Кожного 24 серпня, коли над країною лунає Гімн і майорить синьо-жовтий стяг, я згадую день 24 серпня 1991 року, що змінив хід історії. Це була мить, коли ми, депутати Верховної Ради першого скликання, разом із народом України піднялися над страхом, сумнівами й багатовіковим тиском імперій і проголосили: Україна буде незалежною! Ми були різними — ідеологічно, географічно, професійно, але того дня нас об’єднало бажання бачити Україну вільною. Цей день подарував нам свободу, державну суб’єктність, право на власну долю.

Саме цього дня Верховна Рада Української РСР закарбувала навіки: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року… Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави України».

Це рішення не виникло на порожньому місці. Воно визрівало в серцях мільйонів українців століттями. У словах Шевченка і Франка, у співі лемківських коломийок, у тиші сибірських таборів і в плакатах Руху на центральних площах Києва та Львова. Шлях до цієї історичної події був складним і тернистим.

Україна століттями жила під тиском імперій, втрачаючи мову, культуру і мільйони людських життів. Століттями українці боролися за свою ідентичність — від визвольної боротьби козацтва до героїчних зусиль українських національно-визвольних рухів XX століття. Ще у 1918 році постали Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка і Кубань. Однак вони не протрималися довгий час: уже в 1919-у західноукраїнські землі були поділені між Польщею, Чехословаччиною та Румунією, а в 1920-у УНР та Кубань опинилися під владою більшовиків. У 1939 році існувала Карпатська Україна, що була автономною республікою у складі Чехословаччини. Але і її спіткала невдача, коли 14 березня угорські війська разом з німцями окупували ці території. Історичною датою вважається і 30 червня 1941-го, коли від імені ОУН Україна була проголошена незалежною державою. Німці придушили цю ідею, а на членів ОУН чекали арешти та розстріли.

Час, який передував ухваленню Акта проголошення незалежності України, був періодом глибоких полі-тичних, економічних та соціальних зрушень. Це був завершальний етап існування тоталітарної імперії — Радянського Союзу. У 1980-х, на тлі політики перебудови і гласності Михайла Горбачова, в Україні почали посилюватися дисидентські рухи, активізувалося суспільство, зростала підтримка національно-демократичних сил. Патріотичні

об’єднання, як-от Народний Рух України, порушували питання про історичну правду, репресії, екологічні катастрофи (зокрема Чорнобиль) та необхідність виходу з-під імперського гніту. Люди дедалі частіше вимагали незалежності, свободи слова, утвердження української мови та культури. Значним каталізатором стала спроба ГКЧП державного перевороту у серпні 1991 року. Її провал за-свідчив крах центральної влади СРСР і підштовхнув українських політиків до рішучих дій.

День Незалежності України для нас, українців, є величезним святом, це дата, коли ми вшановуємо па-м’ять тих, хто боровся за наш суверенітет, і радіємо, що обрали саме такий шлях для нашої держави та її громадян.

Я пам’ятаю той день дуже добре. Атмосфера того серпневого дня в сесійній залі була особливою, панувала напруга, змішана з відчуттям великої відповідальності. Це не була звична політична риторика, це було дихання історії, що проходило через нас. Ми усвідомлювали: від нашого рішення залежить доля мільйонів українців. Пам’ятаю тишу перед голосуванням, мовчазну молитву багатьох. А потім — рішення, яке зробило нас іншими. Ми більше не були представниками радянської республіки, ми стали народними депутатами незалежної України. Люди на вулицях вітали одне одного, обіймалися, співали Гімн. Так народжувалася нова держава Україна.

Текст Акта проголошення незалежності України складався із 93 слів, був набраний на друкарській машинці та вміщався на одному аркуші. Щоб легітимізувати нову державу та завадити генпрокурору Радянського Союзу оголосити це рішення незаконним, Верховна Рада вирішила провести 1 грудня 1991 року всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України. На референдум винесли одне запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». У голосуванні взяли участь 31891742 людини (84,18% населення України). З них 90,32% проголосували «за». І вже 20 лютого 1992-го Верховна Рада ухвалила постанову «Про День незалежності України», де наголошувалося: «Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Свого часу наш незабутній поет Василь Симоненко пророче написав: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!». Ці слова і тоді, й зараз звучать надзвичайно потужно. Особливо тепер, коли Україна знову бореться за свободу, за право бути собою. Ми бачимо, що незалежність — це не лише свято, а й відповідальність і щоденна боротьба.

Ми, народні депутати від Одеси, разом з іншими обранцями Верховної Ради України першого скликання не тільки проголосили незалежність держави, а й формували її інститути, систему управління, прописували права та обов’язки громадян.

На той час в нашому місті було десять виборчих округів, переможцями у яких стали: Е.О. Горін (Ленінський), Ю.С. Романов (Жовтневий), Ю.М. Мазур (Іллічівський), М.Я. Головенко (Київський), В.К. Симоненко (Малиновський), С.В. Остроущенко (Приморський), С.І. Дорогунцов (Суворовський), В.Я. Хмельнюк (Таїровський), А.О. Лобенко (Чорноморський), Б.Я. Резнік (Центральний). У Верховній Раді ми працювали у відповідних парламентських комісіях, що мало велике значення як для ефективної діяльності самого депутата, так і для функціонування органу влади загалом. Це дозволяло ґрунтовно аналізувати проєкти рішень, формувати якісні рекомендації для розгляду на пленарних засі-даннях, представляти інтереси громади в конкретній сфері. Оскільки більшість важливих рішень проходять первинний розгляд саме на засіданнях комісій, то саме там відбувалося активне обговорення пропозицій до законів, вносилися правки і надавалися висновки, що впливали на остаточне голосування. Комісії здійснювали контроль за діяльністю виконавчих органів, комунальних підприємств, розподілом бюджетних коштів тощо. Участь у роботі комісії давала змогу кожному депутатові краще розуміти конкретні потреби громади в тій сфері, яку він курує, й ефективніше відповідати на запити виборців. Звідси ми неодноразово робили звернення народних депутатів від Одеси до Верховної Ради та Кабінету Міністрів щодо кризових ситуацій у нашому регіоні. Це, зокрема, стосувалося забруднення Чорного моря, річок Дністер і Дунай. Ми зробили все, щоб не допустити будівництва в області хімічного комбінату з виробництва фосфорних добрив та сірчаної кислоти.

Сьогодні, озираючись назад, варто згадати ті часи, коли з волі народу почала народжуватися держава. Багато змінилося. Це була мить, коли ми вперше відчули себе громадянами, а не просто населенням. Мить, коли держава почала народжуватися у свідомості кожного з нас. Минуло 34 роки. Світ змінився, країна змінилася, ми змінилися. Багато чого з того, що тоді здавалося очевидним, виявилося складнішим. Але є речі, в яких я не маю жодного сумніву досі. Я не шкодую за жодним рішенням, яке прийняв тоді. Бо це був мій вибір. Свідомий, чесний, вистражданий разом з усім народом.

Історичне рішення 1991 року сьогодні набуло особливого значення у контексті повномасштабної агресії росії проти України. Війна, розв’язана у 2014-у, а особливо повномасштабне вторгнення у 2022-у стали прямим викликом українському суверенітету та спробою кремля поверну-ти Україну в зону свого впливу, заперечивши її право на самостійне існування. Але українці, як і в 1991-у, підтверджують своє прагнення до свободи, тепер уже зі зброєю в руках, захищаючи свою землю, мову, культуру та європейське майбутнє.

Нині суверенна Україна є загрозою існуванню оновленої російської ім-перії, яка залишається тюрмою для десятків поневолених народів. Водночас суверенна Україна є запорукою стабільності й миру у Європі та, без перебільшення, світового порядку, заснованого на міжнародному праві. Саме українцям випало довести, що право і гідність вищі від брутальної сили, що цивілізація здатна себе захистити і дієво підтвердити те, що на-писано на папері. Вірю в нашу Перемогу і в те, що ці випробування загартують нас, і що майбутні покоління не знатимуть, що таке меншовар-тість, і ніколи не ставитимуть під сумнів цінність свободи та власної ідентичності.

Я часто думаю про молодь, яка народилася вже в незалежній Україні. Для них наша реальність — це вже історія. Але я б хотів, щоб вони знали: все, що вони мають сьогодні, — це результат великої надії, відповідальність за втілення якої ми не побоялися взяти на себе. Це не впало з неба, це не принесла якась «вища сила». Це зробили звичайні люди, їхні батьки, діди, сусіди. І я теж, як міг, доклав до цього свою руку.

Я щиро вдячний своїм виборцям, мешканцям Київського району Одеси, за довіру та підтримку, яку вони виявили, обравши мене депутатом Верховної Ради України першого скликання. Саме завдяки їхньому мандату я впродовж усієї каденції докладав зусиль, щоб Україна набула статусу незалежної держави, однієї з найважливіших подій у нашому житті. Після закінчення депутат-ських повноважень я продовжив працювати задля розбудови України у сфері науки та громадського життя, прагнучи залишатися гідним довіри моїх виборців і не зрадити тих спо-дівань, які вони на мене покладали.

З Днем Незалежності, Україно! Зі святом, яке назавжди змінило нас!

Микола ГОЛОВЕНКО,

академік НАМН,

завідувач відділу Фізико-хімічного інституту НАН України,

депутат Верховної Ради України першого скликання,

член Асоціації народних депутатів України.

НА СВІТЛИНІ: народні депутати від Одещини

в сесійній залі Верховної Ради України.

Фото з архіву автора.