Як ви уявляєте сільську бібліотеку? Якщо це щось на кшталт старих запилених полиць з давні-ми неактуальними книжками, то ми готові вас здивувати цією історією.

Олеся Рожнатова — бібліотекарка у другому поколінні, своєю натхненною працею доводить, що може бути інакше. У 2011 році жінка повернулася з нецікавої для неї роботи бухгалтером у рідне село Холодна Балка на Одещині. Попри всі стереотипи, саме місцева бібліотека у 2013-у першою відкрила інтернет-клуб, а нині щорічно поповнює книжковий фонд на 200—300 видань.

Про комп’ютери від Білла Гейтса, арттерапію для дітей і що роблять з російськомовними книжками — читайте у матеріалі ШоТам (https://shotam.info).

Книжок було багато, а почитати — нічого

— За першою освітою я економіст-бухгалтер. Так видавалося правильним: серйозна професія, робота у великому місті, більші можливості. Але з часом зрозуміла, що це не моє, що я, так би мовити, людина творчого польоту. Саме творчість мене надихає, заряджає і мотивує розвиватися. Мама підтримала мій вибір піти з роботи і запропонувала допомагати їй у сільській бібліотеці, що у Холодній Балці.

Тепер я — бібліотекарка у другому поколінні. Мама працює за фахом із 1975 року, а нині і я, і моя дочка допомагаємо їй у цій справі.

Утім, тоді, у вже далекому 2011-у, коли я переступила поріг рідної бібліотеки, перше, про що подумала: «Боже, навіщо я сюди прийшла?». Все було таке старе, приміщення без ремонту, без належного технічного забезпечення — про комп’ютери можна було тільки мріяти.

Основна проблема сільських бібліотек у тому, що книжковий фонд не відповідає інтересам читачів. У нас було понад 20 тисяч видань. Але значна їх частина залишилася з радянських часів, тобто їм зараз не місце на полицях. Частину закуповували централізовано на якийсь дивний розсуд. Люди приходили, дивилися: книжок багато, а почитати — нічого.

200 книжок подарували односельці

Коли я прийшла на цю роботу, з’явилася можливість надання платних послуг. Тобто читач замовляє книжку і платить лише якийсь невеликий відсоток, а бібліотека закуповує. Так моя мама, а згодом і я змогли зібрати більш-менш хороший фонд. Люди почали активніше приходити, адже купити книжку — недешеве задоволення, а читати цікаву літературу хочеться.

Зараз у нас близько 12 тисяч примірників, з них найбільшим попитом користується дитяча література, енциклопедії, посібники для вивчення іноземних мов, розвивальні книжечки для малюків. На початку року ми отримали грант на 25 книжок з бізнес-літератури, скажімо, як відкрити кав’ярню. Ця тема особливо цікавить підлітків — ледь не кожен хоче мати власну справу!

Дорослих більше цікавлять художня література і нон-фікшн, а від початку повномасштабного вторгнення — історія України та твори сучасних українських письменників.

Ми налагодили добрі контакти з керівництвом громади, і до Дня бібліотекаря (30 вересня. — Ред.) нам закупили 90 книжок, які ми замовили за запитами наших читачів. Крім цього, громада утримує приміщення і сплачує зарплату.

Та й самі читачі приносять нам свої вже прочитані книжки, що можуть комусь послугувати. Так, за неповний рік мешканці холодної Балки подарували нам близько 200 видань.

Щоправда, люди приносять різне, часом — старі книжки російською. Звісно, ми намагаємося такі не брати, але, скажу чесно, беремо. Складаємо їх окремо, накопичуємо і здаємо на переробку, а на зібрані гроші купуємо сучасну українську літературу.

Перші комп’ютери — від Білла Гейтса

Одним із перших грантових проєктів був «Бібліоміст» (за сприянням Фонду Білла та Мелінди Гейтсів. — Ред.), де бібліотекарі України могли подати заявку і створити на базі книгозбірні безкоштовний інтернет-центр. Ми написали і перемогли — у 2013 році отримали перші три ком-п’ютери. Звісно, хтось у селі вже мав власний комп’ютер вдома, але далеко не всі. Тож бібліотека стала місцем тяжіння і для дорослих, і для дітей.

Це надихнуло нас шукати інші можливості, як вдосконалювати життя нашої книгозбірні: ми підписувалися на різні бібліотечні спільноти, канали, платформи. Зараз тісно спілкуємося з Українською бібліотечною асоціацією та колегами з інших регіонів. От буквально вчора колега прислала інформацію про можливість реалізувати проєкт, а я пообіцяла дати їх фідбек за іншою програмою. Є окремі благодійні фонди, як-от «Бібліотечна країна», що підтримують нашу роботу та надають сучасні книжки.

Крім суто бібліотечної справи, я є ще членом Асоціації громадських радників України. Це дає змогу бути в курсі всіх ініціатив, допомагати й отримувати допомогу від колег-однодумців.

Так, на початку повномасштабного вторгнення, коли ми всі були розгублені й шукали емоційної підтримки, мій колега з асоціації порадив попрацювати з психологинею Анею. Я зателефонувала їй, і вже у березні ми розпочали спільний чудовий проєкт «Територія підтримки». Спочатку це були онлайн-зустрічі з дітьми, де психолог пропрацьовувала з ними різні емоції: страх, сум, тривога. Все це переросло в арттерапію на базі бібліотеки: діти малювали, гортали книжки, робили ляльки-мотанки і багато говорили.

Інший цікавий проєкт втілюємо спільно з Docudays (міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. — Ред.). Наприкінці 2022 року вони оголосили набір серед громад, аби створити кінопростори для показу документального кіно. Зараз у нашому кіноклубі ми транслюємо унікальні фільми.

Невдовзі зробимо простір для молодіжної ради, де вона могла б збиратися й обговорювати свої справи і навіть влаштовувати тут якісь події. Наразі рада тільки формується, і ми також доклали до цього руку: впродовж двох місяців шукали найактивніших молодих людей, кого хвилюють проблеми громади.

Попереду ще дуже багато амбітних планів. Наступного року хочемо осучаснити приміщення бібліотеки, зокрема придбати меблі, аби простір був комфортним для наших відвідувачів. Плануємо облаштувати кращу дитячу кімнату та зону для батьків. Адже я сама мама і добре пам’ятаю той час, коли була настільки втомленою й хотіла просто посидіти в кріслі, поки дитина грається. Тому зараз шукаємо грант і сподіваємось на співфінансування з місцевого бюджету.

Приходять не лише по книжки

Наша бібліотека — це не книгосховище, а місце взаємодопомоги, спілкування та розвитку. До нас приходять не лише по книжки, а й за людською підтримкою, бо знають, що наші двері завжди відчинені.

Приходять і дорослі, й малі. До речі, найменшому нашому читачеві не було ще й місяця!

Нещодавно завітала пенсіонерка. Каже: «У мене щось з телефоном — не можу з онучкою у вайбері зв’язатися. Я знаю, що тільки ти мені допоможеш у цьому». Звісно, я приділила їй увагу й налаштувала все. Інша жінка — мати військовослужбовця — звернулася з проханням заламінувати документи сина, бо вони вже такі потерті... Певна річ, ми допоможемо всім, чим можемо.