26 липня минув рік після підписання головою Одеської обласної державної (військової) адміністрації розпоряджень №694/A-2024 про перейменування вулиць та №695/A-2024 про демонтаж пам’ятників на території Одещини.

З цієї нагоди в Одеській обласній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відбулася зустріч членів робочої групи, яка напрацьовувала пропозиції для перейменування, на тему «Річниця деколонізації: проблеми, результати та пропозиції до нового закону».

Голова ГО «Історія. Культура. Демократія» адвокат Артем Карташов детально проаналізував процеси декомунізації та деколонізації на теренах нашого краю і звернув увагу на затягування з виконанням розпорядження голови ОДА про демонтаж пам’ятників в Одесі.

Він нагадав, що перші спроби на державному рівні відмовитися від надбань «радянщини», які втілювали цінності комуністичного режиму, були ще у 2015-у. Тобто через рік після початку російської збройної агресії. Йдеться про закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Як наслідок деякі топоніми зазнали змін. Одним із найрезонансніших було перейменування у 2016-у проспекту Маршала Жукова на проспект Небесної Сотні — відповідно до розпорядження тодішнього очільника ОДА Михайла Саакашвілі. Згодом міська влада намагалася повернути стару назву: організовувалися громадські обговорення, навіть відбувся суд, який, врешті-решт, і вирішив, що такі дії суперечать закону.

Процеси перейменування, зокрема й в Одесі, тривали досить мляво аж до 2023-го, коли (через рік після повномасштабного рашистського вторгнення) набув чинності закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Згідно з ним, відповідні перейменування топонімів, демонтаж пам’ятників діячам, які підпадають під дію цього закону, мала б упродовж року здійснити місцева влада, тобто сільські, селищні чи міські ради. Якщо ж вони з цим не впораються, за справу повинна взятися обласна адміністрація. Що і сталося у 2024-у.

Виступаючи на цій зустрічі, я звернула увагу присутніх на жахливу «засміченість» простору наших населених пунктів назвами, які не відповідали нормам державної мови або належали до маркерів російської колоніальної політики. Ще до того, як відповідні повноваження перейшли до голови ОВА Олега Кіпера, на Одещині було перейменовано понад 1700 вулиць у 80 громадах.

Нагадаю, що, наприклад, тільки в 2023 році (!) Одеса позбулася вулиць, які носили імена російських діячів культури Достоєвського, Глінки, Грибоєдова, Глазунова, Чернишевського, Кутузова, Олександра Невського вкупі із п’ятьма провулками його ж імені.

А ще в обласному центрі були вулиця і провулок Псковські, Уральські; вулиці Сибірська, Тульська, Байкальська, Далекосхідна, Мінська; провулки Волзький та Уральський-Тупиковий та інші. І все це існувало до 2023 року! А скільки ще залишилося не перейменованими!

Із 27 квітня по 27 серпня 2024 року, з урахуванням положень закону, робоча група при облдержадміністрації запропонувала до перейменування ще понад 400 подібних назв у різних населених пунктах Одещини. Ці пропозиції були винесені на громадське обговорення. Підписання головою ОДА згаданих на початку розпоряджень підсвітило проблему, що частина жителів Одеси єдино правильною вважає винятково російську версію міста, твердячи про «стирание многонациональной истории города». Деякі культурні діячі навіть звернулася з цього приводу до ЮНЕСКО.

Але ж понад 90% нових назв та імен були чітко пов’язані з історією Одеси! А хіба топоніміка, в якій Володимир Рутківський і Святослав Караванський співіснують з євреєм Менделе Мойхер-Сфорімом і татарином Челебіджіханом, — це не мультикультурність? Хіба сім’я Глодан, Геннадій Афанасьєв, та інші сучасні герої, які ділять топонімічну мапу з Решатом Аметовим, — це не мультикультурність? А хіба вулиці борців за незалежність у ХХ столітті чи новітніх Героїв, які полягли, захищаючи Україну, — це не справжня історія Одеси?

Як зазначив історик, офіцер ЗСУ Сергій Гуцалюк, ми маємо боротися з наслідками тривалої русифікації, радянізації й вкоріненої у значної частини дорослого населення звички дивитися на українську культуру з точки зору Москви — як на щось вторинне і мало відоме. Зрештою, навіть у роки незалежності для українців звичною частиною повсякденного дискурсу була проблема інформаційної агресії та культурної експансії Росії, що проростали в Україні завдяки масованим фінансовим вливанням РФ.

Присутнім представили збірник «Герої одеських вулиць», підготовлений членами робочої групи, що дає можливість детальніше ознайомитися з персоналіями, на чию честь перейменовані вулиці і провулки нашого обласного центру. Цей збірник доступний в електронній версії для завантаження і попереднього перегляду за посиланням на гугл-диск — https://bit.ly/3ZWYR05. А його друкована версія з’явилася на світ завдяки рідним загиблого героя Дмитра Лесича, ім’я якого тепер носить провулок, що до цього називався Нахімова і Барятинського.

Представник Одеського підрозділу Українського інституту національної пам’яті Олександр Городилов нагадав, що УІНП опублікував фахові висновки щодо належності низки назв географічних об’єктів, юридичних осіб та об’єктів права власності, пам’ятників і пам’ятних знаків до символіки російської імперської політики. Щодо кожного з них надано детальне пояснення, з яким можна ознайомитися на сайті інституту за посиланням https://uinp.gov.ua/dekomunizaciya-ta-reabilitaciya/ekspertna-komisiya-uinp/fahovi-vysnovky-ekspertnoyi-komisiyi.

Перейменування 2024 року, в час, коли наша країна, без перебільшення, вела й веде боротьбу за виживання, дало можливість наповнити топонімічний простір населених пунктів Одещини історіями про видатних діячів та знакові події, а також глорифікувати імена полеглих на фронті захисників України. Нові сутнісні та персоніфіковані назви чітко демонструють, на кого рівняється суспільство. А це великою мірою визначать, яким воно буде вже через десять років.

Окрім формування національної пам’яті, це ще й чіткий сигнал бійцям на фронті про те, що вони повернуться в міста і села, де нема місця російським тригерам, і про те, що простір навколо них уже змінюється, їхні загиблі побратими шануються і саме вони займають заслужену частку суспільного простору населених пунктів, за спокій в яких віддали свої життя.

Артем Карташов завершив зустріч розповіддю про проєкт закону №13273 «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», який готується до першого читання. Очолювана ним організація вже напрацювала низку пропозицій, які стосуються підкріплення деяких суто декларативних положень закону конкретними механізмами реалізації, що забезпечать паритет повноважень громада/держава.

Пам’ятаймо, що кожен реалізований проєкт і кожна плідна дискусія є краплиною в морі нашої майбутньої перемоги.

А ще, звісно, користуймося супермагічною формулою: «Нервуєш — донать на ЗСУ».