Війна довга і війна позиційна — визначення, які не збігаються за змістом. Під час довгої війни позиції противників можуть кардинально змінитися. Одна поразка чи одна перемога — і хто згадає, з чого все починалося. Вожді штибу Гітлера чи путіна часто переоцінюють свої сили та недооцінюють силу обставин. Інакше фюрер не обмежив би дію «Плану Барбаросса» європейською територією СРСР, а кремлівський карлик не назвав би «спеціальною військовою операцією» плани знищення української держави.

«Скелет» позиційної війни

На певному етапі агресору вигідно закріпитися на захоплених рубежах, навіть не виконавши повної програми завоювань. Гітлер не мав наміру форсувати Волгу, путін із суто військових міркувань хоче закріпитися на лівобережжі Дніпра і зупинитися. З виграшних позицій зручно вести переговори. «Зважаючи на реальну обстановку», як тепер висловлюються у кремлі. От тільки наша країна на переговори не погоджується, вважає невдачі ЗСУ тимчасовими і розраховує на майбутню перемогу. Отже, за логікою агресора, позиції слід поліпшити. Потрібно просуватися далі на захід. Атакуючи з повітря наші міста, вбиваючи наших людей, прихоплюючи на землі те, що захистити поки що неможливо.

Таким є «скелет» позиційної війни. Чи буде вона довгою, залежить від здатності ЗСУ завдавати чутливих ударів на фронті і по тилах ворога. А це, у свою чергу, залежить від постачання Україні сучасної високотехнологічної зброї. Від нарощування її виробництва у країнах-союзниках і, певна річ, від фінансового забезпечення. У сумі такі заходи є всеохоплюючою економічною мобілізацією. Пов’язаною з підвищенням оподаткування, падінням рівня життя населення та економією ресурсів, що порівнюється з часом Другої світової війни. Аж до запровадження їх нормованого розподілу.

У країнах Євросоюзу й у Великій Британії мову про подібні заходи не порушували з кінця сорокових років минулого століття. А проте, Єврокомісія та Європарламент уже підготували й розпочали обговорення документів, необхідних для внесення поправок до законодавства країн — членів ЄС та НАТО. Такий процес — повільний. Зараз головне — довести його до того, як всеохоплююча мобілізація у Європі перетвориться з можливості на необхідність. А це може статися невдовзі. Тобто або путін вирішить воювати із Заходом безпосередньо, або новообраний президент США відмовиться від провідної ролі своєї держави в НАТО. Утім, і те, й інше може статися одночасно. Разом із зростанням капітулянтських настроїв у частині європейських країн, зумовлених зниженням соціальних стандартів та невдоволенням корупцією у владі.

У кремлі, зрозуміло, про такі настрої знають і через своїх агентів роздмухують хвилі невдоволення до реального шторму. Як це сталося з постачанням українського продовольства за рішенням Брюсселя про тимчасову відмову від мит на український експорт. Блокада таких постачань та перевезень, що розпочалася, як відомо, з Польщі, поширилася практично на всі країни Євросоюзу. Навіть на ті, де українські продукти не посідають помітного місця на ринку і не конкурують із місцевими фермерами.

Бізнес є бізнес. Але війна — не біржа

До речі, тим, хто забув, слід нагадати: бізнес є бізнесом, а ринок здатний відкоригувати всі на світі заборони.

У Польщі під час жорсткої блокади українських товарів на полицях супермаркетів швидко з’являються дешеві товари сумнівного походження, доставлені з росії через Білорусь, проти якої блокада не вводиться. А польські фермери закуповують російське зерно, яке раптово подешевшало. І ніхто це зерно з фур не висипає. На іншому кінці глобуса така ж історія з китайськими товарами, проти постачання яких у США діють обмежувальні заборони. Переклеїли етикетки — і вперед. Виробник чіпів — Тайвань. Не дивно, що половина деталей іранських «шахедів», які несуть смерть в Україну, марковані як вироблені у США чи країнах ЄС. Глобальна економіка. Ринок. Нічого особистого.

Американські президенти, починаючи з Барака Обами, в економічних відносинах із КНР мали намір начебто поступово навести лад. Але демократи — демократи. Почали з наведення ладу, потім — геть забули. А республіканець Дональд Трамп згадав і пригрозив Піднебесній ледве не економічною війною. Але на словах. Насправді погрози закінчилися пшиком. Злі язики твердять, що половина знаменитих Трамп-тауерів зведена тепер із китайських конструкцій і що нема американського автомобіля без китайських деталей. З огляду на це побоюватися Дональда Трампа в КНР не варто. А от у Європі та НАТО — варто. Поки бізнесмен від політики не вичавить мільярдні борги перед США (включаючи багаторічний борг за ядерну парасольку), він не перестане будувати на кордоні з Мексикою стіну та розігрувати карту ізоляціонізму. Тільки-но борги отримає, Америка поверне собі велич, а нові Трамп-тауери прикрасять старий континент.

Із путіним Трамп (якщо оберуть) спробує домовитися як успішний бізнесмен із успішним бізнесменом. З позицій власника контрольного пакета акцій у країні. Із власником такого ж контрольного пакета на російсько-українській біржі. За 72 го-дини удвох «мир» вони, звісно, не встановлять, але спробують диктувати свою ціну всім на світі. Із зростаючим тиском на глобальний ринок та загрозою вигнання за поріг біржі.

Якби глобус був біржею, загроза могла б вплинути на тих, у кого слабкі нерви. Спровокувати паніку серед брокерів. Але політики — люди хитрі і спритні. Серед них є гравці, які пережили не одну кризу і вміють справлятися із загрозами. Серед таких гравців, зрозуміло, КНР, Іран, Ізраїль та низка країн, здатних сплутати карти будь-кому.

А ще серед таких країн — ви здивуєтеся — Україна. Причому наша держава в цьому ряду не на останньому місці. З численною армією, загартованою у жорстокій війні, з абсолютною мотивацією воїнів і з досвідченими генералами на чолі. Так, у ЗСУ — період тимчасових невдач. Але якщо ворог спробує нашу країну дотиснути, не сумнівайтеся — спроба «поліпшити позиції» обернеться для нього крахом.

Слава Україні!