Із самого початку війни російська пропаганда говорила про особливе ставлення володимира путіна до Одеси. Він, мовляв, це місто любить і не допустить військової наруги над ним. Та й сам кремлівський диктатор, очевидно, чекав від одеситів покори. Тому постійно підкреслював, що Одеса йому не байдужа. На свято, наприклад, клав квіти саме до знака Одеси, а коли мова заходила про пам’ятник цариці Катерині, переконував, що його в Одесі ніхто не посміє зачепити. Це, можливо, й стало останньою краплею у терпінні одеситів і вони проголосували за знесення монумента.

Одесити, як і всі українці, ніколи не вірили у порядність російських окупантів. А події другої половили липня переконали їх, що путін сьогодні особливо ненавидить наше місто, відверто хоче помститися за свої зруйновані мрії, не може змиритися з остаточною втратою Півдня України. Про це і розмірковують у діалозі Євген Акимович і Йосип Бурчо (діалог опублікований у номері «Прес-кур’єра» за 3 серпня 2023 року. — Прим «ЧН»).

Й. Б.: Одеса потерпала від російських бомбардувань з першого дня війни. Тривалий час ми жили під загрозою висадки морського десанту, аж поки Збройні сили України не відкинули окупантів з Миколаївщини і не звільнили Херсон. Ракетний терор нашого міста й області і після того не припинявся, але останнім часом ворог прагне просто знищити Одесу. Що сталося?

Є. А.: Останні інтенсивні бомбардування свідчать про те, що путін, м’яко кажучи, розчарувався в Одесі. Роками москва пропагувала ідею Одеси як російського міста, мешканці якого тільки і мріють про прихід рашистів як визволителів від київського гніту. В одному з діалогів ми вже говорили про російські казки про новоросію, про пропагандистські штампи щодо того, що Одеса — російське місто. Усе це насаджувалося протягом сотні років і було спрямоване на утвердження імперського панування росії над українськими землями. А в підсумку це все виявилося, як кажуть в Одесі, пшиком, і тому путін біситься.

Й. Б.: І переходить усі межі. Я хочу процитувати російського державного діяча Альфреда Коха, який, щоправда, із 2015 року проживає у Німеччині. Ось що він написав вранці 24 липня:

«Я не знаю, чи є у світі місто, яке вплинуло на російську культуру більше, ніж Одеса. Залишимо осторонь хрестоматійні сюжети про Пушкіна в Одесі. Але те, що Одеса дала світові Ахматову, Бабеля, Багрицького, Олешу, Ільфа, Петрова, Катаєва, Жванецького… Одного цього достатньо, щоб зрозуміти: вся російська література ХХ століття неможлива без Одеси. А сюди треба ще додати й Буніна, Купріна, Паустовського, які довго жили в Одесі. Як можна собі уявити російську культуру без Ріхтера, Ойстраха, Гілельса, Утьосова?

І тепер росія бомбить Одесу. Її порт. Її старовинні особняки та храми, її будинки, сквери та вулиці… Путін не хоче, щоб Одеса займалася тим, чим вона займалася з моменту свого заснування — торгувала зерном. Тому він її бомбардує».

У цьому, очевидно, вся суть: росія обстрілює українські порти, намагаючись зупинити експорт зерна. За останні сім днів росія випустила по Одещині 75 ракет та 100 безпілотників більш як на $280 млн. Ці атаки завдали значної шкоди портам і перешкоджають експорту зерна, що є одним із основних джерел доходу для України.

Не випадково росія розпочала свій ракетний терор по портовій інфраструктурі Одеського регіону одразу після її виходу із зернової угоди. Внаслідок цих ударів у зернових терміналах було знищено щонайменше 460 тисяч тонн зерна.

Є. А.: У кожного окупанта на меті передусім загарбання територій і матеріальних цінностей. Але цього разу московити підірвали Спасо-Преображенський кафедральний собор — головний храм Одеси та десятки будівель культурного значення в центрі міста. Цим рашисти показали своє звіряче обличчя. Це ще один доказ того, що для них не існує ні Бога, ні віри, ні душі.

Користуючись матеріалами сайта Одеської єпархії, хочу коротко нагадати історію цього храму.

Його вперше почали будувати 228 років тому на честь Миколи Чудотворця. Проєктування доручили архітекторові та військовому інженерові Вікентію Ванрезанту. Роботи фактично почалися у 1803-у, після того, як градоначальником Одеси став герцог де Рішельє. Урочисте освячення відбулося 25 травня 1809 року.

У 1825-у було затверджено проєкт дзвіниці, розроблений італійцем Джованні Фраполлі. У 1841-у архітектор Деолаус-Генріх Гейденрейх розробив проєкт трапезної частини, що об’єднала дзвіницю і стару церкву. Наприкінці ХІХ століття у соборі проводилися часткові реконструкції, а у 1894-у — капітальний ремонт.

Окупанти не вперше підривають одеську святиню — такий злочин уже скоювали майже 90 років тому. 2 березня 1932-го більшовики закрили собор. А вже у 1936-у підірвали дзвіницю та сам храм, розграбувавши його перед цим.

Після завершення радянської окупації, у 1990-х, українські фахівці провели розкопки і знайшли старий фундамент собору. У 1999-у Кабмін вніс одеський собор до «Програми відтворення видатних втрачених пам’яток історії та культури України».

Із 2000 по 2005 роки Спасо-Преображенський собор відбудували, і вже 6 січня 2005-го відбулося освячення нижнього храму на честь одеського святителя Інокентія.

21 червня 2010 року верхній храм Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору освятив предстоятель російської православної церкви кирил гундяєв. Той самий, що у 2022-у благословив російську війну проти України й освятив російських загарбників, які вирушали воювати проти українців.

Й. Б.: Хотів сказати, що то парадокси сьогодення. Але ж ні, це, скоріше, закономірне прагнення окупанта знищити все, що не може захопити.

До речі, рашисти, побачивши реакцію світу, почали спростовувати свої дії вночі 23 липня, кажуть, що по собору не стріляли…

Є. А.: Та вони й досі твердять, що не нападали на Україну 24 лютого 2022 року! А щодо терористичного удару 23 липня, то країна-агресорка спочатку офіційно заперечувала свою причетність, а пізніше, виправдовуючись, традиційно «призначила» винною українську протиповітряну оборону.

Й. Б.: Це питання дуже принципове і в ньому варто розібратися детально. Оскільки ми з вами не є військовими експертами, то хочу звернутися до аналізу на сайті «Думська net». Так-от, вночі 23 липня ворог спрямував на Одесу 19 ракет — чотири «калібри» (усі збиті), п’ять крилатих «іскандерів» (усі збиті), два балістичні «іскандери-М» (два прильоти), три Х-22 (три прильоти) і п’ять «оніксів» (п’ять прильотів).

Далі зацитую публікацію з «Думської net» з незначними скороченнями:

«На думку фахівців, у собор влучив один з «оніксів». Логіка проста: «іскандери» і «двадцять другі» гарантовано знищили б храм повністю. Завдані руйнування характерні якраз для «онікса», який несе вдвічі менше вибухівки, ніж «Іскандер», і вчетверо менше, ніж Х-22.

Зараз основна ціль ворога — портова інфраструктура, через яку проходять логістичні маршрути «зернової ініціативи». Зрозуміло, що собор до неї не належить. Не є він і військовим чи енергетичним об’єктом. Усе свідчить на користь того, що ракета відхилилася від траєкторії.

Згідно з офіційними даними, радіус відхилення від цілі у «високоточних» ракет рф — до 600 метрів. У реальності трапляється, що «виріб» падає за кілометр і більше від об’єкта.

Щоб зрозуміти, як ракета могла влучити в собор, треба розібратися з принципом її наведення.

Розробники цієї зброї заклали досить простий принцип наведення. Ракета запускається з курсом у напрямку цілі (інерційна система наведення). Коли вона набирає висоту 10 тисяч метрів, вступає в роботу радіолокаційна головка самонаведення. Вона ловить ціль на дальності близько 70 км — це крейсер, есмінець або група кораблів. Після захоплення цілі «Онікс» спускається до висоти близько 15—20 метрів і на величезній швидкості у два махи рухається залишок шляху.

Над гладкою морською поверхнею подібний алгоритм добре працює, але в умовах щільної забудови ракета не може вибрати ціль, тому назвати її високоточною не повертається язик. Також ракета не може маневрувати, тобто зміна курсу на ціль відбувається в невеликих межах.

Спробуємо розібратися, як рухалася ракета в нещасливу ніч 23 липня.

«Онікс» запустили з Криму з мобільної пускової установки комплексу «Бастіон» у напрямку Одеського порту (з початковим курсом приблизно 310 градусів). Коли ракета набрала швидкість і піднялася на велику висоту, головка самонаведення захопила ціль, однак це був не порт, не крейсер і не авіаносець, а дзвіниця Спасо-Преображенського собору — найвища точка в центральній частині Одеси, висота — 72 метри від рівня землі.

У місті чимало будівель, вищих за цю дзвіницю, але від самого початку інерційна система ракети отримала курс, яким вона рухалася основну частину польоту. Головка самонаведення довгий час не могла захопити ціль. І тільки наблизившись до Одеси приблизно на 20—30 км, змогла вибрати в заданому напрямку найвищий об’єкт — собор, після чого підкоригувала курс і вразила його.

Є ще варіант, що головка самонаведення переплутала, якщо можна так сказати, обриси собору з профілем бойового корабля. Відомо, що в її бортову обчислювальну машину (БОПМ) закладено електронні портрети всіх сучасних класів кораблів, тож зіставлення картинок могло видати «мізкам» ракети таку цілевказівку. При вигляді збоку радіолокаційна картинка храму з дзвіницею і куполами на тлі рівномірної підстильної поверхні цілком схожа на обриси надбудов крейсера або есмінця.

Загалом же ворогові глибоко начхати на те, куди потрапить запущена ракета — у храм, житловий будинок чи дитячий майданчик — він чинить терор, особливо не замислюючись про наслідки».

Погодьтеся, наведені аргументи дуже переконливі...

Є. А.: Додам до цього й позицію Міністерства оборони України. Там заявили, що країна-агресорка спеціально використала для атаки на Одесу в ніч проти 23 липня неточні ракети, зокрема Х-22. Окупаційні війська зробили це навмисне.

Такий тип ракет, стверджують експерти, має лише 50% ймовірності ураження цілі. Фактично це означає, що навіть якщо ракети були націлені на військові чи інші об’єкти інфраструктури в Одесі, вони могли влучити в них лише випадково. Ті, хто наказував і запускав їх, чудово це розуміли, вважають в Міноборони.

А ще у відомстві підкреслили, що удар росії по історичному центру Одеси — воєнний злочин, усіх, хто до нього причетний, буде притягнуто до відповідальності. І хай так буде!

Й. Б.: Зішлюся також на думку військово-політичного оглядача групи «Інформаційний спротив» Олександра Коваленка. Він називає дії росіян усвідомленим терором, який прикриває російська пропаганда, використовуючи стандартну методичку: мовляв, українці самі себе обстрілюють неякісними ракетами ППО, що самі падають. Хоча загальновідома низька якість саме російських ракет.

А ще Коваленко стверджує, що наразі російські ракети виробляють, не перевіряючи їх на справність систем. Через це якість ракет стала ще гіршою. Та російське командування обстрілює Одесу, знаючи про проблеми з їхніми ракетами і чудово розуміючи, що, скеровуючи ракету на порт, вона з високою ймовірністю відхилиться і потрапить в історичний центр, житлові будинки або архітектурні пам’ятки, зауважує експерт.

До речі, одеська влада звернулася до ЮНЕСКО, і місія вже прибула до Одеси. Фахівці відвідали Спасо-Преображенський собор, побували на вулиці Преображенській, 4, на Військовому узвозі. Місія буде фіксувати наслідки атак росіян, документувати їх злочини, визначати збитки, завдані культурним цінностям Одеси...

Є. А.: Дуже важливий момент: ЮНЕСКО внесла історичнии? центр Одеси до переліку Всесвітньоі? спадщини. Відповідне рішення було ухвалено 25 січня 2023-го в Парижі. Отже, ансамбль Приморського бульвару, Театральна площа, вулиці Дерибасівська, Гоголя, а також морськии? торговельнии? порт перебувають під захистом. Процедурою передбачено, що якщо воєнні діі? зашкодять об’єктам ЮНЕСКО, то і?х відновлення відбуватиметься за такою процедурою: визначення завданих збитків; збір матеріалів до міжнародного суду; суд накладає на обвинувальну сторону зобов’язання щодо компенсаціі? витрат на відновлення.

Дуже сподіваємося, що саме так і буде. Але, на жаль, останнім часом світова спільнота розчарована пасивною позицією ООН щодо агресивної політики московії. Аналогічної полі-тики часто притримується й підструктура ООН — ЮНЕСКО,

спеціалізована установа ООН з питань освіти, науки та культури. Вона мала б активніше захищати культуру України, зокрема Одеси. Адже умисне знищення культурних об’єктів може бути прирівняне до воєнного злочину. Це визнає Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй, постійним членом якої є російська федерація. Настав час відповідати їй за свої злочини.

Й. Б.: Наостанок хочу нагадати висновок виконавчого директора Українського інституту майбутнього Вадима Денисенка. На брифінгу у Media Center Ukraine — Odesa на початку року він обнародував результати свого дослідження: путін — соціопат. А соціопату, переконаний експерт, нікого не шкода, і якщо буде така можливість, він знищить будь-яке місто заради своєї божевільної ідеї. І мова не тільки про українську Одесу, російські міста він теж не пожаліє.