Багато років маю честь знати і часто спілкуватися з професором Григорієм Івановичем Гончаруком, відомим одеським вченим-істориком, автором не лише наукових публікацій і монографій, а й цілої серії видань «Мемуари професора». Був присутній на презентаціях багатьох його книг, не раз писав рецензії на новодруки. В одній із публікацій я образно зауважив, що мемуари Гончарука не можна читати без валідолу, бо за дуже багато очевидних нині речей авторові доводилося розплачуватися ціною власного здоров’я.

Усе своє життя Григорій Гончарук бореться проти українофобства, пристрасно захищає правдиву історію, мову і традиції, гостро виступає проти тих, хто не поважає Незалежну Україну. І це не якісь окремі конфліктні ситуації, це кредо його життя.

Під час нашої недавньої зустрічі Григорій Іванович розповів мені останні перипетії, пов’язані з виходом у 2022 року його книжки «Чиновники, припиніть ганьбити державу». Я вирішив оприлюднити розповідь професора, бо, з усього видно, ця історія може стати сюжетом його нової книги.

— Історія — могутній фактор світогляду, кругозору, формування і єдності нації, громадянських якостей особистості, вмотивованості громадян на героїзм, мужність в ім’я Батьківщини. Народ без своєї історії, як людина без батьків, без родичів — круглий сирота, без друзів, без своєї справи, без сенсу життя, без громадських ідеалів. Така людина не здатна захищати свою землю, свою Батьківщину.

Це розуміють наші північні вороги. Не випадково, російський лідер 12 липня 2021 року опублікував статтю, в якій заперечував не тільки історію українського народу, а й саму націю, державу і навіть право українців на існування. Історія України, як наука і навчальна дисципліна, стає на шляху найкривавішого агресора, який хоче знищити не тільки нашу історію, а й український народ.

Вчені-історики, вчителі історії, політично свідомі громадяни України дають відсіч ворогові у його злочинній фальсифікації героїчного минулого нашої країни, його славній, не агресивній, творчій, працьовитій історії.

Прикладом захисту славного минулого нашого народу може служити діяльність маленького колективу з п’яти вчених кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету. За роки Незалежної України, коли почали розриватися кайдани російської імперської системи, по 2021-й кафедра чимало зробила для наукової розробки історії України. А саме: підготувала більше трьох десятків кандидатів наук, які працюють не тільки на гуманітарних кафедрах політехніки, а й у низці закладів вищої освіти Одеси та України. Четверо з них уже стали докторами наук. До сторіччя університету кафедра видала 48 монографій, 42 наукових збірники «Інтелігенція і влада. Серія: історія», які індексувалися міжнародними наукометричними базами і в яких публікувалися вчені, докторанти, аспіранти з наукових центрів України. Кафедра провела 21 всеукраїнську наукову конференцію, з них одинадцять — з історії Народного руху України. До речі з цієї проблематики видано чотири монографії, проведено 11 всеукраїнських наукових конференцій «Народний рух України: місце в історії і політиці», підготовлено одинадцять кандидатів наук.

Попередні ректори пишалися успіхами колективу кафедри та його завідувача професора Григорія Гончарука. Недарма за майже 40-річне перебування на цій посаді його нагородили відзнаками «Відмінник освіти України», «Заслужений працівник освіти України», а Національна академія наук України внесла його ім’я до книги «Золотий фонд нації».

Тільки останньому ректору «Одеської політехніки» все це не подобалося. Він, як ексголова Одеської міської організації Партії регіонів, спочатку нервово сприймав успіх кафедри, а згодом, що у часі збіглося з виходом згадуваної статті кремлівського вождя, приступив до рішучих дій: закрив видання названого наукового збірника, заблокував ліцензію на прийом у магістратуру, зірвав акредитацію аспірантури на кафедрі, а на початку 2022-го під виглядом реорганізації ліквідував і саму кафедру. При цьому протиправно розірвав за півроку до завершення терміну контракт із завідувачем.

«В умовах адміністративної блокади і зради значної кількості колег з гуманітарного факультету та кафедри, — розповідає Григорій Іванович Гончарук, — у мене залишився один вихід: описувати все у книгах. Так у 2021 році побачила світ книга «Їм не подам руки» — про методичне, цілеспрямоване руйнування кафедри історії та етно-графії України». Серед українофобів, яким автор обіцяв не подавати руки, були названі ректор та декан гуманітарного факультету. Книгу було розіслано першим особам у державі. Невдовзі зателефонував профі-льний міністр Сергій Шкарлет. Він сказав таке: якщо ви, професоре, піднімете колектив уні-верситету і він проголосує на виборах проти Оборського, то Міністерство освіти і науки України підтримає волю колективу, бо я як міністр не маю права відмовити йому брати участь у конкурсі.

Не відмовив. Так завдяки маніпуляціям Оборський умудрився на незаконний третій термін стати ректором. Отоді й наступив етап рішучої ліквідації кафедри.

«Про шахрайські методи розгрому кафедри, коли під виглядом реорганізації здійснювалася цілеспрямована ліквідація, я написав наступну книгу — «Чиновники, припиніть ганьбити державу» і теж направив її першим особам держави. З Офісу Президента України надійшов змістовний лист, у якому мені пропонувалося негайно звернутись до слідчого, прокурора з проханням розслідувати можливі правопорушення ректора, а якщо виникнуть складнощі, то направити скаргу слідчому судді», — каже Григорій Іванович і продовжує:

«Кілька разів я звертався до поліції, прокуратури. Зрештою слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси Вадим Коваленко 26 травня 2023 року іменем України підписав ухвалу, якою зобов’язувалися посадові особи, уповноважені на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про вчинене кримінальне правопорушення, виконати ст. 214 КПК України та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, що містяться в заяві Гончарука Г.І. від 18.05.2023 р. про вчинення кримінального правопорушення.

Дізнавачем досудового слідства був призначений старший лейтенант Андрій Новицький. Він вручив мені витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого, здійснив допит потерпілого. Заступник керівника Приморської окружної прокуратури А.С. Костік прийняв «Постанову про призначення групи прокурорів», яку мотивував так: «В результаті вивчення матеріалів досудового розслідування встановлено, що повноваження прокурора в цьому кримінальному провадженні необхідно здійснювати групі прокурорів» і назвав групу прокурорів із 13 осіб. Старшим групи призначено прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси О.Л. Сторублевцеву, якій було доручено керувати діями інших прокурорів.

Із бесіди з дізнавачем Андрієм Новицьким я зрозумів, що він не мав досвіду розслідування проблем у закладах вищої освіти, і запропонував йому свою допомогу. А саме: називати, описувати і підкріпляти документами конкретні факти у досудовій справі й регулярно приносити дізнавачеві. Андрій Олександрович із задоволенням прийняв пропозицію. Систематично, впродовж десяти місяців я носив дізнавачеві обіцяні дані. Навіть підготував довідку для завершального документа розслідування. Дізнавач приймав, дякував, тис мені руку, читав і додавав усе до справи.

Термін розслідування завершувався, бо Кримінальний процесуальний кодекс України відводить на таку справу рік. У зв’язку з цим я вирішив скористатися своїм правом потерпілого й ознайомитися зі справою. Те, що побачив, вразило: всі документи і матеріали, а це 40 сторінок формату А4 набраного тексту, що я старанно готував, у справі відсутні.

Тоді я написав заяву начальникові відділу №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області Вадиму Кулібабі з проханням відновити зниклі документи і навести порядок у справі досудового розслідування. Того ж дня начальник відділу розпорядився виконати моє прохання.

А ще з досудової справи я зрозумів, що той самий дізнавач, який мене орієнтував на рік напруженої роботи у справі, уже ухвалив постанову… про закриття справи.

Слід віддати належне старшому групи прокурорів Олені Сторублевцевій. Вона скасувала постанову дізнавача про закриття кримінального провадження від 22.07.2023 р. як не обґрунтовану, передчасну, визнала перевірки, проведені дізнавачем, не в повному обсязі та мала інші зауваження. Уже 26.06.2023 р. Олена Сторублевцева на підставі ст. 36 КПК України підготувала і направила вказівки, де у шести пунктах свого документа виклала дізнавачеві, що і як треба зробити в найкоротший термін для прийняття обґрунтованого і вмотивованого рішення у кримінальному проваджені.

Як свідчать наступні документи, вимоги прокурора не були виконані дізнавачем. Більше того, уже 19.02.2024 р. прокурор скасував нову постанову про закриття кримінального провадження з аналогічних причин, що і попередня. В той же день прокурор Олена Сторублевцева знову надіслала дізнавачеві Андрієві Новицькому вказівки із шести пунктів й попередила: «Невиконання законних вимог прокурора тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 185-8 КУпАП».

Дізнавач 16.05.2024 р., незадовго до кінця відведеного КПК України терміну, ухвалив нову постанову, в якій вимоги прокурора проігноровані.

У цій ситуації адвокат Микола Матяшевич звернувся зі скаргою на постанову дізнавача А.О. Новицького від 16 травня 2024 року, в якій просив суд скасувати цю постанову дізнавача.

Тричі призначалося засідання Приморського районного суду м. Одеси. До третього засідання дізнавач надав справу досудового розслідування, але сам жодного разу не з’явився. Слідчий суддя Вадим Миколайо-вич Коваленко, який досконало вивчив документи справи, заслухавши адвоката і постраждалого, в ухвалі суду, зокрема, написав:

«Таким чином, слідчим суддею встановлено, що дізнавач у ході досудового розслідування не вчинив усіх необхідних і достатніх заходів, спрямованих на всебічне, повне та неупереджене дослідження обставин, ви-кладених в заяві про вчинення кримінального провадження та принципу верховенства права, і ухвалив необґрунтоване та невмотивоване рішення про закриття кримінального правопорушення».

Слідчий суддя ухвалив:

«Скаргу адвоката в інтересах Гончарука Г.І. на порушення дізнавача задовольнити.

Постанову дізнавача СД ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області Новицького А.О. від 16.05.2024 р. про закриття кримінального провадження №122316450000180 від 13.06.2023 р. — скасувати.

Ухвалу направити для виконання до ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.

Ухвала оскарженню не підлягає».

Ось таку історію повідав мені професор Григорій Гончарук про свій «адміністративний марафон» — від звернення до Президента України 3 вересня 2022 року до ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Вадима Коваленка 24 червня 2024 року. І я щиро вірю йому, що він не назвав і п’ятої частин своїх звернень у різні інстанції.

— А що, історію мусимо захищати, як і землю, — самовіддано, — твердить Григорій Іванович.

І з цим не можна не погодитися.

Записав

Володимир ПАВЛІЧЕНКО.

Від редакції. «ЧН»готові надати слово всім особам, названим у цій публікації, для висловлення власної точки зору на ситуацію, що склалася.