Тиждень розпочався з трагедії. Російська стратегічна крилата ракета частково зруйнувала, частково призвела до непридатності корпуси знаменитої української дитячої лікарні «Охматдит». Загинула лікарка, кілька батьків, постраждали діти. У Києві ворог завдав удару ще по одній лікарні, кількох об’єктах інфраструктури та житлових будинках. Понад чотири десятки загиблих. У той же час рашисти спрямували ракети на ще кілька наших міст. Там також є жертви.

Скільки коштує китайський «нейтралітет»

Утім, називати акт московського тероризму безпрецедентним — помилка. Безпрецедентним актом державного терору є розв’язана війна проти України. Війна на знищення нашої країни і нашого народу. Війна ведеться за потурання або невтручання (що по суті те саме) багатьох країн та урядів. Називати дружні, недружні та ворожі нам держави нема потреби. Як і політичних лідерів. За десять років війни практично все розкладене по полицях. А з полиці на полицю перескакують рідко. Хоча такі випадки є і є сподівання, що в ситуацію втрутяться країни та лідери, від яких реально залежить закінчення війни.

Не секрет, що такі сподівання насамперед пов’язані зі зміною позиції керівництва Китайської Народної Республіки й особисто голови КНР Сі Цзіньпіна. В експертів-міжнародників, на жаль, склалася думка, що політичні лідери «Серединної імперії» закостеніли у понятті про нейтралітет. І, сидячи на горі, чекають, поки річкою внизу не пропливуть трупи ворогів. Якийсь час так, можливо, і було. Але в ситуацію втрутилися спочатку американці, а потім — росіяни. США відчули, нарешті, економічну міць конкурента і пообіцяли дати гідну відповідь. А росіяни понадіялися, що китайців вдасться купити постачанням дешевих енергоносіїв та спогадами про радянську владу.

Але путіну для війни проти України терміново знадобилися снаряди і стара техніка. Її придбали задешево у Корейської Народної Республіки, у Кім Чен Ина. От тільки та дешевизна вилізла для москви боком. Спричинила конфлікт буквально на рівному місці. Хтось у Пекіні припустив, що росіяни грубо перекупили клієнта. Комусь здалося, що роздмухано вогнище напруги між КНР та сусідами (Сеулом і Токіо). У будь-якому разі ускладнилася велика мета Сі — захоплення та поглинання Тайваню. Все це можна було б перетерпіти і забути. Якби не звичка кремлівських чекістів збільшувати ставки і переводити стрілки вручну.

Операцію організували в рамках ШОС (Шанхайської організації співробітництва), створеної у 2001 році саме для того, щоб об’єднати навколо КНР уламки СРСР у Центральній Азії, готові «працювати з Пекіном». Якийсь час ШОС була зосереджена на вирішенні економічних завдань. На кшталт «один пояс, один шлях», на збільшенні китайського експорту товарів до Європи і на просуванні юаня у міжбанківських розрахунках. Це дратувало росіян, але нічим особливо їм не загрожувало. Однак із початком війни проти України та із запровадженням санкцій проти рф кремль почав використовувати ШОС як прокладку. Що в економіці, що у політиці.

У 2017 році в організацію прийняли Індію та Пакистан, а в 2022-у — Іран. Й оголошено про початок прийняття до числа повноправних членів ШОС Білорусі. Нічого шанхайського після цього у складі ШОС не залишилося. Натомість з’явилося багато московського. І не треба думати, що голова Сі з цим змирився. У понеділок, 9 липня, до москви з офіційним візитом прибув прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, очевидний конкурент Сі Цзіньпіна в регіоні та претендент на роль лідера «Глобального Півдня». Індія (яка не приєдналася до санкцій Заходу, але зберігає добрі стосунки зі США) здатна грати для путіна роль прокладки успішніше, ніж ШОС. А це голові КНР очевидно не подобається. І якщо нейтралітет почав шкодити китайцям, то Сі може пожертвувати нейтралітетом.

Знову саміт. Знову історичний

Віктор Орбан, який у кожній бочці — чіп, за чутками, вирішив скористатися статусом тимчасового голови Євроради. Під час візиту до Пекіна минулого тижня він спробував з’ясувати, як можна ситуацію «розрулити» і виступити у ролі миротворця. Виявилося — поки що ніяк. Ніяк у Києві і ніяк у москві.

Скоріш за все, ніяк й у Вашингтоні, де 9—11 липня проходив ювілейний — 75-й — саміт НАТО. У цьому зібранні розчаровані будуть усі. Політика колишнього генсека Столтенберга, підтримана Байденом (протидія ескалації бойових дій в Україні), виявилася провальною. Наскільки ефективною буде політика нового генерального секретаря НАТО Рютте — не знає ніхто. Але, схоже, нічого нового «майстер компромісу» з Нідерландів не запропонує. А якщо запропонує, чекатиме на результати президентських виборів у США.

За рік після саміту НАТО у Вільнюсі у 32 країнах-членах Північноатлантичного альянсу багато що змінилося. Не змінилася лише позиція щодо прийняття в організацію України. Там, як пам’ятаєте, потрібен консенсус. А єдиної думки про те, чи приймати в НАТО країну, яка воює, зараз нема. І навряд чи буде. Делегація України на чолі з президентом Зеленським на ювілейному саміті НАТО — серед запрошених гостей. Володимир Олександрович особисто почує від Рютте, Байдена і всіх, з ким зустрінеться «на полях саміту», чергову порцію закликів, сигналів та запевнень. А як закуску до гіркої пігулки (в Альянс вступити вам не світить) отримає від партнерів оборонну зброю, включаючи системи ППО «Петріот». І ракети з побажанням не стріляти по території, яку ворог вважає своєю.

Знову ж таки, за чутками, застарілі системи ППО знімають з озброєння американської армії, європейських країн та Ізраїлю. Їх утилізація — складний і дорогий процес. Набагато дешевше передати залізо разом із ракетами Україні. Але заважає ескалація та ставлення наших друзів до такої передачі. У Франції й у Великій Британії пройшли парламентські вибори. Хто знає, як новопризначені уряди цих країн визначатимуться щодо українського питання. На словах підтримати нас готові всі. А насправді?

Не завжди я згоден зі словами більшості експертів, але думка, що кінець війні в Україні покладе дзвінок Сі до москви, здається реальним виходом зі становища. Утім, саміт НАТО у Вашингтоні ще не завершився. Чекаємо на сюрпризи.

Слава Україні!