Що робити з чотирилапими безхатьками?

Безпритульні тварини є нашими співмешканцями. Та чи мирне наше співіснування на одній території? Як захистити людей від нападу тварин, а тварин — від жорстокості людей?

Відповіді на ці та інші питання намагалися знайти учасники «круглого столу» на тему «Проблема безпритульних тварин у містах. Шляхи її розв’язання». Захід відбувся в Балтській публічній бібліотеці, зібравши активістів та фахівців для обговорення цієї болючої теми.

Розмова вийшла доволі емоційною, відчувалося, що кожен з її учасників пройшов власний шлях, набуваючи досвіду, і мав чим поділитися з іншими. Звучали й сумна статистика, і пропозиції, які допоможуть змінити ситуацію.

Головний спеціаліст Подільського управління Держпродспоживслужби Володимир Глухов назвав проблему безпритульності тварин дуже гострою. Про це свідчить кількість звернень громадян, їхніх скарг.

— Дуже багато дзвінків іде. Люди скаржаться, що не можна пройти по місту, особливо в районі колишнього автовокзалу. На жаль, наша служба вплинути на це не може: у зв’язку з реорганізаціями, які в нас відбуваються, штат урізаний, — зауважив він. — Тварину відловити ще можна, а от що з нею робити далі?

Володимир Глухов пояснив, що в Україні існує законодавство, яке регулює захист тварин від жорстокого поводження, а відтак умови утримання повинні відповідати їхнім фізіологічним, видовим та індивідуальним потребам. Має бути забезпечене належне харчування, медичний огляд тощо.

Часто, порушуючи тему безпритульності тварин, ми говоримо про необхідність створення для них притулків. Зооактивістка Ольга Задерей, якій уже не раз доводилося рятувати чотирилапих безхатьків, зазначила, що організація та утримання притулку (зокрема для собак) ще й коштує чимало, для міського бюджету — це велике навантаження:

— Нам часто телефонують: заберіть собаку у притулок. Запитують: «А де ж притулок?», «Чому в громаді немає притулку?». Люди чомусь думають, що притулок — це три вольєри. Ні, муніципальний притулок це взагалі не реально! Адже це — медична кімната, операційна кімната для стерилізації, ізолятор. Крім того, це приміщення, де утримують тварин. Й утримання — це не просто нагодувати. Це й вакцинація, це запобігання вольєрним хворобам. Наведу приклад. Ми «витягували» одне цуценя з ентериту. Лікування дійшло до трьох тисяч гривень. Одне цуценя! А якщо їх десять, сто?!

На думку Володимира Глухова, наявність притулків, на жаль, проблему не вирішить:

— Є притулки для тварин, які вже відкрили, скажімо, в Одесі, але проблема не зникла. Притулки переповнені, а тварин у місті все одно багато. Тому там пішли іншим шляхом: тварин відловлюють, стерилізують і знову випускають туди, де вони жили. Таким шляхом свого часу пішли й ми у співпраці з міською владою. У 2019-у відловлювали тварин, вакцинували їх і стерилізували. І саме тоді набагато зменшилася динаміка укусів безпритульними собаками… Друга проблема — це рівень виховання нашого населення. Мені здається, поки люди самі не усвідомлять того, що це наші брати менші і що про них треба дбати, захищати їх, ситуація залишатиметься напруженою.

Усі знають, що собачі й котячі укуси лікуються значно довше, ніж звичайні порізи чи подряпини. Але найстрашніше те, що собаки та коти є першими потенційними носіями сказу серед тварин, які живуть поруч з нами.

— І собаки, й коти є першою за-грозою через те, що вони травмують людей і передають багато захворювань, з яких найстрашніше — сказ, — пояснив Володимир Глухов, зауваживши, що це захворювання має певну періодичність. — У нас спостерігається циклічність проявів цієї хвороби: декілька років іде підйом, потім — спад і знову ріст. Якщо взяти по роках, то, наприклад, у 2012-у спостерігався підйом — п’ять випадків, 2013-у — також п’ять, 2014-у — три, 2015-у — два, 2016-у — чотири. Потім, у 2017-у та 2018-у — по одному-два випадки, далі йде вже сім, вісім… У 2023-у в районі було зареєстровано вісім випадків, з них — шість собак, один кіт, одна велика рогата худоба та один кінь. З початку нинішнього року виявлено лише два випадки сказу.

За словами Володимира Глухова, різкий спад захворюваності пояснюється тим, що торік провели пероральну вакцинацію — один з ефективних методів профілактики та боротьби зі сказом серед диких тварин.

— Попри війну, нам вдалося домовитися із військовими: ми розклали понад 20000 приманок на території наших мисливських угідь та по польових дорогах. Потім робили діагностичний відстріл лисиць (нам дали на це дозвіл) і проводили дослідження щодо наявності імунітету до сказу. Фактично все спрацювало. Пероральна вакцинація пройшла на високому рівні. Оскільки основним джерелом небезпеки у нас є червона лисиця, яка найбільше розповсюджує вірус сказу, то сьогодні ця проблема вже не є такою гострою.

Статистика — річ уперта, вона допомагає нам розуміти реальний стан справ й ухвалювати обґрунтовані рішення на основі фактів. Так-от, статистика, яку навів Володимир Глухов, свідчить, що найбільш кусючими виявилися не безпритульні, а домашні собаки. А наймирнішими є коти.

— Ось кілька цифр. У 2016 році було зареєстровано два випадки укусів котами та 83 — собаками, з них безпритульними — 30. 2017-й рік: всього 59 укусів, з них 13 — безпритульними собаками. 2018-й: 57 випадків, з них — 11 безпритульними. У 2019 та 2020 роках на території Подільського району спостерігався спад укусів до 39 випадків, з них безпритульними — три та п’ять відповідно. Це роки, коли ми працювали зі стерилізацією та вакцинацією безпритульних собак. У 2021-у та 2022-у зареєстровано 40 (4 — безпритульними) та 48 (2 — безпритульними) випадків відповідно. Отже, в основному, кусалися домашні собаки, яких господарі тримають на прив’язі. Минулого року кількість укусів зросла до 69, із них 17 — безпритульними. З початку нинішнього вже зареєстровано 38 випадків, з яких п’ять — безпритульними собаками, — поінформував Володимир Глухов.

— Притулки мають створюватися тільки тоді, коли працюватиме законодавство щодо обов’язкової стерилізації, чипування та реєстрації тварин. А за жорстоке поводження штрафи сягатимуть від 200 тисяч гривень. Це, звичайно ж, на розгляд депутатів. Але за жорстоке поводження я відправляла б за ґрати на рік. Поки не навчили б людей, як Європа навчила, — додала зооактивістка Олена Піпаш.

Генеральний директор Балтської багатопрофільної лікарні, депутат міської ради Роман Кацмаза розповів, у яких випадках слід негайно звертатися по медичну допомогу.

— Я хочу зауважити, що в тих випадках, коли ви знаєте тварину, вона ваша, то звертайтеся до лікаря в плановому порядку, він подивиться ушкодження, яке ви отримали, проконсультує. У більшості випадків треба буде просто спостерігати за твариною і самі постраждалі будуть під спостереженням. А от коли вкусила безпритульна тварина, коли не знаємо того песика чи кішку, з ким вони контактували, необхідно негайно звернутися до лікаря, — наголосив Роман Кацмаза.

— Є певна методика лікування, хоча були й проблеми з вакциною. Але в нас є досвід, коли ми, наприклад, забезпечували нею Кодимську громаду, а Савранська допомагала нам. Цей процес відпрацьований. Сьогодні вакцина централізовано розподілена між закладами по всій території Одещини. Ми повністю забезпечені нею. Є два види лікування. Один — коли лікують імуноглобуліном. Це препарат, який надає захист організму. Нині ми практично ним не користуємося. Застосовується вакцина, яка збуджує організм до того, щоб він створив свій імунітет для боротьби з інфекцією. Вакцинація проводиться п’ять-шість разів (у день укусу, на 3-й, 7-й, 14-й та 28-й дні після). Буває також контрольна вакцинація для певних аналізів на 98-й день. Тішить, що лікування всіх, хто зазнав нападу тварин, пройшло ус-пішно і втрат нема. Вочевидь, тут зіграла позитивну роль інформаційна кампанія на телеканалах та в інших медіа, у соцмережах, спрацювали служби та волонтери. Всі показували, якими страшними можуть бути наслідки, якщо не звернутися до лікарні. Тому люди приїжджали навіть уночі, щоб вакцинуватися, — розповів керівник медичного закладу.

Тему укусів та важливості своєчасного лікування прокоментував і Володимир Глухов:

— За твариною, яка вкусила, ми обов’язково повинні встановити нагляд і впродовж десяти днів спостерігати за нею. Якщо все буде нормально, не буде клініки, ніяких відхилень, то людину, котра постраждала, можна не лікувати. У нас було два прикрих випадки. Потерпіли двоє дітей — з Лісничівки та Перельотів. І в першому, і в другому випадках тварин убили. В першому разі власник після того, як батько постраждалої дитини йому зателефонував, згарячу застрелив тварину. Від її голови нічого не зосталося. Мати просила: проведіть дослідження. А що досліджувати? Якби собаку не застрелили, а посадили під нагляд, то, можливо, дитина могла б обійтися без цього лікування. Схоже сталося і в другому випадку. Але найголовніше — всі, хто утримує домашніх тварин, повинні виконувати закон про ветеринарну медицину, стаття 37 якого передбачає обов’язкову вакцинацію чотирилапих. Чим більше їх буде щеплено, тим менше матимемо випадків зараження на сказ, а відтак і поменшає ризик передачі цієї небезпечної хвороби людині.

Якщо тварина не хвора, не голодна, не ображена, то у неї нема причин для того, щоб кусатися. Про це теж говорили учасники «круглого столу».

— Безпритульні тварини, трапляється, за день переживають побиття, потім їх хтось погладить, підгодує, потім знов хтось вдарить… Тож саме від нас, людей, залежить, як вони поводитимуться з нами, з нашими родичами, з нашими дітьми, — впевнений Володимир Глухов. — Треба змінювати ставлення до мурчиків і бровків, і, я впевнений, вони точно будуть з нами привітними.

— Коли собаку ображають, він не може не бути агресивним, — наголосила Олена Піпаш. — А ще він виконує свою природну функцію — охороняти тих, хто його годує. Звичайно, й інших собак відганятиме, якщо відчуватиме загрозу.

— Ось приклад. Коли ми йшли сюди з Альоною (Оленою Піпаш. — Ред.), до нас підбіг незнайомий нам пес. Почав ластитися до нас і тут же гарчати на перехожих. Бо він уже захищав нас… А щодо велосипедів чи мопедів, то навіть професійні кінологи кажуть, та й увесь світ знає, що там, де є собаки, краще зупинитися і пройти цю ділянку пішки. Собаки також дуже відчувають алкоголь, реагують на п’яниць, гавкають на них, — розповіла Ольга Задерей. — Але як запам’ятовують добро! Це перевірено, на 100% працює. Якщо ви хоч раз проявили увагу і добро до тварини, вона ніколи вас не вкусить. Собака, як дитина, вона беззахисна. Що ми можемо зробити? Якщо не підгодовуватимемо їх, не дбатимемо, то буде ще гірше. Ми за те, щоб кожен, за можливості, виділяв якихось 10 — 20 гривень, аби нагодувати кота чи собаку на вулиці. Але, певна річ, треба думати про облаштування у перспективі притулку.

Олена Хмеленко розповіла про те, як бажання допомогти безпритульним кішкам спонукало її створити у себе в домогосподарстві невеликий притулок для них. Не випадково назвала його «Кішка-хромоніжка», адже утримує переважно тих, кого навряд чи хтось візьме.

— У мене 12 дорослих тварин. Малюків я не рахую — ми їх прилаштовуємо. Із цих 12, дай Боже, щоб я двом знайшла дім. Десять у мене залишилися на доживання. Ці тварини потребують вікової соціалізації, є інваліди. Можливо, я ще п’ятьох візьму і, в принципі, можу закритися. Розглядати те, що ми заберемо всіх тварин з вулиці до притулків, — не реально. Це великі гроші. По-перше. По-друге, завтра під притулком стоятимуть коробки від «добрих» господарів. Тому коли мене просять прилаштувати кошенят, я допомагаю за однієї-єдиної умови: стерилізація кішки.

Зооактивістки Ольга Задерей, Олена Піпаш та Олена Хмеленко в один голос говорили про необхідність вакцинації та стерилізації тварин, наголошуючи на тому, що це най-кращий спосіб запобігання таким небезпечним хворобам, як сказ, та зменшення популяції бездомних тварин. Адже не секрет, що є чимало випадків, коли господарі позбавляються учорашніх домашніх улюбленців, викинувши їх на вулицю — на виживання.

Ще одна проблема — самовигул домашніх тварин. Чому господарі вважають, що їхні собаки можуть безконтрольно вештатися вулицями, нападати на вакцинованих і стерилізованих чотирилапих (а їх легко вгадати за кліпсами на вухах), гавкати і кидатися на перехожих? Як свідчить статистика, про що вже мовилося, саме домашні пси є лідерами за укусами людей. За такий безвідповідальний підхід до утримання чотирилапих має бути покарання, впевнена Олена Піпаш.

Олена Хмеленко підтримала колегу:

— Нещодавно виходжу у двір, чую, що гавкає мій собака. А у мене в дворі гуляє бордоський дог. Я, чесно кажучи, реально злякалася: він, великий як теля, гавкав, намагався кидатися на мене. Обійшлося. Я його бачила один раз. Можливо, хтось до когось у гості з ним приходив і випустив: хай собі погуляє. Це навіть не безвідповідальність людей, це — безмозкість.

Володимир Глухов поділився ще й таким досвідом:

— Коли у 2019—2020 роках ми займалися стерилізацією, помітили, що деякі люди, йдучи на ринок, часто випускали своїх собак для того, щоб вони там поїли, аби вдома не годувати. Ми чимало таких собак ловили на ринку, а потім нас просили їх віддати.

Ольга Черненко, редакторка газети «Народна трибуна», голова мікрорайону №19 м. Балти, погодилася, що відповідальність за своїх чотирилапих вихованців має бути.

— У приватному секторі мешканці ще дотримуються правил благоустрою, затверджених міською радою, Адміністративного кодексу. Але, на жаль, чимало з тих, хто проживає у багатоповерхівках, не несуть відпові-дальності за тварин, яких підгодовують, дають їм розмножуватися. Потім починаються скарги: на того напав собака, того не пропустив тощо. А от коли міська рада проводить заходи з вакцинації тварин, то ті «добродії» пасивні. Потім у дворі багатоповерхі-вки розплоджується цілий «кішчин дім», і вже ніхто не може дати цьому ради. Мені як голові мікрорайону доводилося звертатися і до Володимира Васильовича (Глухова. — Авт.), щоб виїжджали, і до інших служб, у міську раду… Має бути відповідальність за приручення тварин. Ми повинні розуміти, що їх треба не тільки нагодувати, а й провести щеплення, стерилізувати, не допускати безконтрольного розмноження, не викидати виводки на вулицю.

Певна річ, якби наших зооактивісток не підтримували фінансово благодійники, рятувати тварин їм було б украй важко. На жаль, таких людей небагато, але вони є і знаходять по 100—200 гривень для допомоги. Є й двоє доброчинців, які зробили суттєві внески. Завдяки цьому вдалося, зокрема, врятувати собаку Сніжану, яка тепер живе у Празі (фото внизу).

— Безхатня собака народила восьмеро цуценят. Двох ми не змогли знайти, а шістьох прилаштували у родини. Сама вона була дуже занедбана. Оля взяла її на перетримку, — розповіла Олена Піпаш. — Собака дуже змінилася. Вона — білосніжна красуня з різними оченятами. І дуже-дуже розумна. На неї всі задивлялися. Ми звернулися до притулку «Місце під сонцем» у Подільськ, до Крістіни Драгомарецької, відправили фотографії. Крістіна відповіла, що в неї є шанс прилаштувати Сніжану за кордон. На перетримці в Олі вона була півтора місяці. До Чехії ми відправляли її з Подільська потягом. Це був дуже чуттєвий момент. Коли ж потім прислали фотографії… Звичайна сім’я, але собака там у таких умовах живе! А тут була нікому не потрібна, розумієте? Безхатня, вона народжувала в якихось ямах, у болоті. І як змінилося її життя!

Звичайно ж, за словами зооактивісток, для цього довелося чимало витратити і часу, і коштів. Тому вони дуже вдячні всім, хто допомагає матеріально. І доля Сніжани надихає їх на справу, якою займаються.

Приємним акордом завершення двогодинної розмови на тему безпритульних тварин стала поява чудового котеняти, якого прямо під час заходу передали під опіку Олені Хмеленко. Воно з цікавістю обійшло присутніх, дало себе погладити, додавши всім настрою та надії.

Сподіваємося, що цей «круглий стіл» стане важливим кроком на шляху розв’язання складної проблеми безпритульних тварин і приверне увагу наших краян до значущості спільної роботи задля досягнення позитивних змін у громаді.

Людмила ШЕЛИХ.

(Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Медіатори» від медійної агенції «Або».)

До речі. В останню суботу червня відзначається Всесвітній день проти відмови від домашніх тварин. Ініціатива Solidaritе Refuges, благодійної організації у Булонь-Біянкурі (Франція), спрямована на допомогу ста тисячам собак та котів, яких щороку кидають у цій країні (тут найгірший показник серед усіх європейських держав).

За даними українських зоозахисників, у нас налічується приблизно п’ять мільйонів домашніх тварин, 20% з яких — безпритульні. Війна значно погіршила ситуацію, адже хтось, переїжджаючи у безпечніше місце мешкання, не забрав із собою чотирилапих, хтось з господарів загинув, а бездоглядні коти і собаки приносять неконтрольований приплід…