Нема сумнівів, що церковний календар дуже впливає на наше життя, тож питання, які виникають у суспільстві щодо свят та відповідних традицій, не можна залишити без відповідей. У«Вечірньому стрімі» з Василем Самохваловим їх намагалися дати Олександр ТРОФИМЛЮК, ректор Київської православної богословної академії, голова Календарної комісії ПЦУ (на знімку на 3-й стор.), і Лана САМОХВАЛОВА, оглядачка «Укрінформу», менеджерка проєкту «Україна православна».

— Із вересня нинішнього року Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на новий календарний стиль, де для обчислення дат свят використовується новоюліанський календар. Через це багато звичних для українців святкових дат змінилися. Нагадайте коротко, як сталося, що були ці два календарі…

О.Т.: — Календарна реформа назріла в Україні вже давно, але через різні історичні обставини це питання неодноразово відкладали. Якщо говорити про нашу матір-церкву — Константинопольську, то вона перейшла на новоюліанське літочислення ще у 1923-у, але в ті роки Україна була у складі Радянського Союзу. Втім, що цікаво, в самому Союзі питання запровадження нового календаря особливо просувалося в російській православній церкві, тож для самих православних віруючих залишатися на старому календарі означало виступати проти радянської системи. Тому так чи інакше календар має вплив на суспільство і належність до тієї чи іншої календарної традиції має свій певний вимір.

Водночас ми живемо в суспільстві, яке користується наукою, і зрозуміло, що старий стиль, або юліанський календар, відстає від сонячного тропічного календаря на 13 днів, і рано чи пізно цю реформу потрібно було б запроваджувати, оскільки із 2100 року звичне нам Різдво 7 січня святкуватиметься 8 січня, а в пізніші століття ця дата переноситиметься ще далі й далі. Від грудня рухатиметься у бік Великого посту, й рано чи пізно цю проблему потрібно було б розв’язувати.

Оскільки в православних країнах, які переходили на новий стиль, були певні суперечки з цього приводу й навіть виникали розколи, то в нашій державі, в нашій Православній церкві було вирішено чекати якоїсь особливої нагоди для цього. Тепер — війна, ми хочемо відмежуватися від усього російського, що є, мабуть, найліпшою можливістю найменш безболісно перейти на новий стиль, бо залишатися на старому стилі неправильно.

— А чому неправильно? Церква — це ж більше про традиції…

О.Т.: — Річ у тім, що ті, хто продовжує святкувати Різдво 7 січня, насправді святкують Різдво 25 грудня.

— Не зрозумів...

— За старим стилем це є 25 грудня, і лише переносячи юліанський календар на сучасний, ми переносимо дати юліанського календаря на той, який використовуємо в побуті, й тому насправді Різдво всі святкують 25 грудня. Але визначають цю дату по-різному. Ті, хто продовжує святкувати Різдво за юліанським календарем, не враховують похибку, яка в цьому столітті має 13 днів. І тому проблема лише в тім, наскільки ми церковний календар переносимо до реалій часу. Відтак це насправді спрощення системи, і ми не вводимо щось нове, ми просто зіставляємо церковний рік з тим календарем, яким послуговується суспільство.

— Незадовго до початку повномасштабного вторгнення, у грудні 2022 року, проводили опитування щодо дат святкування Різдва. Тоді 44% українців підтримували перенесення святкування Різдва на 25 грудня, а 31% був проти (соціологічна група «Рейтинг»). Цифри відтоді змінилися, і ви теж сказали, що війна, повномасштабне вторгнення, стала дуже важливим чинником для того, аби помінялася громадська думка. А наскільки коректно ставити зміну церковного календаря в залежність від громадської думки?

Л.С.: — Громадська думка — залежно від вибірки, від соціологічної кампанії — дуже амбівалентна штука, завжди дуже неоднозначна. Коли ми тільки провели об’єднавчий собор, на найпершому ефірі я запитувала нашого Блаженнійшого: дорогий владико, коли вже будемо змінювати календар? Мисляча, інтелігентна частина суспільства всіх юрисдикцій розуміла, що час переходити на новий календар. Він сказав: спитаємо людей, підготуємо людей. І ось люди готувалися, проводилися опитування на парафіях.

— А як відбувається формування календаря?

О.Т.: — Цей календар — історичний календар, бо розпочинається 1 вересня 2023 року і закінчується 31 грудня 2024-го. Майже на півтора року був складений. Причому архі-єрейський собор ухвалив рішення перейти на новий календар з 1 вересня і це рішення затвердив, дякуючи Богу, Помісний собор, який відбувся в липні цього року, й потрібен був час, щоб його видати друком. Тож у мене було менше місяця, щоб розробити календар за новим стилем. Зазвичай я ціле літо сидів над календарем за старим стилем, довго готував, а тут — у такі дуже короткі терміни.

— То як це відбувається?

О.Т.: — Дуже складна система. За Pascal, складною математичною моделлю… Від дня святкування Пасхи залежить весь календарний рік, бо кожний тиждень — це якась неділя після П’ятидесятниці, тобто після дня Святої Трійці.

— «Pascal» — це математична модель, за допомогою якої визначають день проведення Великодня, і він спирається на якусь фазу повного Місяця...

О.Т.: — Після Дня весняного рівнодення — перша неділя.

Раніше календар за старим стилем готував я сам, оскільки можна було спиратися на попередні роки. Є такі роки, коли календар збігається, можна взяти за зразок, щоб було легше це робити. А тут з помічниками, ви-кладачами академії, треба було в дуже короткий термін це зробити. Дякувати Богу, що ми це зробили успішно, і врешті-решт Помісний собор ухвалив рішення перейти на цей календар. І до Помісного собору він був виданий друком.

— Це означає, що от ви фактично принесли список на Помісний собор, і Помісний собор проголосував, підтвердивши, що це нормальний календар, — так воно працює?

О.Т.: — Сам календар — це ж і дні пам’яті святих кожного дня. Паралельно із тим, щоб перейти на новоюліанський календар, працюємо і над тим, щоб це був місяцеслів, тобто помісний календар Української православної церкви. Кожна помісна церква укладає свій календар, де особливе місце визначає святим своєї країни, своєї батьківщини. Календар, яким ми послуговувалися до того, місяцеслів, був під великим впливом російської церкви. І тому йшов процес, щоб цей календар зробити календарем помісної церкви української. Відтак стояло два завдання: математична робота — дати святкувань змістити на 13 днів і водночас Пасхалія за новоюліанським календарем залишається за старим стилем, за юліанським.

— Залишаємо стару Пасхалію, а переходимо на новий розклад. Чи не легше було б і Pascal перевести на інший календар?

О.Т.: — Тут є суперечки і, на жаль, ці суперечки стосуються не лише Української церкви, а всього православного світу. Тобто це має бути консенсус, до цього рішення мають прийти всі помісні церкви. І справді, коли розроблявся новий юліанський календар, то в ньому була передбачена реформа — перейти на визначення весняного рівнодення 21 березня. Відповідно — не плюс 13 днів, не в квітні воно має відбуватися, а в березні. Але через різні історичні, політичні та інші причини у 1923 році цього не сталося, і всі православні церкви залишилися в святкуванні Пасхалії за старим стилем. Тому, щоб ця реформа набула своєї мети, потрібне православне обговорення, всі помісні православні церкви повинні ухвалити таке рішення. Отож поки що доєднуємося до тих православних церков, які змінили календар, крім Пасхалії.

— Як відбувалася дискусія щодо переходу?

О.Т.: — Питання переходу на новий календар останніми роками порушували зазвичай якраз перед 25 грудня. І потім, коли минало святкування Різдва, десь воно забувалося, затихало і знову розгорталося з новою силою із 25 грудня наступного року. У багатьох парафіях віряни порушували питання перед настоятелем, мовляв, переходьмо на новий календар. Але щоб не робити в церкві хаосу, треба було ухвалити якесь виважене рішення, оскільки вся церква ще не була готова до змін. Тому минулого року Священний синод дозволив у тих парафіях, які цього бажають, де буде проголосовано двома третинами парафіян, перейти на святкування Різдва Христового 25 грудня.

— Дехто двічі відсвяткував…

О.Т.: — Були такі випадки. Зрештою, ми дивимося на практику інших церков. Ось такий енциклопедичний приклад. Я неодноразово був у Сполучених Штатах Америки. У Чикаго на одній вулиці є два великих греко-католицьких храми. Річ у тім, що в середині минулого століття місцеві греко-католики вирішили перейти на новий календар. Але українська паства цього не захотіла зробити, щоб зберегти ідентичність, щоб святкувати разом з українцями. І тому 80% парафіян вийшли з тієї парафії і на тій же вулиці побудували ще більший собор Володимира й Ольги, до речі, дуже гарний собор. Ще негативніші приклади є на території грецької церкви. Тому головним завданням було уникнути таких поганих прикладів.

— Я про те й кажу. Діаспоряни плекали це 6 січня в своїх родинах десятиліттями. Є й інші громади, наскільки я розумію. Як переконували людей?

О.Т.: — У кожній парафії священник мусить підготовляти свою паству до цього, проводити бесіди, проповіді. Розкривати сутність календарної реформи. Що це не є порушенням чогось сакрального, а що, навпаки, ми повертаємося до реальних речей. Тепер у нашій Православній церкві України на старому календарі залишаються близько 120 парафій. Із 8500 наших громад залишаються 120 — це менше, ніж 1,5%.

Процедура відбувалася кількома етапами. Спочатку Священний синод порушив це питання — вивчити, дослідити і передати на розгляд Архі-єрейському соборові рішення щодо питання календарної реформи. Так ось, ще на Священному синоді був один голос проти від усіх. На Архі-єрейському соборі митрополит Львівський Макарій сказав, що він проголосує за перехід на новоюліанський календар, якщо, по-перше, дозволять залишатися парафіям, які це бажають, на старому календарі і якщо для цих парафій буде видаватися календар за старим стилем. Найцікавіше ось-що: буквально коли їхав сюди на ефір, дізнався у видавничому відділі, скільки замовила Львівська єпархія календарів за старим стилем. Виявилося, нуль.

— Але це дуже демократично. От ви сказали: не всі перейшли. В моїй уяві церква — це набір певних правил і вимог. Наявність двох різних дат — вона легітимна?

О.Т.: — Ну, це умовність. Ми святкуємо не дату, а подію.

— Умовність умовністю, але є дата, ще до неї є піст. Тому питання дуже практичне: люди, які не перейшли, з точки зору церкви — грішники?

О.Т.: — Ні, вони не грішники, вони так само дотримуються всіх постів, тільки відповідно на 13 днів у них ці пости зміщуються. Тобто для тих, хто продовжує святкувати Різдво 7 січня, Різдвяний піст розпочався 28 листопада. У нас — 15-го.

— Крім Різдва, ще ж купа свят помінялася, зокрема і так звані дні ангелів. І що робити людям, які були названі на честь Олександра або на честь Миколи, Василя, який у нас тепер уже не 13-го числа, а 1-го? Тепер у нас Степан Бандера народився на Василя, виходить…

О.Т.: — Перехрещуватися не треба. 13 чи 14 січня вшановували па-м’ять святителя Василія Великого — можете це робити і 1 січня. До речі, у греків новорічні подарунки приносить не Миколай, як у нас, а Василій Великий, бо 1 січня — Новий рік, пам’ять святителя Василія Великого. Це так, до слова. І тому ніхто не заважає вшановувати свого святого на 13 днів раніше. І, знову ж таки, це складність для тих, хто живе нині, в епоху зміни календаря. Потім братимуть новий календар, і такої проблеми вже не буде.

— Скільки має пройти часу, щоб оця розбіжність зникла?

О.Т.: — Я думаю, що не так довго, як уявлялося. Як голова комісії очікував, що набагато більше парафій намагатиметься залишатися на старому календарі. Бо лунали такі заклики: — для чого під час війни робити календарну реформу? Але, як бачимо, обрали найоптимальніший для цього час, коли це найменш безбо-лісно сприймається суспільством. Бо перехід на новий календар стався на вимогу суспільства, на вимогу православних віруючих. Я думаю, що в дуже недовгій перспективі ці півтора відсотка будуть сходити і сходити до нуля. Очевидно, залишаться парафії, які ніколи не захочуть перейти, є такі ультраконсервативні в будь-якому прошарку населення, тим паче — в церкві, де ми дотримуємося канонів, приписів.

— А як це відбувається? Що, прийшов й оголосив отець у неділю на службі: все, окей, ми перейшли на новий календар. Чи все-таки якось іде діалог, обговорення?

О.Т.: — На кожній парафії відбувається обговорення. Так, це нове, і нові дати потрібно запам’ятовувати. Але водночас, якщо тепер тих священиків, які дотримуються старого календаря, запитати «Який сьогодні день?», то все одно послуговуватимуться новим календарем. Тобто ніхто не знає, що 7 січня — це насправді 25 грудня, а в пам’ять будь-якого святого всі все одно перераховують на новий календар, григоріанський чи новоюліанський.

Суспільство і церковне середовище насправді давно дозріло до цієї реформи, просто треба було знайти найліпшу можливість цю реформу впровадити.

Л.С.: — Але московський патріархат проти, у них москва спустила методички: «раскольники-униаты хотят украсть у нас Рождество».

— Люди, які ходять до УПЦ московського патріархату і які святкуватимуть Різдво 7 січня, вони для нас хто — єретики чи це теж члени великої світової православної родини, котрі просто святкують в інший день?

О.Т.: — Якщо говорити суто про календар, то, звичайно, тут їхнє право залишатися на старому літочисленні. Вони не одні такі. З древніх церков — це Єрусалимська церква, Грузинська церква і якщо говорити про Константинопольську церкву, то монастирі Афона залишаються на старому календарі. Це їхнє право, але очевидно, що їх у православному світі — меншість: 11 із 15 церков послуговуються новоюліанським календарем.

— Яких ще реформ чекати від Православної церкви України?

О.Т.: — Реформи відбуваються тоді, коли вони назрівають і не суперечать вченню церкви й коли цього прагнуть і суспільство, і церква. Тому очевидно, що календарна реформа давно назріла. У ХVI ст. західна церква перейшла на новий календар, на початку ХХ ст. почали переходити православні церкви. Відтак це питання не нинішнього дня, ми так наздоганяли своїх православних братів, які давно перейшли на новоюліанський календар. Казати про інші реформи — якщо буде якась потреба в цьому, церква реагуватиме, але ми не плануємо наперед.

Л.С.: — Ну от, наприклад, причастя. Це центральне таїнство для кожного християнина. Московська традиція була така, що ти маєш три дні постити, вичитати великий-великий хронометраж молитви, здохнути на тому церковному правилі, — й тільки тоді ти отримуєш нагороду. А ми вимагали цілком справедливо, що це не нагорода — це таблетка, і якщо людина веде християнський спосіб життя, то їй не обов’язково постити, молитися, слухати радіо «Радонеж» 220 годин перед тим. А достатньо, якщо священник дозволяє, розвести сповідь — окремо, причастя — окремо. Це не було ухвалено рішенням синоду, оскільки, я думаю, Блаженнійший і верхівка церкви не хотіли лякати консерваторів. Але за фактом у тих парафіях, де є освіта, у нас причащаються люди на кожній літургії, весь храм. Коли приходять військові й кажуть, що вони не можуть причаститися, бо поснідали, то ми, акти-вісти храму, відповідаємо: ви їдете на війну — ви можете причащатися. Тобто це важливий момент, що ти причащаєшся, і, я думаю, ми всі стали здоровішими.

— Але церкви, так чи інакше, все одно динамічно змінюються…

О.Т.: — Бачите, багато таких змін, я не назвав би це реформами, а поверненням до власних традицій, відбувається не так публічно, як календарна реформа, і тому, можливо, не так помітно. Як-от служіння літургії при відчинених царських вратах, коли парафіяни можуть спостерігати те, що відбувається, більше бачити…

Саме слово «літургія» означає «спільна справа», тобто це звершення не священником якихось там священнодій десь далеко, а це служіння всієї церкви. І тому насправді робиться багато кроків, які стирають таку стіну між духовенством і народом. Справді, ми позиціюємо себе як відкрита церква, і це має проявлятися в багатьох-багатьох аспектах: і звершення богослужіння зрозумілою українською мовою, і звершення богослужіння, зокрема при відчинених царських вратах, і те ж розмежування таїнств сповіді й причастя, як це є в грецьких церквах. Подібні кроки — а їх робиться багато, — не настільки, можливо, помітні через те, що нема такого суспільного резонансу щодо них, як з календарем.

— До речі, хотів у вас запитати: як перехід на новий календар був сприйнятий у православному світі, іншими православними церквами?

О.Т.: — Усі церкви, котрі визнали Православну церкву України, дотримуються новоюліанського календаря, до якого ми доєдналися, тобто це якраз нас зближує. І наш Блаженнійший митрополит Епіфаній 1 вересня, коли відзначається церковне новоліття, коли початок індикту, брав участь у богослужінні на Фанарі в Константинополі. Разом із Вселенським патріархом започатковували новий церковний рік спільним богослужінням, утверджуючи перехід нашої церкви на новий календар. Тому, звичайно, радісно це сприймають, оскільки ми стаємо частиною православного світу, яка перейшла на новий юліанський календар, і питання календаря нас не розділяють, а, навпаки, єднають.

— У православній світовій дипломатії росіяни продовжують ставити нам палки в колеса?

О.Т.: — Звісно, процес визнання нашої церкви іншими помісними церквами складний, бо надзвичайно велика протидія російської церкви, і тому, дякуємо Богу, що у нас такими швидкими темпами це відбувається.

— Московська церква колись перейде на новий календар, як ви думаєте? Чи це для них просто фундамент їхньої діяльності?

Л.С.: — Думаю, що вони перейшли б. Але тепер же це антитеза всьому православ’ю, тому…

О.Т.: — Так, це питання їхньої такої уже, на жаль, псевдоправославної ідентичності, і тому будуть, я думаю, триматися до останнього, використовувати все, щоб відмежовувати себе. От вони в багатьох питаннях переривають спілкування з іншими церквами, які визнають нашу церкву, тобто вони хочуть показати, що є такими істинно православними, а насправді ізолюють самі себе. Тобто вони самі заганяють себе в кут.

— Ми трошки про Пасхалію почали говорити. Все ж таки чи є якась дискусія, що у нас одні свята — за одним календарем, а Пасхалія по-іншому рахується? Чи є перспективи, що це теж об’єднається?

О.Т.: — Дивіться, у 2016-у відбувся Всеправославний собор, який не скликався тисячу років. І цей собор дав надію на те, що, по-перше, подібні зібрання можуть скликатися частіше, а по-друге — що на них будуть розглядатися питання, які турбують суспільство. Й ось, власне, питання Пасхалії — одне з тих, які варто було б розглянути, бо новоюлі-анський календар передбачав зміну і в Пасхалії, але, як я уже казав, рівно століття тому, в 1923 році, перейшли на новий юліанський календар, крім визначень обрахування свята Пасхи. І тому якби ця дискусія була якнайактивнішою в середовищі всіх помісних православних церков, то на всеправославному рівні це питання можна було б розв’язати.

— Чи йде тепер така дискусія у православному світі?

О.Т.: — Іде, тим паче наближається час, коли щороку святкування Пасхи збігатиметься в нашій церкві з Римо-католицькою церквою, яка дотримується григоріанської Пасхалії. Тому є пропозиції скористатися цією можливістю, коли у нас ці дати збігаються, для того, щоб так само легко відбувся цей перехід. Але, знову ж таки, це не питання винятково церкви України, а питання всеправославного масштабу, тому тут усе залежить від того, як відбуватимуться перемовини.