Історичні довідки свідчать, що саме Чепіга повів козаків на нічний штурм фортеці Хаджибей, і саме козаки були на вістрі атаки, що вибила турків з берегів затоки, тієї, що зараз зветься Одеською. В цій атаці було задіяно цілих п’ять українських полків.

Перші свої кроки в козацтво Захарій Чепіга, людина, якій Одеса в достатній мірі зобов’язана своїм початком, зробив, прибувши на Запоріжжя, коли йому ледь виповнилося двадцять чотири роки, з села Бортки, що на Чернігівщині.

Військовий талант Чепігі розкрився не одразу. Лише через дев’ятнадцять років він, вже зрілий козак, відзначився у битві з турками на Дністрі.

Захарій Чепіга зібрав у собі усі найкращі якості козацького воїна. Генерал за рангом, в інтересах справи Чепіга ставав простим солдатом, випробовуючи свій хист у відважних вилазках, завдяки яким за ним закріпилася слава чудового кавалериста та вправного розвідника і... навіть чаклуна. Чепіга, завдяки участі в нескінченних військових вправах і наскоках, доводив козакам такі прекрасні риси своєї особистості, як мужність і звитяга такого гатунку, що козаки повірили, що їхній командир — зачарований.

Очаківський гарнізон, блокований суворовським військом з суші і відрізаний від усіх шляхів постачання, окрім морських, у ту, так звану, Потьомкінську війну з османами, можна було примусити капітулювати, залишивши його без елементарного — їжі, амуніції, набоїв та ліків. За завданням Чепіги козацька розвідка відстежила, де саме турки зберігають харчі — на складах сусіднього Хаджибея. Вночі османські галери, наповнені продуктами, підходять до Березані, а вже звідти потрапляють до очаківського гарнізону.

Чепіга обміркував план і сам взявся за його виконання. Глухої ночі з козаками, що визвалися стати йому на допомогу, залишаючись непоміченим, він прокрадається за стіни Хаджибею і спалює продовольчі склади. Османам — захісникам Очакова, довелося добряче затягнути паски. Войовничий настрій в них пройшов з першими днями голодування.

Ніч, як і шабля, завжди була подругою козаків. Під час однієї з перших російсько-турецьких воєн козацька флотилія вже на Дунаї, саме у нічний час, забезпечила взяття фортець Кілія, Ісакча, замку Тульча.

Під Ізмаїлом січовики вночі пустили на дно чимало фрегатів турецького флоту. Козацькі «чайки», під покровом ночі, безшумно і несподівано, підійшли до османських вітрильників. Далі хід подій вирішила запорізька завзятість.

На час ліквідації Запорізької Січі Чепіга вже був полковником Протовчанської паланки.

Козаки своє начальство поважали, навіть любили, як син любить свого батька, але з нерозумінням ставилися до спроб молодої імператриці влазити у справи їхнього війська, призначати своїх служивих на командні козацькі пости. «Авторитет» жінки-цариці на Січі не створював ніякого враження. Січовики дозволяли собі глузувати з указів цариці, пояснюючи свою «зухвалу» поведінку тим, що вільним людям не потрібні вказівки «зверху».

Коли при першому знайомстві з Чепігою, тоді ще полковник де Рібас вклонився йому, як командувачу, то Захарій тактовно відхилив це підпорядкування ввічливого іспанця і запропонував йому спільно діяти проти ворога.

У відгуках про отамана Чепігу домінує його поступливість, підкреслюється, що, по суті, він був нечестолюбною людиною і від природи не вискочкою. До влади по головах не ліз, в рівній мірі поважав як військове начальство, так і підлеглих козаків.

Кошовий отаман дорожив, головним чином, духом війська, його настроєм на братство і взаємодопомогу і, як згадують сучасники, «честю і славою військовою». Саме цю турботу цінували у своєму батькові козаки, які потрапляли у військову обстановку з дитячої колиски і знали їй ціну.

Всі козацькі операції чорноморців розроблялися їх старшиною самостійно. У скарбничці військового досвіду січовиків зберігалося чимало військових хитрощів, навичок, прийомів володіння зброєю, що і доводило їх боєздатність, тому українці з повним правом виконували в тій російсько-турецькій війні роль авангарду. Безумовно, розробляв стратегію Суворов під наглядом Потьомкіна. Але тактика була на совісті самих козаків, які чудово знали місця битв, османську манеру ведення бою.

Козаки не даремно називали свого отамана «батьком». Вести до бою, на смерть чи до перемоги не найважливіша задача козацького командира. А от добре, мудре слово і турбота про своїх «дітей» цінуються не нижче військових його талантів.

Чепіга приходив на допомогу козакам у найважчих життєвих ситуаціях, і не дай Боже, в чомусь принизити або обділити його підлеглих! Чепіга тут же кидався залагоджувати будь-який серйозний конфлікт. Заради справедливості отаман йшов напролом, не зважаючи на обличчя, чини і звання, особливо, якщо російські офіцери дозволяли собі зневажливе ставлення до українців.

При найжвавішій участі де Рібаса і його козаків на чолі з Антоном Головатим, що захопили острів Березань з його гарматами, долю Очакова було вирішено. Залишки турецького флоту, ризикуючи потрапити під вогонь з трофейних гармат, втікли до гавані Хаджибея. Місцева фортеця відразу отримала важливий статус ключової, хоч і мала за своїми стінами всього чотири гармати.

Потьомкін, розуміючи, що наступальний порив його війська може згаснути, наказує генерал-майору Хосе де Рібасу захопити фортецю.

І тут починається гра без правил. Князь, скоріше за все, усвідомив, кому дістануться лаври переможця у битві за Хаджибєй. У хід йде недозволений прийом, такий як раптове скасування Потьомкіним наказу про наступ якраз перед штурмом Хаджибея. Одній частині війська наказувалося не вживати ніяких дій, про що свідомо не повідомлено ударний загін, що складався з козаків-чорноморців під керівництвом де Рібаса.

Козаки Чепіги і де Рібаса зрозуміли, що вони в пастці, вже в останній момент. Але повністю усвідомлюючи те, до чого призведе бездіяльність, Чепіга почав виконувати наказ на атаку. Чорноморці приготували штурмове спорядження і вислали у бік Хаджибея своїх пластунів. Козацький дозор згодом доповів, що містечко захищає лише триста османів. Їхню боєздатність козакам по-справжньому перевірити не довелося, адже на світанку Хаджибей з його багатими продовольством і зброєю сховищами був узятий лихим штурмом. При цьому козаки використали для маскування перевірені козацькі хитрощі, у непроглядній імлі зуміли непомітно підкрастись до стін Хаджибея і майже миттєво ним опанувати.

Сонце вже зійшло, і турецький флот почав обстріл підкореної козаками фортеці, але отримав у відповідь вогонь артилерійських батарей, завбачливо розміщених де Рібасом на низькому лівому березі затоки. Туркам, які втратили ще два кораблі, довелося спішно рубати канати якорів, піднімати вітрила на вцілілих щоглах і виходити у відкрите море.

Фортецю Хаджибея, після її падіння, безжально підірвали, благо пороху, захопленого в Очакові, було вдосталь. Підрив здійснили через побоювання, що Хаджибей після війни в результаті дипломатичних перемовин міг знову підпасти під османський прапор.

Військо пішло далі по чорноморському степу в напрямку Аккермана і Бендер, де на козаків чекали нові випробування.

Захарій Чепіга згодом очолив переселення козаків на Кубань і визначив місце для закладки Катеринодара.

І саме де Рібас та його чорноморські козаки на чолі з Чепігою, а не Суворов, записані в анали історії як головні учасники штурму Хаджибея та як люди, що стояли біля колиски Одеси.