30 червня відзначатимемо 117-річчя від дня народження командувача Української повстанської армії (УПА) Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Що ж до Одеси, то з нею пов’язана «кругліша» дата: 75-ліття останнього відвідування легендарним воїном нашого міста для лікування в санаторії «Лермонтовський».

Ім’я Романа Шухевича вперше з’явилося в донесеннях чекістів після того, як Червона армія розпочала наступ на землі Західної України, в березні 1944-го. Відтоді він став об’єктом полювання радянських спецслужб. І чим запекліше повстанці чинили опір владі СРСР, тим активніше більшовицькі нишпорки розшукували командувача УПА.

Роки підпільної боротьби серйозно підірвали його здоров’я. Постійне перебування в замкненому сирому середовищі таємних схронів — «криївок» — призвело до загострення ревматизму і проблем із серцем та легенями. Вперше Роман Шухевич вимушений був здійснити візит до лікаря в 1946-у через болі в колінному суглобі, який розпухав. На початку наступного року у генерала-підпільника з’явилася пухлина навколо коліна, і повстанці, порадившись, вирішили, що командирові необхідно звернутися до фахівця. Вибрали лікаря з міста Ходорів, розташованого на південному сході Львівської області.

Рано-вранці командир, одягнувшись у ватник і стару шапку, з пістолетом і гранатою в кишені наодинці вирушив з лісу на обстеження. Ходорівський лікар діагностував складну форму ревматоїдного артриту. Складність полягала і в тому, що він прописав хворому спокій, дієтичне харчування і постійний догляд, а це в похідних умовах забезпечити було практично неможливо.

Через кілька місяців, у травні 1947-го, Шухевичу вдалося трохи поправити здоров’я, вибравшись зі схрону в лісовий табір УПА. І все ж уже в червні під виглядом «бухгалтера» він потрапив на прийом до львівського лікаря Матвія Лотовича, який виявив не тільки ревматизм суглобів, а й хвороби шлунку, а також ослаблення серцевого м’яза.

Нова зустріч з Лотовичем відбулася в лютому 1948-го — «бухгалтер» скаржився на болі в серці, а лікар, відзначивши певний прогрес у лікуванні ревматизму, констатував, що із серцем проблеми тривають. Повстанський командарм отримав рекомендації щодо лікування, та список препаратів. З цього моменту, підлаштовуючись до вимог львівського медика, попрощався з підземними схронами. Літо намагався проводити в лісовому таборі зі своєю армією, а взимку жив на конспіративних квартирах.

Утім, лікування не давало бажаних результатів. Ба більше, Шухевича почали мучити часті головні болі, спричинені високим тиском. Про стан командувача УПА на той час стало відомо і працівникам МДБ, які встановили ретельний нагляд за майже всіма медичними закладами регіону. Окрім того, приблизно до чотирьох десятків львівських аптек приставили підглядачів, які мали повідомляти про всіх підозрілих покупців. Повстанці, у свою чергу, почали купувати ліки для Шухевича винятково через відданих націоналістичній ідеї лікарів або студентів-медиків.

З часом оточенню Романа Шухевича стало зрозуміло, що лікувати командира УПА треба в стаціонарі, бо болячки ще більше загострювалися. На нараді вирішили вивезти його за межі Західної України, щоб далеко від реалій партизанської боротьби генерал зміг кардинально поліпшити здоров’я. Місцем лікування обрали Одесу, яка славилася кваліфікованими медиками та курортами.

Першою на розвідку до моря вирушила Галина Дідик, зв’язкова УПА й довірена особа Шухевича, яка діяла під псевдонімом «Анна». Путівку на південний курорт їй роздобув голова артілі «Червоний промінь» Іван Парубчак, який співпрацював з підпіллям й оформив документи через Львівську облліспромспілку.

«Анна» виїхала до Одеси за фальшивим паспортом на ім’я Софії Ксьонжик. У санаторії імені Карла Маркса, що на Куяльнику, вона провела місяць. Лікувалася як сердечниця, хоч була цілком здоровою. Вже потім згадувала, що прийняті тоді ліки через багато років негативно позначилися на її самопочутті. «Одночасно побачила, що на Східній Україні люди — як люди. Що це не ті типи, до яких ми звикли тут — енкаведисти, — писала у своїх спогадах зв’язкова. — А головне те, що коли вони дізналися, що я з Галичини, стали до мене дуже добре ставитися».

Навесні 1948-го серцева хвороба Шухевича загострилася, він уже не міг повноцінно працювати. Тоді Дідик, використовуючи напрацьовані зв’язки, дістала два скерування на лікування в одеський санаторій «Лермонтовський». Оформили їх за підробленими документами, виданими двом «вчителям» — Ганні Хом’як і Ярославу Польовому.

На лікування «вчителі» полетіли літаком з Івано-Франкі-вська. Прибувши на місце, пройшли обстеження в поліклініці санаторію, а потім, за рекомендацією лікарів, купили за готівку путівки, які коштували по 10 тисяч карбованців кожна. Наступні півтора місяці вони перебували під наглядом кардіологів і навіть скористалися послугами дантиста.

У період лікування Шухевич і Дідик вільно гуляли містом, відвідували музеї, оперний театр, фотографувалися. Підпільники настільки осміліли, що «Польовому» навіть зробили кардіограму у військовому госпіталі. «Я пішла туди попроситися. Але мені сказали, що вони нікому не роблять. Однак коли почули, що ми — галичани, що я приїхала з хворою людиною зі Львова, дуже добре поставилися і зробили кардіограму», — згадувала Галина Дідик.

Зв’язкова, розповідаючи про ті події, зауважувала, що генералу було нелегко психологічно: «…серед людей він уже давно не був, звик іншими командувати, тут довелося мені командувати ним». До того ж, пригнічувало пості-йне очікування неприємностей — кожен вихід у місто міг стати останнім. Тому, наприклад, поки Шухевич був на процедурах, вона чекала його під дверима кабінету з пістолетом у кишені. Сам же командарм навіть у такі моменти не розлучався з ампулою отрути.

Одеські «канікули» минули досить швидко. Назад пара їхала за новим маршрутом: спочатку — літаком до Чернівців, звідти — поїздом до Кишинева і лише потім залізницею — до Львова.

Лікування на морі сприятливо позначилося на стані Шухевича — впродовж другої половини літа і восени 1948-го він не мав проблем зі здоров’ям. Але вже взимку хвороби повернулися. Командувач УПА знову почав ходити до перевірених львівських лікарів, та позитивних результатів це не давало. Тому в червні 1949-го зважився знову поїхати на лікування до моря.

У компанії зі зв’язковою Галиною Дідик з тими ж підробленими документами Роман Шухевич прибув до Одеси. Спочатку підпільники поселилися на квартирі навпроти санаторію «Аркадія», але незабаром за рекомендацією лікарів переїхали в село Крижанівку, де зупинилися в будинку бригадира місцевого рибного колгоспу Матвія Жуматіна. Лікувався командарм у тих самих лікарів, що й раніше.

Під час другого візиту на південь із Шухевичем стався неприємний випадок: купаючись у морі, він загубив медальйон із зображенням Богородиці, який йому в дитинстві подарувала мати. Як згадує зв’язкова, після безуспішних пошуків генерал сказав: «Це означає, що незабаром я загину».

До Львова пара повернулася через Київ. Як і минулого разу, до настання холодів скарг на погане самопочуття соратники від Шухевича не чули. Однак пізньої осені настала нова криза — навіть невеликі переходи в 10 —15 км давалися йому важко. Незважаючи на постійне лікування, дієти, уколи та інші процедури, ситуація не змінювалася.

Поїздки до Одеси переконали Романа Шухевича, що повстанський рух можна відродити і на сході України. Відтак працював над планами перенесення підпільних баз на схід, будівництва нових криївок, розробляв інструкції для роботи з молоддю, з населенням Східної України. А зв’язкові УПА об’їздили майже всі обласні центри, органі-зовуючи конспіративні квартири. Цей процес обірвався 5 березня 1950-го, коли під час спецоперації МДБ командарм загинув.

Лише після його смерті радянські спецслужби дізналися про те, що в той час, коли вони шукали «бандита» Шухевича в Галичині, той лікувався в санаторіях Одеси. Слідчі МДБ, розбираючись у тому, як командарм УПА примудрявся виїжджати «на моря», констатували в рапорті, що «місцевими (одеськими) органами міліції вони (Шухевич і Дідик) були тимчасово прописані згідно з наданими підробленими документами». Причому в паспорт Шухевича була вклеєна така сама фотографія, яка була у збірці № 1 МДБ СРСР, що містила орієнтування на розшукуваних по всьому Союзу державних злочинців. Влада заднім числом покарала керівництво одеської міліції «за втрату пильності».

До речі, слід зауважити, що відвідини Одеси Романом Шухевичем відбувалися одночасно з подіями, про які розповідалося в російському серіалі «Ліквідація», де одеським карним розшуком керував підполковник Гоцман, а військовим округом — маршал Жуков.

Нагадаю, що із 1999 по 2011 роки в Одесі був провулок Романа Шухевича, але за часів керування Януковича та його місцевих намісників цю назву прибрали. У 2022-у, до 115-ї річниці від дня народження командарма УПА, київські скульптори виготовили меморіальну дошку на честь перебування і лікування Романа Шухевича в санаторії «Лермонтовський», однак службовці медичного управління Міністерства оборони України не дали дозвіл на її встановлення на території цього оздоровчого закладу. В серпні того ж року воїни 80-ї окремої десантно-штурмової бригади започаткували збір підписів за присвоєння їхній частині почесного імені генерал-хорунжого Романа Шухевича, але 22 листопада 2023-го Президент України Володимир Зеленський присвоїв цій бригаді найменування «Галицька». Можливо, одеситам слід виявити ініціативу щодо перейменування санаторію Міноборони України, названого іменем російського поета-імперця Лермонтова, на честь командувача УПА, який там лікувався.

Нагадаю також, що наприкінці 2022 року на замовлення Інституту національної пам’яті та за підтримки «Ветеранс Хаб Одеса» створено документальний фільм із циклу «Український Південь» під назвою «Спецоперація УПА: Шухевич в Одесі». Про цю стрічку на сторінках «Чорноморських новин» 5-7 січня 2023-го писав журналіст Роман Кракалія.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,

член Національної спілки краєзнавців України.