Українське товариство охорони птахів назвало символом 2024 року горобця хатнього

Цей птах живе поряд з людиною тисячі років. Його не можна назвати красенем, радше він маленький, миршавий та малопомітний... Але не слід його недооцінювати: він надзвичайно тямовитий та спритний. А ще — живучий, терплячий і витримує найжорстокіші умови навколишнього середовища. Він, як і людина, — повноправний мешканець міських джунглів... Знайомтеся: наш герой — горобець хатній.

ХАТНІЙ горобець (Passer domesticus) є відомим прикладом птаха, що здавна добре пристосувався до співіснування з людиною.

На своїй батьківщині — в посушливих регіонах Азії — горобці жили на скелях і в заростях чагарників. Пізніше вони стали постійними сусідами людини і розселилися майже по всій Азії. До Європи та Північної Африки птахи дісталися після останнього зледеніння. У ХІХ столітті були завезені до Південної Америки та Австралії, де швидко пристосувалися до нових умов. У наш час горобці поширені на території Північної Америки, Нової Зеландії, Південної Африки та на багатьох островах, окрім Антарктиди. Ці невибагливі пташки добре переносять найжорстокіші примхи погоди — від пекучого сонця на Близькому Сході та різких температурних перепадів континентального клімату до вологих морських узбереж, але скрізь незмінно селяться там, де живуть люди, тобто є синантропом. Горобець хатній поширений в Україні повсюдно.

Цікаво, що розселення хатніх горобців по світу продовжується і зараз. У 1990-х вони заселили Ісландію, нещодавно пройшло заселення деяких районів Панами, а просто зараз цей вид «прописується» від морського узбережжя вглиб Кенії.

Користуючись цією нагодою, дослідники вирішили визначити, які саме риси дозволяють цьому виду так успішно освоювати нові території. Для цього вони порівняли популяції горобців у тих районах, де вони існують давно, і там, де селяться нині.

З’ясувалося, що основними секретами, які роблять хатніх горобців такими успішними, є три риси: готовність скуштувати нові види їжі, стійкість до стресу та потужна імунна система. Так, запропонований їм незвичний харч у вигляді морожених суниць або собачого корму, змішаного з вареними яйцями (те, з чим вони точно не зустрічалися в природі), горобці з популяцій, що розселюються, брали одразу, а зі стабільних популяцій до них майже не підходили. Відрізнялися вони і за рівнем гормону стресу та кількості рецепторів, які до нього чутливі. Причому ці показники не були пов’язані з рівнем генетичного різноманіття, тобто тим чинником, який міг би позитивно впливати на адаптації до нових умов. Кенійські горобці з низьким рівнем генетичного різноманіття були такими ж пластичними, як панамські з високим рівнем генетичного різноманіття.

До речі, ці властивості є й проблемою для птахів, бо, наприклад, постійне бажання спробувати нові види їжі одного разу може призвести до їх отруєння, а механізми стійкості до стресу та постійна боротьба з новими хворобами й паразитами виснажує організм. Тому після періоду адаптації до нових умов у місцевих популяцій формуються механізми поведінки, які найкращім чином відповідають цим умовам, і пташки стають консервативнішими. Саме у такій пластичності за цими показниками і за здатністю впродовж кількох генерацій формувати оптимальний тип поведінки дослідники бачать секрет успішного розселення хатнього горобця по планеті.

Численні дослідження свідчать, що зменшення кількості хатніх горобців спричинене нестачею їжі для пташенят. Ви можете створити гарні умови для цих пташок, покращивши ваш сад, паркові насадження чи шкільне подвір’я. Ось кілька порад для цього:

— садіть нові, а також зберігайте великі й старі дерева, бо саме вони можуть забезпечити достатню кількість комах для хатніх горобців, якими вони вигодовують свою малечу. Дуб, береза та верба слугують для цього найкраще;

— вирощуйте яблуні, які вам дадуть смачні фрукти до столу, а горобцям — велику кількість поживних личинок комах;

— створіть живу огорожу з глоду, терену та бузини або ж посадіть окремі кущі, якщо вам бракує місця для живоплоту. Жасмин та будлея також можуть допомогти горобцям;

— залиште невеликі ділянки не викошеної трави, щоб там могли оселитись комахи.

ПІЗНЯ осінь... Осиротіли пташині гнізда — більшість пернатих залишили рідні місця й відлетіли в теплі краї. Однак деякі залишилися зимувати разом із нами. Сільський мешканець назве вам сороку й синицю, галку і трака, куріпку й сойку, сича і сову та ще чимало крилатих земляків, котрі ділять із людьми всі зимові негаразди. А що скаже міський житель? У першу чергу, не замислюючись, назве горобця.

Птахів, які оселяються поблизу людських помешкань, вчені-орнітологи називають синантропами. Звісно, горобець серед них — «найсинатропніший». Як оселився з давніх-давен біля людини, так і живе поряд із нею, хоча й не раз заплатив за свою відданість.

1850 року американська газета сповіщала: «З Англії прилетіли перші горобці... Розмножуйтеся й користуйтеся дарами гостинної землі!». Підприємливі люди почали будувати зручні споруди для горобиних гнізд, торговці — продавати спеціальний корм і разом старанно роздмухували «горобиний бум» у газетах, роблячи непоганий бізнес на ностальгії переселенців.

Але природа відомстила за витиснутий із неї надприбуток: через 10–15 років горобців розвелося так багато, що вони почали завдавати збитків сільському господарству. На цьому й скінчилася палка любов американців до горобців. Довелося забути про ностальгію й оголосити війну вчорашнім «живим символам». Але й тут спритні ділки не залишилися в програші, розпочавши випуск різноманітної зброї проти горобців — отрутохімікатів, сілець тощо. Преса навчала як їх убивати, а управлінці призначали нагороди за знищення. «Горобина війна» тривала кілька років і, звісно, завершилася поразкою беззахисних птахів.

Також по-варварськи вчинили з горобцями в Китаї. Де через кілька років після їх повного винищення збитки від шкідників сільгоспкультур значно перевищили прибутки від заощадженого на птахах урожаї. Тоді «синантропів» довелося завозити з-за кордону.

І все ж таки, попри весь драматизм горобиної долі, нині їх у світі набагато більше, аніж інших видів птахів. 1 вони залишаються вірними супутниками людини.

А ТЕПЕР — кілька штрихів до портрета.

Довжина тіла — 14–15 см. Розмах крил — 21 см. Вага — 25–40 г. Тривалість життя — до 10 років.

У самця верх голови і щоки — сірі, зашийок — коричневий, спинний бік — коричнювато-бурий з пістрявістю, черевний бік — світло-сірий, верхню частину крила перетинає одна біла смуга. Під горлом є велика чорна пляма, схожа на краватку. Самиця та молоді пташки — однотонні, бурувато-сірі з більш темним верхом, розмитою смугою через око, темними у пістрявинах спиною та крилами. На відміну від польового горобця хатній — без темних плям на щоках.

Дзьоб короткий і міцний, пристосований до поїдання комах та насіння різних рослин. Тоненькі лапки мають рожеве або сіре забарвлення. Три пальці на лапках звернені вперед, один — назад. Всі закінчуються гострими кігтиками.

Хатній горобець — товариський, компанійський птах, веде денний спосіб життя. На ночівлю зграї влаштовуються у заростях чагарників, а весь день присвячують пошукам їжі, жваво стрибаючи по землі та гілках. На деревах вони з апетитом поїдають ніжні бруньки та зелень, а шмигаючи по газонах, дзьобають насіння бур’янів і часто навідуються до годівничок, щоб підживитися хлібними крихтами, зерном чи шматочками овочів. Восени їх раціон доповнюється дрібними плодами, скажімо, ягодами бузини.

Горобці піклуються про чистоту пір’я і для того, щоб спекатися від паразитів, часто купаються в піску або калюжах.

Вони дуже допитливі, але ніколи не забувають про обережність. Варто одній пташці злякано злетіти в повітря, як за нею кидається навтьоки вся зграйка. Горобці — прудкі літуни, але часто відпочивають, сідаючи на гілки дерев або карнизи будинків.

В епоху гужового транспорту горобцеві зграйки з шумом налітали на купи кінського гною, в яких можна було знайти неперетравлені вівсяні зерна. У наш час горобці також часто селяться по сусідству зі стайнями. У містах вони знаходять щедрий корм, який забезпечує їм осілий спосіб життя. На базарах, біля магазинів або кав’ярень завжди можна поживитися розсипаною крупою, насінням соняшнику або іншими харчами. Восени, після закінчення гніздового сезону, птахи збираються у великі зграї і кочують у пошуках води та їжі, не відлітаючи далеко від рідної домівки.

А гніздяться вони колоніями в затишних куточках міської забудови — під дахами, між плитками черепиці, за стічними трубами, неоновими вивісками або у вентиляційних душниках. У сільській місцевості часто будують гнізда в копиці сіна, купах хмизу або під пологом плюща, який обвиває стіну. Якщо нема зручного місця поблизу будівель, птах знаходить притулок у заростях чагарників, кронах дерев, щілинах між камінням або в норах ярів.

У тісному місці гніздо є грубо збудованим із травинок, соломинок, гілочок, ниток. Гнізда, збудовані на гілках, мають форму кулі з товстими стінками і боковим входом. Підстилкою слугують клаптики паперу, тканини, шматочки пластика. У будівельному матеріалі — багато пір’я та пуху, якими вистилається не тільки внутрішня поверхня гнізда, а й часто зовнішні стінки. Зовнішній діаметр гнізда — 120–130 мм, внутрішній — близько 80 мм, висота — 80–100 мм, діаметр бокового отвору — 70–80 мм. Попри товариську вдачу, горобці запекло захищають свою оселю від інших членів зграї.

Зазвичай мають 2–3 виводки за сезон. У кінці квітня самочка робить свою першу кладку із 4–6 матово-білих, блідо-жовтих або блідо-блакитних яєць із бурувато-жовтими плямами і сірувато-бурими крапинками. Розміри яєць 21–24 х 15-16 мм. Інкубація триває 11–13 днів.

Насиджує кладку самиця, партнер змінює її лише зрідка і ненадовго.

Пташенята швидко ростуть і розвиваються. Спочатку батьки старанно годують своє потомство, приносячи до гнізда комах. Через 15 днів молодь стає на крило, а восени гуртується у величезні зграї і відлітає на пошуки нових місць гніздування, оскільки дорослі проганяють їх зі своїх володінь. Статевої зрілості пташки досягають у віці одного року. Взимку багато молодих горобців гине від голоду або стає здобиччю хижаків.

ДЕЩО про горобця хатнього:

• за деякими оцінками, чисельність їх світової популяції складає близько 500 млн особин;

• іноді горобці нападають на інших птахів (ластівок, стрижів), намагаючись вигнати із гнізд;

• швидкість польоту горобця — 40 км/год.;

• з’їдені зерна горобець перетравлює за три години;

• пилова ванна — важлива процедура горобця хатнього, яка проводиться групами на сухих ділянках землі. Це спосіб видалення паразитів або інших шкідливих речовин з їхнього оперення, шкіри;

• кішки вважаються основними хижаками для молоді горобця хатнього. Вони впольовують велику кількість недосвідчених пташенят відразу після того, як ті залишають гнізда.

За матеріалами https://pernatidruzi.org.ua/index.php.