Легендарний футболіст і тренер розповів про футбол та політику

Олександр Шовковський виграв шостий матч поспіль після призначення на посаду головного тренера київського «Динамо». Лідер цього рейтингу — Йожеф Сабо із 10 перемогами, які він здобув майже 20 років тому, в сезоні 2004/05. Це і стало приводом поспілкуватися з патріархом тренерського корпусу України, який 29 лютого відсвяткував своє 84-ліття.

— Йожефе Йожефовичу, як думаєте, Олександру вдасться побити ваш рекорд?

— Дай Боже, щоб він побив усі рекорди в «Динамо». Вболі-ваю за нього всім серцем. Він був дуже дисциплінованим футболістом. Виконував усі тренерські завдання. Була голова на плечах. Ніколи не пив. Я його пацаном забрав з «Динамо-2». В одному з матчів за «Динамо-2» Шовковський зробив помилку, тренери відправили його в «Динамо-3». А я, коли про це дізнався, відразу забрав Сашу в першу команду. На той час якраз займався формуванням нової команди. Також узяв Косовського, Головка.

— Як взагалі оцінюєте роботу Шовковського в «Динамо»?

— Ще трохи зарано давати оцінки. Він тільки на початку свого тренерського шляху. Але, думаю, все у нього вийде. Якщо не сьогодні, то завтра. Якщо не завтра, то післязавтра. Зараз радію за нього.

— Чи не затягнуло керівництво «Динамо» момент прощання з Луческу?

— Луческу — професійний тренер. Так, останнім часом він мало що давав «Динамо». Напевно, Мірча попросив керівництво придбати нових гравців. Але, скоріш за все, на це не було грошей. Чому — цілком зрозуміло. Іде війна. Мабуть, настрій у Луческу вже був не той. Але у всьому можна знайти й позитив. Шовковський працював поруч із дуже кваліфікованим тренером. Для Олександра це гарний досвід, який йому надалі знадобиться.

— До речі, про керівництво «Динамо». Багато років тому у вас стався конфлікт із братами Суркісами. Зараз які з ними стосунки?

— Нормальні. Вітали мене з днем народження. Всі конфлікти залишилися позаду. Сьогодні війна і не можна сваритися. Треба допомагати один одному. Вони утримують «Динамо» під час війни. За це їм респект. Витрачають на команду чималі гроші. Повірте, це дуже дороге задоволення.

— Якби вам 25 років тому сказали, що Шовковський очолить «Динамо», а Шевченко стане президентом УАФ, чому здивувалися б більше?

— Не думав, що Шевченко стане керівником УАФ. Вважав, що він продовжить іти по тренерській стезі. Щось у нього трохи не вийшло в «Дженоа». Хоча, насправді, зрозумі-ло, чому. Коли нема команди — нема з ким реалізовувати завдання. Візьмемо український приклад — Шарана в «Минаї». Якщо в тебе нема які-сних кадрів, ти нічого ти не зробиш. Подивимося, чи вийде у Шевченка в ролі президента УАФ. Схоже, що всі гроші, які були в УАФ, украли. Не знаю, як він буде це вирішувати. Але щиро бажаю йому вдачі!

— Йожефе Йожефовичу, ви народилися в 1940 році в Ужгороді. Місто на той час уже належало Угорщині. Угорці окупували Ужгород 10 листопада 1938-го, коли Гітлер розчленував Чехословаччину. Яким було ваше дитинство?

— Нас було семеро дітей у родині — п’ятеро братів, дві сестри. Я був наймолодшим. Жили в нормальному будинку. Коли прийшли русаки, будинок у нас забрали. Переселили у квартиру, в якій до цього жили солдати. Дитинство було важким. Дуже важким.

— Ви й досі продовжуєте думати угорською?

— Мені соромно, що я — мадяр. Орбан уже багато років лиже дупу путіну. Орбана давно захомутали росіяни. Мені телефонують журналісти з Будапешта, я їм про це теж кажу. Перепитують у мене, чи не боюся так жорстко критикувати лідера держави. Відповідаю, що мені 84 роки — кого я маю боятися?

Я закінчив мадярську школу, родина розмовляла угорською. Я і словацьку знаю, адже в родини є і словацькі корені. Коли в 1959-у приїхав до Києва, вчив, на жаль, не українську, а російську мову. Але тепер я забув російську. Сказав своїм дітям та онукам, щоб вони теж її забули й ніколи не розмовляли з росіянами.

— Під час ігрової кар’єри вас називали «фашистом» — за угорське коріння і те, що Угорщина воювала на боці Німеччини. Пам’ятаєте, хто це придумав?

— Придумали в москві. Мене це дуже обурювало. Коли ми з київським «Динамо» приїжджали в москву, завжди грав проти місцевих команд на межі фолу. Вони мене боялися.

— Ви завжди вели здоровий спосіб життя і в 70 років ще каталися на лижах…

— Так, але п’ять років тому виникли проблеми з ногою. Довелося замінити тазостегновий суглоб. До цього я ще бігав. Зараз гуляю. Роблю зарядку. Давно не був у своєму старенькому будинку в Карпатах. Він біля села Верхнє Студене (є ще Нижнє Студене), тільки на 800 метрів вище села. Там дуже красиво.

Джерело: https://champion.com.ua.