Такими видаються європейські книжкові ярмарки молодій українській письменниці Марії Манько, яка ділиться своїми враженнями від літературних форумів Німеччини, Польщі, Італії та інших країн.

— Моя перша книжка (тоді я ще використовувала псевдонім Маша М.) вийшла в Одесі у 2012 році. Називалася вона примітно: «Ніч поцілунків, або Одеський Декамерон». Про що могла писати 22-річна студентка Одеського національного медичного університету? Про своїх ровесниць, їхні любовні пригоди, радощі та біди дівчат, які тільки нещодавно вийшли з підліткового віку. Але виявилося, що описані історії знайшли відгук не лише у молоді. Навколо цієї маленької книжечки виникла велика полеміка в соцмережах, яка відлунила навіть у засобах масової інформації. Така реакція стимулювала мене продовжити літературну діяльність. Зараз уже маю кілька різножанрових романів як у друкованому, так і в онлайн-форматах. Деякі навіть відзначені дипломами на міжнародних конкурсах.

Утім, я чудово розумію, який довгий і складний шлях до великої літератури, тому й намагаюся використати всі можливості, які дозволяють краще опанувати письменницьку професію: семінари, тренінги, майстер-класи, бесіди з відомими авторами, читання книг, у тому числі про ремесло письменника, і, звичайно ж, літературні фестивалі та ярмарки.

Найбільше на таких форумах мене приваблюють зустрічі з людьми, яких поєднує любов до книг. Це не лише автори, а й редактори, ілюстратори, видавці, менеджери і, звісно ж, читачі. Там часто можна побачити тих, кого в повсякденному житті не завжди зустрінеш.

На ярмарку в Болоньї (Італія) я познайомилася з книготорговцем із Баку, який купує підручники на європейських конференціях і продає їх в Азербайджані. Він зізнався, що його приваблює можливість у такий спосіб допомогти своїм землякам долучитися до європейського досвіду, ну і заробити, певна річ. Таке собі поєднання комерції та просвітництва!

На одному з ярмарків мене вразив грецький стенд. І дружелюбністю персоналу, і чудовим наповненням. Окрім книжок, там було багато брошур з детальною інформацією про авторів, акції, нагороди, які отримували грецькі письменники. А Йоргос Сеферіс й Одісеас Елітіс навіть удостоєні Нобелівської премії у 1963 та 1979 роках. Усі брошури видані в натуральних тонах кольору пергаменту, який зараз такий модний. Погодьтеся, що за такої повної та яскравої подачі корисної інформації мимоволі зацікавишся грецькими авторами. За створення приємної атмосфери дякую Василісу Кімоулісу, який, до речі, нещодавно випустив свою третю книжку.

Але й українські стенди привертають велику увагу відвідувачів. Інтерес до нашої країни останнім часом дуже зріс. Як зізнався мені посол Республіки Перу в Україні Хуберт Вінланд Конрой, уже всі знають кольори українського прапора. До речі, він і сам пише в жанрі нон-фікшн, але тільки тоді, коли приходить натхнення. Це стало для мене відкриттям, бо досі мені здавалося, що натхнення потрібне лише при створенні творів, де письменник вигадує сюжет та образи героїв. Що ж, добрий стимул перевірити свої здібності й у невигаданій літературі.

Особливо ж запам’ятався ярмарок у Франкфурті — найбільший книжковий форум Європи, якому вже понад 75 років. Він настільки масштабний, що коли я опинилася там уперше, у мене просто запаморочилася голова від того, що довкруж відбувається. Я завжди на книжкових ярмарках почуваюся своєрідним «супер-героєм»; відчуття таке, ніби літаю. Там зникають бар’єри разом зі страхами, й існую тільки я зі своєю любов’ю до літератури. І, звісно, з ентузіазмом лечу до українського стенду. Радію, коли бачу, що там багато людей, серед яких — чимало європейських видавців. Європейці добре знають нашого Андрія Куркова. Його високо цінує італієць Джованні Кателлі, автор відомої книжки «Камю має померти», яка перекладена в Україні та багатьох інших країнах. Джованні тривалий час жив у Києві, тож нам було про що поговорити. Від нього дізналася багато корисних речей про спілкування з видавцями. А ще мені дуже сподобалася його фраза: «Ти тільки подивися, моя книга продається як хліб». Він сказав її, побачивши, яка довга черга вишикувалася до нього за автографом.

Потоваришувала із прекрасною письменницею і психологинею Валентиною Возною. Мені сподобалася її книжка «Країна, де живе те, чого не існує». Я зовсім не вважаю, що її книжки призначені лише для дітей, вони корисні і для дорослих. У Франкфурті особливо відчула себе, як удома, між синьо-блакитними квітами українського стенду.

На різних ярмарках завжди рада бачити, як Олена Одинока, заступниця директора Українського інституту книги з питань міжнародної співпраці, вміло налагоджує зв’язки з європейцями, розмовляє професійно, і при цьому весело та невимушено. Вона завжди посміхається, хоча я чудово розумію, яку титанічну роботу їй доводиться виконувати. Бо якщо ви думаєте, що ярмарок закінчується о шостій вечора, то це аж ніяк не у Франкфурті.

Є такий готель Хоф, де ввечері збирається вся літературна богема. Там я познайомилася з Нетом, американцем, який живе в Стамбулі. Він також, як і я, шукає свого видавця. Серед тих, з ким ми розмовляли, найбільше запам’ятався норвежець, котрий заявив, що він — той, хто вбиває мрії таких молодих письменників, як ми. Але потім ми порозумілися, а Нет навіть пожартував, що той колись видаватиме в Норвегії мої книжки. Що ж, я не проти, тим більше, що під час ярмарків виникають цікаві задуми, над якими працюватиму. Тож такі гострі дискусії теж стимулюють до творчості.

Якщо ж говорити про найсильніше враження від зустрічей, то це Портер Андерсон, з яким познайомилася на ярмарку в Болоньї. Він — колишній дипломат, а зараз — професі-йний журналіст, який співпрацює, зокрема, і з CNN. На одному з лондонських книжкових ярмарків його визнали «журналістом року» в галузі міжнародної торгової преси. Вперше побачила його, коли він вів панельну дискусію. І буквально за кілька хвилин відчула, що повністю поринула в обговорення, насолоджувалася рухом думок його учасників. Чи не вперше у своєму житті зрозуміла, що вести дискусію з представниками різних культур та різних характерів — це справжнє мистецтво. До того ж Портер — редактор провідного ділового онлайн-журналу книжкової індустрії Publishing Perspectives, і тепер з його статей я відстежую всі події, що відбуваються в літературному світі.

Звісна річ, що на кожному ярмарку я намагаюся розповідати новим і старим знайомим європейцям про українських авторів, їхні книжки, і щоразу тішуся, коли бачу, що мої розповіді викликають інтерес у співрозмовників. Сучасним українським письменникам є чим здивувати і порадувати читачів різних країн, треба лише активніше використовувати можливості, які надають книжкові ярмарки та фестивалі.