чистий популізм. Але провінційним виборцям, головній опорі партії Качинського та Дуди, висловлювання на межі фолу подобалися поспіль вісім років. І, чесно кажучи, не перестали подобатися досі.

На виборах до Сейму «ПіС» посіла перше місце, набрала майже 37 відсотків голосів і забезпечила собі щонайменше 200 місць у нижній палаті парламенту. Але цього недостатньо, щоб разом із націоналістичною «Конфедерацією» отримати більшість та сформувати уряд. «Громадянська коаліція» на чолі з колишнім головою Європейської Ради Дональдом Туском у союзі з блоком «Третій шлях» та «Лівими» за результатами виборів отримають більшість у 248 місць. До влади у Польщі прийдуть інші політики. Лояльні до Євросоюзу, далекі від консервативної ідеології, не причетні до спроб обмежити громадянські свободи та права поляків.

Якщо виключити з історії нинішніх польсько-українських відносин «зерновий скандал» і публічні розбірки президента Анджея Дуди та нашого президента Володимира Зеленського у Нью-Йорку, то щодо підтримки України у війні з російським агресором не зміниться нічого. Майже нічого, якщо вірити словам політиків широкої коаліції на чолі з Туском. Окрім «Конфедерації» у Польщі нема партій антиукраїнської орієнтації. Але демократія — річ така: чим ширшою є правляча коаліція, тим більше місця займають вимоги молодших партнерів на шкоду спільній позиції. І ще не відомо, чи торкнуться компроміси між «Громадянською позицією» і «Третім шляхом» та «Лівими» українських інтересів у Польщі. Як позначиться бюджетна політика нового уряду на благополуччі українських біженців і так далі. Це з’ясується не одразу. Але треба сподіватися на краще.

Слава Україні!