26 січня на платформі Одеської обласної організації НСХУ стартувала виставка акварелі — прелюдія міжнародної та всеукраїнської бієнале «Море акварелі» (куратор А. Кравченко).

Більше 70 творів у цій популярній техніці сформували різноманітну експозицію, яка в перспективі автоматично стане одеським сегментом масштабнішої фінальної імпрези в Центральному будинку художника (Київ). Тож запрошуємо усіх, кому не байдужий стан вітчизняного мистецтва у цій царині, відвідати виставку, розгорнуту у великому залі спілки (вул. Торгова, 2).

Замість очікуваного огляду експозиції пропоную деталь-ніше зупинитися на особливостях цьогорічного проєкту загалом.

Проведення п’ятої міжнародної та всеукраїнської бієнале «Море акварелі — 2024» закономірно зіштовхнулося з певними викликами воєнного часу, які суттєво розширили і трансформували проєкт: одесити прийняли у свою орбіту ще один міжнародний живописний фестиваль — «Меморіал Архипа Куїнджі». Захід, що відбувався раз на п’ять років, починаючи із 2007-го, з ініціативи Марі-упольського міського центру сучасного мистецтва імені Архипа Куїнджі. У 2022-у, після знищення й окупації Маріуполя рашистами, періодичність було порушено. З огляду на географічні особливості двох міст цьогоріч цей бінарний проєкт отримав нову назву — «Від моря до моря», яка зроджує у пам’яті мою однойменну статтю про виставку акварелістів Фабріано (Італія) кілька років тому в Одеському музеї західного і східного мистецтва. Наскільки життєспроможним буде цей симбіоз, покаже час, але очевидно, що його розвій у концептуальній та організаційній частинах у найближчій перспективі відбуватиметься у гравітаційному полі трикутника Київ-Одеса+Маріуполь. Це своєрідний посил у майбутнє, адже ми віримо, що це місто, як і весь схід та південь України, буде повернуто в міжнародно ви-знані кордони нашої держави. Слід зазначити, що велика кількість фігурантів маріупольського фестивалю стали потенційними учасниками й одеського.

Подібна реорганізація свідчить на користь того беззаперечного факту, що культурні процеси є складовою загальних соціально-політичних і духовних україноцентричних процесів у нашій державі й неминуче з ними синхронізуються. Хто як не інтелігенція найчутливіша до трансформацій і запитів часу, особливо в умовах війни, коли ЗСУ тримають фронт, а мистці оберігають моральні цінності. Вони генерують ідеї, своєю творчістю підносять наш щоденний побут, волонтерять. Власне, подібний некомерційний проєкт, заснований на ентузіазмі, в умовах війни є, по суті, волонтерським.

Два роки тому, у 2022-у, в розпал російсько-української війни заключна виставка четвертого бієнале «Море акварелі» з міркувань безпеки проводилася не в Одесі, а на Дніпрових кручах. І цьогоріч одеський бренд у своїй фінальній частині знову перекочує до виставкових залів столичної НСХУ. Схильні до гумору одесити жартують, що він ризикує перетворитися на новий — «Борисфенові хвилі»…

Продовження проєкту в таких, як нинішні, турбулентних умовах підтверджує його високий рейтинг. Роль одеситів, найперше — промоутерів, видно з присвяти чергової бієнале пам’яті її колишньої незмінної співкураторки, редакторки і дизайнерки каталогу, акварелістки, народної художниці України Галини Борисівни Кравченко (1958—2023). У мистецтві вона бачила сенс свого існування, а її передчасна смерть стала непоправною втратою для творчої спільноти.

Звичайно, форс-мажор обмежує організаторів, і не тільки фінансово, а й щодо кола потенційних учасників, адже чимало мистців стали переміщеними особами або ж виїхали за кордон. Війна відлякує і частину іноземних акварелістів, які не відчувають браку в подібних фестивалях. Зокрема, наші співвітчизники мали можливість укотре долучитися до восьмого Fabriano in Acquarello Festival 2023, який відбувся у партнерстві з українським виробником художніх матеріалів «ROSA Gallery».

Оскільки деякі виставкові та видавничі проєкти в умовах воєнного часу призупинені або й зникли, то тим важливіше наголосити на незмінності колективної волі, потужності акварельного руху в нашій країні, який забезпечує життєздатність фестивалю. Незмінну підтримку, як це очевидно, надає правління Національної спілки художників, Національна академія мистецтв, IWS Ukraine та згадана вже «ROSA Gallery». Не конкретизуючи, принагідно зазначу, що нині ще й додався вірогідній ресурс маріупольців, які можуть розраховувати на підтримку певних інституцій.

Може виникнути питання: чи не завелика розкіш проводити подібні заходи в умовах війни, коли кожну копійку хочеться спрямувати на перемогу? Упереджуючи такі недалекоглядні закиди тих, кому чужі проблеми культури, зверну увагу на два аспекти.

Перший — міжнародний. Війна з рф ведеться не лише на полі бою, а й у сферах ідеології, інформаційної політики, кібер-простору, культури. Нині на світовій арені російська інтелігенція помітно послабила свої провідні позиції, однак у цій ситуації продовжує використовувати культуру як гуманітарно привабливий бренд, здатний ушляхетнити російський імперіалізм. Тому такою важливою є наша присутність у національному та інтернаціональному інформаційних просторах, які ми повинні розглядати як культурні платформи не лише щодо обміну художнім досвідом, а й донесення правди про нашу боротьбу з агресором, демонстрацію національної ідентичності. Бо ж ворог прагне нас «денацифікувати», асимілювати, знівелювати нашу унікальність, позбавити нас історичних здобутків та місії східного форпосту Європи. Для багатьох мистців тема війни і мужності захисників, стійкості мирних громадян стала визначальною. Наш досвід протистояння вирізняє українців серед інших народів, тож від нас чекають, даруйте за прозаїзм, відповідного «художнього продукту». Звичайно, це не повинна бути ко-н’юнктура, а мистецтво, вистраждане, пережите автором. У цьому контексті зауважу, що в планах організаторів — представлення кращих творів п’ятого бієнале в кількох центральноєвропейських країнах ЄС.

Ще один аспект пов’язаний з перманентністю творчості як такої, адже це наш час, іншого нам не дано, тому було б злочином хоронити заживо свій талант, зійти з висхідної, не передати власний досвід наступним поколінням. У подібному пошуку сенсів, філософського чи соціального підґрунтя можна знайти чітку логіку навіть попри ірраціональність устремлінь.

Фото Лариси ДЕМ’ЯНИШИНОЇ.