(Продовження. Початок у номері за 1 лютого)

Як нині живе Коломия, старовинне, мальовниче містечко на березі річки Прут, знамените своїми писанками, піснями-коломийками і тисовими лісами? У цей край журналісти видань з різних областей України завітали під час престуру, організованого Харківським пресклубом у рамках проєкту «Громади Івано-Франківщини в умовах воєнного стану. Виклики та вікна можливостей».

Коломийські «джавеліни», «павучки», і не тільки

У ХVІІ — ХVІІІ століттях Коломия була відомим центром опришківського руху. Дух нескорених опришків продовжує жити в серцях коломийчан і нині: у тутешньому Народному домі діє відомий на всю країну волонтерський центр «Нескорена нація». Відкрився він 26 лютого 2022 року, тобто відразу ж після повномасштабної агресії східної орди, і жодного дня не припиняв роботу. Зараз у ньому аж шість цехів.

— Спочатку волонтерів було двоє, потім кількість людей збільшилася до півтори тисячі. Нині залишилося 100 волонтерів, які допомагають пос-тійно, — розповідає нам директорка центру Галина Беля.

У першому цеху працюють «павучки» — плетуть маскувальні сітки. Попервах була проблема з основою для сіток — її важко було дістати. Але місцеві умільці самостійно створили спеціальні «човники». Тож тепер купують лише міцні нитки і з них роблять основу, яку передають до цеху «шовкопрядів», а ті вже ріжуть стрічки із тканини, нав’язують їх на основу і плетуть маскувальні сітки. Їх, до речі, використовують не лише для маскування, а й для того, щоб зупиняти дрони.

Чого лишень не виготовляють у цеху «джавеліни»! Каремати, плитоноски, плащі, кікімори, медичні ноші, аптечки, наколінники…

Тут працюють звичайні жінки, які просто захотіли чимось допомогти нашій армії. Матеріали, тканини, нитки закуповують у Німеччині. Амуніцію виготовляють не абияк, а за натівськими стандартами. Заодно вдосконалюють її, дослухаючись до порад військових, які на практиці випробовують їхню продукцію. У кожен виріб вшивають особливі обереги. На плитоносці, зокрема, такий оберіг розміщують біля серця.

— Один із хлопців розповідав, що потрапив під обстріл й отримав поранення. Він упевнений, що того дня наш оберіг зберіг йому життя, — каже Галина Беля.

Ще один важливий цех, у якому «штампують» гільзи. Але не для патронів — для цигарок. За час війни тут із якісного, міцного коломийського тютюну «скрутили» понад 5 мільйонів цигарок для наших захисників.

Заходимо на «кухню», де виготовляють різні смаколики, енергетичні батончики для бійців. Тут волонтери фасують і роздають гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним, малозабезпеченим, соціально вразливим особам та військово-службовцям: продукти харчування, засоби гігієни, інші необхідні речі.

Волонтерський центр у Коломиї — спільне дітище місцевих благодійників, підприємців і звичайних мешканців міста. Тут клопочуться, мов бджоли, різні люди, є серед них і вимушені переселенці, особи з інвалідністю. Всі об’єдналися в єдину родину і працюють заради перемоги.

— У нас нема пріоритетів: ми споряджаємо не тільки своїх хлопців, а постачаємо всім, хто потребує, — зазначає Галина Беля. Запити від військових приймаємо з усіх фронтів і допомагаємо, звісно, цілком безкоштовно.

Бібліотеки — у пріоритеті

У гостинному й вишуканому залі Коломийського краєзнавчого музею зустрічаємося з керівництвом міста. Особливу увагу у громаді приділяють бібліотекам. Жодна із них, навіть у найвіддаленіших селах, не закрилася. Навпаки, всі бібліотеки відремонтовані, у колишніх книгозбірнях створені нові креативні ХАБи.

— Перше, що ми зробили, — це повністю очистили бібліотечні фонди від російської літератури, — розповідає голова Коломийської районної військової адміністрації Любомир Глушков. — Ми навіть не здогадувалися, що у нас було її так багато — аж 85% відсотків. Більшість отруйних, токсичних книжок лежали на полицях ще з радянських часів. За старими виданнями ховалися нові українські, тож люди звикли до цієї картинки і не йшли до бібліотек. Вважали, що там усе застаріле.

Торік у громаді закупили 2,5 тисячі примірників сучасних українських книжок. На це витратили 350 тисяч гривень благодійних коштів та 100 тисяч із міського бюджету. Ще 50 тисяч бюджетних гривень спрямували на передплату для бібліотек газет і журналів.

Відродження бібліотек у громаді почалося із... минулорічного блекауту. Оскільки вони були забезпечені генераторами, туди почали приходити люди, щоб поспілкуватися, почитати, взяти участь у майстер-класах, послухати лекцію чи концерт.

— Люди зрозуміли, що для мозку потрібен відпочинок, і пішли по книжки. Бібліотеки перестали бути суто книгозбірнями. Але щоб вони не загубили свою основну функцію, потрібен баланс, — діляться бібліотекарі.

В одній із старовинних бібліотек Коломиї організували інклюзивний театр. Храм книги — так називають бібліотеку №1, що розташована в старовинному атмосферному особняку, — перетворився на Храм мистецтва. В одній із бібліотек створили простір для дітей ВПО, який згодом переріс у літній дитячий табір. У такий спосіб за літо заробили 40 тисяч гривень. Звісно, що і батьки, й діти стали читачами.

А ще тут пишаються відродженням місцевої філармонії та облаштуванням резиденції Святого Миколая у Грушеві, яку дуже полюбляють як малеча, так і дорослі.

Молитва за зцілення, за Перемогу

Коломийський обласний госпіталь ветеранів війни постав у 2016 році на базі колишньої залізничної лікарні. Це був перший на Івано-Франківщині шпиталь такого зразка, тож доводилося всьому навчатися, як то кажуть, з азів. Заклад має статус комунального підприємства і підпорядковується Міністерству охорони здоров’я, хоча близько 70% пацієнтів — військові, які, певна річ, потребують більших витрат.

— Поранені чи хворі хлопці потрапляють до нас переважно у тому одязі, в якому їх забрали з поля бою. Відтак їм потрібні і нова, чиста одежа, і якісніше, калорійніше харчування, і триваліша реабілітація, — розповідає головний лікар госпіталю Володимир Федоришин. — У нас лікуються військові з Дніпра, Запоріжжя, а вони ж додому «на вихідні» не поїдуть… Буває й так, що наш шпиталь для солдата — це водночас його дім і родина…

Керівництво госпіталю не раз зверталося до НСЗУ з пропозицією за-провадити на лікування військових певний коефіцієнт, який дозволив би збільшити фінансування. Але відповіді нема.

У шпиталі є стаціонар на 75 ліжок, поліклініка, хірургічне, терапевтичне, неврологічне відділення, сучасна лабораторія. Тут застосовують комплексні програми з реабілітації хворих після складних травм, пропонують великий перелік фізіотерапевтичних та реабілітаційних процедур. Піднімати поранених і недужих на ноги допомагає сучасне обладнання. Пацієнти проходять електротерапію, магнітне теплолікування, масажі, лікувальну фізкультуру. Один з найновіших — апарат ударно-хвильової терапії, який «розбиває» нарости тканин, що виникають після травм. Бійців тут лікують, протезують, заново вчать ходити, реабілітують фізично і психологічно.

У кожній палаті на дві-три особи — санвузол, душова, холодильник. Чимало палат відремонтовані та вмебльовані за кошти благодійників. Про участь підприємців у цих роботах нагадують таблички над вхідними дверима. Хоча не кожен із добродіїв воліє оприлюднювати своє ім’я.

Проходимося по палатах. Військові відмовляються фотографуватися, але охоче розповідають нам свої історії. В одній із палат — троє поранених захисниць. Бажаємо їм, як і всім іншим, швидкого одужання.

Шпиталь охайний, відремонтований, хоча роботи з його облаштування тривають. У планах — обладнання внутрішнього дворика, щоб слугував для відпочинку та реабілітації пацієнтів.

Потрапити на лікування до госпіталю не так уже й просто: на 75 ліжок нині тут 107 хворих.

— Навіть військові повинні мати підписану декларацію зі своїм сімейним лікарем. Але головне — наявність вільного ліжко-місця. З цим у нас проблеми: охочих набагато більше, ніж маємо можливостей. Пріоритети такі: спочатку — військові, потім — ветерани. І тільки потім, якщо є вільні місця, можемо приймати інших хворих, — зазначає головлікар Володимир Федоришин.

У шпиталі є власна бібліотека і навіть капличка, в якій служить військовий капелан. Спеціально для неї місцевий художник намалював ікону — Ісус обіймає бійця. Тут моляться хворі, поранені, медики, відвідувачі. За одужання-зцілення, за Перемогу. Бо це сьогодні найголовніше для кожного з нас.

Сповнені вдячністю і новими враженнями повертаємося із госпіталю й вирушаємо до Івано-Франківська.

(Далі буде).