Кожна третя людина у світі протягом життя захворіє на інсульт або деменцію. А якщо говорити про всю родину, то мало хто не матиме власного досвіду лікування й догляду за пацієнтами з неврологічним захворюванням.

Деменція — це те, що в народі називають слабоумством. Якщо спрощувати, це щось на кшталт іржі або дірок у нашому мозку, які порушують когніцію (такі функції, як пам’ять, мислення чи увага). У найгірших випадках людина може стати повністю безпорадною, навіть не впізнаватиме своїх рідних. Такий стан талановито зображено в кількох фільмах, як-от «Усе ще Еліс» чи «Батько».

Ще у світі та в Україні більшає інсультів, які давно стали однією з провідних причин смертності й інвалідності. Крім інсульту й деменції, великим тягарем є мігрень й епілепсія. І це теж про мозок та його ураження.

Цим страшним речам певною мірою можемо запобігти, аби якнайдовше залишатися собою, бути самостійними й незалежними від сторонньої допомоги, жити повним життям. Для цього слід подбати про здоров’я мозку. Що на нього впливає та що ми можемо зробити власноруч, коли це критично й коли вже змінити щось важко — LB.ua розпитав у Юрія ФЛОМІНА, лікаря-невропатолога, доктора медичних наук, завідувача інсультного центру клініки «Оберіг», експерта ВООЗ з інсульту.

— Є дані, що стрес впливає на всі системи організму. Чи означає це, що мозок через нього зношується?

— Мозок як такий не зношується. Навпаки: що більше людина використовує його правильно, то краще мозок працює. Утім, з віком у мозку відбувається те, що можна назвати старінням.

Ми так створені, що десь із 20 років мозок втрачає клітини. Гине приблизно 1000 нейронів на годину. У нас є чималий запас, але втрати впродовж усього життя відбуваються. Травми голови, деякі хвороби, інші чинники можуть пришвидшити цей процес і, відповідно, старіння мозку. Наприклад, є підрахунки, що при ішемічному інсульті за годину мозок старішає на 3,5 року.

Науковою мовою старіння ми називаємо нейродегенерацією. Втрачаються клітини, синапси, зв’язки, погіршується робота нейронних мереж.

З іншого боку, без стресу ми теж жити не можемо. Певний рівень стресу потрібен, щоб не втрачати пильності, форми, зосередженості. Бо коли в житті все гладко, мозок втрачає уміння аналізувати навколишнє середовище, пильність. Експерименти на тваринах показали, що надмірний стрес погано, але й відсутність стресу — теж погано і не сприяє оптимальній роботі мозку.

— Люди, які постійно вчаться впродовж життя — учені, лікарі тощо — мають нижчі ризики тієї самої деменції та кращу нейропластичність (здатність мозку перелаштовувати свою роботу залежно від потреб, зокрема утворювати нові зв’язки між клітинами, що допомагає людині пристосовуватися до обставин і поліпшувати власні навички). Якщо порівняти цих людей і тих, хто не прокачує мозку, а живе, як живеться, — на їхній мозок стреси впливають більше?

— І так, і ні. Є поняття когнітивного резерву. Що краще ми розвинули свій мозок у молоді роки, то більше ця висота дозволяє компенсувати втрати, які будуть з часом. Це як у випадку з літаком: якщо висота достатня, падіння не буде дуже стрімким.

— Тобто освіта — це певна подушка безпеки від деменції?

— Абсолютно. Є чіткий зв’язок між рівнем освіти й ризиком деменції. Що вищий рівень освіти, то нижчий ризик деменції. Тут вплив і прямий, і опосередкований.

Вищий рівень освіти зазвичай означає кращий розвиток самого мозку, але водночас і більшу обізнаність, свідомість, розуміння ризиків, здорового способу життя тощо.

Ви, мабуть, не раз у житті чули: «А навіщо мені та математика, яку я вчив у школі? Ніколи ті синуси-тангенси мені не знадобилися». Це не зовсім правильне розуміння. Це навчання (пошук рішень, розв’язування задач) було потрібно, щоб створити мережі, які людина потім усе життя використовує для аналізу інформації, обрання оптимальних варіантів. Бо математика — найкращий спосіб розвинути навичку вирішувати проблеми. Це рішення неправильне — отже, спробував інакше і, зрештою, знайшов правильний варіант.

Когнітивну стимуляцію вважають одним з методів запобігання деменції. Але багато людей вважають, що можна читати книжки, учити вірші, розгадувати кросворди — і цього досить. Це не так.

Коли з’явилося обладнання, яке дозволяє поміряти споживання мозком кисню й поживних речовин, стало зрозуміло, що прогулянка швидким кроком (6—7 км/год.) упродовж 20 хв. полі-пшує роботу мозку настільки, що з цим не зрівняються жодні задачі чи кросворди. Тому найважливіше, що потрібно для здоров’я мозку, — достатня аеробна фізична активність.

— Ви нагадали про нещодавнє дослідження, де старших людей поділили на дві групи. За однією просто спостерігали, іншу просили робити піші прогулянки хоча б кілька разів на тиждень. І в цих людей значно покращилися когнітивні навички.

— Ходьба тільки здається механічним актом. Насправді вона має дуже суттєву когнітивну складову. Мозок дуже залучений у ходьбу — нам треба аналі-зувати інформацію, щоб не впасти, яка де поверхня, чи є перешкоди, який має бути напрямок руху тощо.

— Звідси й падіння частіші в літніх людей?

— Так. На пізній стадії пацієнти з деменцією просто перестають ходити. Мозок більше не має достатньої для цього спроможності.

— На що я маю звернути увагу, щоб зрозуміти: щось у мозку не так і треба до лікаря?

— Моя мрія — щоб люди просто почали цікавитися здоров’ям свого мозку, дбали про нього й намагалися зберегти. Бо те, що буде з людиною у 70—80 років, великою мірою визначається в період від 45 до 55. Саме тоді у більшості з’являються високий тиск і холестерин, починають накопичуватися зміни в мозку. Це те золоте десятиріччя, коли ще можна вплинути на власний шлях у сенсі збереження здоров’я. Якщо траєкторія несприятлива, ти рухаєшся або до серцево-судинних проблем (інсульт, інфаркт тощо), або до деменції. Якщо вчасно зміниш маршрут — ризики зменшуються. Якщо ні — уже за 10—15 років накопичується критична маса незворотних змін, що пізніше призводять до втрати здоров’я, інвалідності, передчасної смерті.

Шість із десяти українців помирають від серцево-судинних захворювань. Три чверті смертей у сучасному світі й 90 відсотків смертей в Україні — від неінфекційних захворювань. Для сучасного українця інфекція — мінімальна небезпека. Наприклад, від гіпертензії в Україні гине більше людей, ніж від усіх інфекційних захворювань разом узятих.

Майже половина людей у світі мають неврологічні захворювання. Від них людство втрачає 443 млн років здорового життя на рік (або внаслідок передчасної смерті, або через набуту інвалідність). Ця статистика стала холодним душем для всього світу. Ці цифри вразили всіх.

Усі наші дії — продукт роботи нашого мозку. Найчастіше люди спершу звертають увагу на проблеми з пам’яттю. Учора хтось приходив. А хто? Почав забувати, як кого звати з друзів, розповідати по кілька разів одне й те саме. Людина, як правило, спочатку сама помічає, що щось не так, потім — родина, а вже далі — друзі, сусіди, лікарі.

Людина помічає, що гірше рухається: чи це рівновага, чи тонкі рухи рук. Бачить, що щось не так з психічною сферою... Відчуває тривогу, депресію — стає дратівливою, пригніченою, погано спить, не може зосередитися, стало важче продуктивно щось робити, як раніше... Або стало складно слідкувати за фінансами, взаємодіяти з родиною, знайомими.

У таких випадках було б чудово звернутися спершу до сімейного лікаря — «щось не так». А він уже має оцінити ситуацію, ризики, починаючи з ризиків серцево-судинних за-хворювань: рівень цукру в крові, тиску, холестерину тощо. І якщо є незрозумілі питання — скерувати до вужчого фахівця чи фахівців: психолога, психіатра, ендокринолога, невролога, кардіолога чи на комплексне обстеження за участю кількох фахівців.

Моя мрія — щоб кожна людина у свої умовно 45 років звернулася до лікаря з питанням: «Які мої ризики і що я можу зробити, щоб їх зменшити?». Ми як фахівці зробили б перевірку, вона нескладна, недорога й недовга. І людина отримала б інформацію, як змінити траєкторію свого життя.

Зміни можуть вдатися або ні, але людина хоча б попереджена про чинники ризику й знає, хто може їй допомогти. І, наприклад, через два—три роки повертається на консультацію — і ми ще раз обговорюємо, змінилася траєкторія чи ні, ризик зріс чи зменшився.

— У мережі роками можна бачити заголовки на кшталт «5 найкращих продуктів для здоров’я мозку», «Їжте горіхи для покращення роботи мозку». Чи є продукти, здатні справді допомогти зберегти здоров’я мозку? Чи йдеться про те, що головне — здорове харчування загалом, а не жменя горіхів?

— Проблема збереження здоров’я мозку не має одного простого рішення. Це приблизно як зміни клімату: не можна визначити щось одне, що треба робити, щоб розв’язати проблеми глобального потепління. Треба робити все. Харчування у здоров’ї мозку відіграє важливу роль, але не можна сказати, що його достатньо і можна забути про фізичну активність, наприклад, чи нормальну вагу.

На основі досліджень можна порадити середземноморську дієту. Ризики захворіти в кінці життя на деменцію, мати інсульт чи інфаркт з таким харчуванням суттєво нижчі, але все одно треба враховувати весь комплекс чинників.

Треба достатньо рухатися, розв’язувати свої медичні проблеми. Часом від людей можна почути, що лікар прописав ліки, а тиск 160—170. Це означає, що проблема не розв’язана, кров’я-ний тиск залишається неконтрольованим і шкодить здоров’ю, мозку зокрема. Тільки якщо тиск завжди нижчий за 140/90, ви тримаєте ситуацію під контролем. Те саме стосується рівня цукру й холестерину.

— Уточніть про статини (група препаратів, основна функція яких — зниження холестерину в крові). Є думка, що вони, з одного боку, лікують, з іншого — збільшують ризик деменції. Це так?

— Були окремі дані, що вони збільшують ризик деменції, проте останні систематичні огляди й метааналізи не підтвердили цього.

— Якщо ми не відпочиваємо, то як це позначається на здоров’ї мозку? Скажімо, є думка в частини людей, що, поки в нас війна, ми не маємо права на відпочинок і повинні весь час вкладати в роботу на перемогу…

— Я порівняв би це з бігом на різні дистанції. Коли біжиш 100 м, головне — швидкість, не треба думати про відпочинок і графік, ти біжиш на результат. Але! Якщо ти біжиш марафон і будеш поводитися як спринтер, ти дістанешся фінішу, упадеш, можеш отримати травму чи навіть померти.

Якщо розраховуємо пробігти довгу дистанцію (а я схиляюся до думки, що це так), то нам треба розрахувати сили і розробити програму життя на довгу дистанцію. Як казав один мій пацієнт, якби я знав, що проживу так довго, набагато краще дбав би про власне здоров’я.

Отже, якщо хочеш допомагати військовим та рідним і через пів року, рік, два, то мусиш дбати про своє здоров’я, про відпочинок, харчування.

Недостатній відпочинок шкодить мозку. Той самий брак сну — це дуже серйозно. Це і причина, і прояв багатьох неврологічних хвороб. Під час сну мозок переробляє інформацію, сортує її, відновлює свою роботу, і мало хто знає, що вночі він позбувається непотрібних продуктів своєї життєдіяльності.

Є в мозку глімфатична система, яка його очищає від сміття, що накопичилося впродовж дня. Це очищення відбувається у фазі глибокого сну. Якщо в людини нема достатньо глибокого сну, у мозку накопичується всякий непотріб, що погіршує його здоров’я, зокрема пам’ять, увагу, мислення. Це шлях і до серцево-судинних хвороб, зокрема інсульту, і до хвороби Альцгеймера.

— Працеголіки мають вищі ризики інфарктів й інсультів. Інсульти у світі загалом ростуть, і в Україні теж. Чи можемо ми сказати, що через стрес і війну темп росту інсультів в Україні більший, ніж загалом по світу?

— Україна є країною з низьким і середнім рівнем доходу населення. Й у світі загалом такі країни більше потерпають від інсультів через низку причин. Україна рухається в межах цих країн.

— МОЗ заявляє, що інсульти молодшають…

— Я сказав би інакше: росте кількість людей, які пережили інсульт у молодому віці.

Але стрес — це не причина інсульту номер 1. Головні причини — це високий кров’яний тиск, цукор чи холестерин, хвороби серця, малорухливий спосіб життя, надмірна вага, нездорове харчування, куріння, зловживання алкоголем.

Кількість молоді з інсультом росте по всьому світі, насамперед у розвинених країнах і країнах, що розвиваються. Чому? Бо молоді люди часто тепер мають надмірну вагу, більше часу проводять перед екранами, мало рухаються. В епідеміологів навіть є фраза «сидіння — це нове куріння». Маю пацієнтів, які в 35—40 років потерпають від гіпертонії, високого холестерину, ожиріння.

Коли ми аналізували базу даних ЕСОЗ (Електронна система охорони здоров’я України. — LB.ua), середній вік людей, які в Україні вперше пережили інсульт, останнім часом суттєво не змінився. Це 68—69 років. До речі, у країнах Західної Європи цей вік на 5—10 років вищий.

— Деменція у світі, за цифрами, теж росте…

— Тенденції як інсульту, так і деменції несприятливі. У 2019 році вважали, що в Україні понад 650 000 людей з деменцією. За прогнозами, до 2050-го їх буде більше мільйона.

З іншого боку, якщо привертати увагу до проблеми, це означає краще раннє виявлення. Раніше на літніх людей махали руками: «Ну а що ви хочете, стара людина!». А коли лікарі стали більш обізнаними в діагностиці, то, припускаю, почали краще діагностувати, тому число випадків росте.

Але якщо для інсульту в нас є чудове лікування, яке можемо зі самого початку використати, то для деменції ми вже нічого дуже ефективного запропонувати не можемо. Тобто мозок втратив функціональну спроможність. Можемо підтримувати, допомагати людині, але не вилікувати її. Межа деменції — коли людина не може дати собі раду, вона стає залежною від сторонньої допомоги. А це величезний тягар для родини, громади, країни.

Наш мозок дуже потребує соціальної взаємодії. Останнім часом на передній план виходить те, що соціальна ізоляція, самотність дуже погано впливають на нього.

Якісь несвідомі програми вмикаються. Людина, яка відчуває самотність, почувається нікому не потрібною, відірваною від інших, ніби вимикає режим активного життя, частіше хворіє, згасає. І навпаки — у людини з активною соціальною взаємодією зазвичай усе набагато краще.

Мова не тільки про родинну взаємодію, а про спілкування загалом.

— Тобто якщо ви самотні, виходьте на вулицю, ідіть плести маскувальні сітки, рушайте в бібліотеку тощо…

— Так. Коли я кілька місяців працював у Канаді, спостерігав там дуже цікаве явище. Шкода, що не бачу його в Україні. Там літні люди були волонтерами в лікарні. У них були певні проблеми зі здоров’ям. І хто раз, хто двічі на тиждень приходив і по пів дня надавав посильну допомогу.

Наприклад, були волонтери, обізнані щодо певних речей, щоб спілкуватися з пацієнтами або обдзвонити їх, запрошуючи на прийом. Вони були залучені до активного життя, до спілкування. І мали доступ до будь-якого лікаря й дослідження, бо були як члени команди. Ці волонтери почувалися дуже щасливими, бо вони допомагають, їх знають, вони важливі. В Україні багато літніх самотніх людей, але не бачу таких прикладів.

Ірина АНДРЕЙЦІВ,

редакторка відділу «Здоров’я» видання «Лівий берег».