Уже три десятиліття одесити з радістю приймають міжнародний фестиваль з назвою, винесеною у заголовок, але спочатку пандемія, а потім повномасштабне вторгнення змусили організаторів «маневрувати» з часом його проведення.

Останніми роками він рідше відбувався у квітні — місяці, заявленому адміністрацією фестивалю, а обиралися строки, які диктувалися поточною безпековою ситуацією. Як результат — традиційних для «Двох днів і двох ночей нової музики» нічних концертів не було, обмежилися «Двома днями…», що присвячувалися, як завжди, музиці ХХ—ХХI століть.

Загальний тонус виступів підтвердив тенденцію, яка спостерігалася в останнє десятиліття: «нова музика» на фестивалі дедалі більше віддаляється від стильових засад продовжувачів Нововіденської школи, твори яких у ХХ столітті впевнено-узагальнено називали «новою музикою». І ця стартова для фестивалю виразність чітко усвідомлювалася в його перше 20-ліття, але хода поставангардної доби коригувала й коригує таке налаштування: дедалі більше з’являлося зразків «позаавангардних» творів, аж до відродження бідермаєрівського шубертіанства, яке підняв на щит геній німецької музики зламу ХХ і ХХІ століть В. Рім.

Умови проведення фестивалю в академічних стінах Одеської філармонії загалом заохочують традиціоналістські, відверто позаавангардні виступи, які ми бачили в останні роки і які певною мірою сконцентрувалися у тому, що відбувалося 14—15 серпня 2025-го.

Попри побутово екстремальні умови проведення цього заходу, шанувальників мистецтва «нової музики» (у більш узагальненому тлумаченні, ніж це пов’язується із спадкоємцями А. Шенберга) привабило вільне відвідування концертних номерів, тяжiння до вiдкриття нових і нових граней композиторських та виконавських можливостей. Доречними, з-поміж іншого, стали світлові ефекти, залучені з практики естрадного мистецтва — модерн ще від початку ХХ століття не цурався маскультурних вливань на зразок джазу, а згодом — року у свої «атрадиціоналістські» композиції. Відтак під час відкриття музичного дійства гра свiтла прожекторів на сцені посилювала динамічний, напружений виступ солістів, означивши бадьорий фестивальний крок.

Урочистим видався вступ перкусійного ансамблю (ударних інструментів) Лейпцизького музичного університету під диригентським керуванням президента фестивалю Бернгарда Вульфа. То було озвучування п’єси Н.А. Губера Clash Music, що втілила образи натиску, навали, руйнування, якогось неминучого лиха — образ катастроф ХХ ст., які болісно перегукуються із сьогоденням України. Перкусійна напруга звучання увібрала надбання, народжені відкриттями Е. Вареза у 1920-ті, підхоплені численними прокатастрофічними втіленнями авторів другої половини минулого століття, зокрема й в аналогіях до добре засвоєних в Одеській національній музичній академії представленнях музики з балету К. Караєва «Стежкою грому».

Однак відразу після цього демонстративно-яскравого початку — фрагменти із запасу виразності у дусі В. Ріма: це очевидно бідермаєрівські-проромантичні твори В. Сильвестрова (того, який до 1990-х найактивніше тримав авангардний прапор музичного українства), Б. Фроляк, благородна поетика «поміркованого» модерну С. Шустова, елегантно втілена студентом фортепіанної кафедри ОНМА М. Колодочкою. І в тому ж руслі — «жіноча» музика (тільки без грана тіні іронії над «жіночністю») Г. Копійки, Л. Самодаєвої. Ця лінія була вагомо представлена й у наступних номерах, присвячених творчості і жіночого, й чоловічого авторства. Тут у центрі уваги постали твори класика музичної України кінця ХХ — початку ХХІ століть В. Рунчака, високоталановитої К. Цепколенко, артистичної директорки фестивалів «Два дні і дві ночі нової музики», молодих авторів.

Оригінальні звучання були підтримані «електроакустичними» пошуками В. Уманенка, але введення у програму засновників модерну В. Барвінського і Б. Лятошинського підкреслювало «ретро-нюанси» у фестивальному «бігу». І в ньому явно виділилися виконавські досягнення у вигляді множинного учасника композиторських виступів ансамблю «Senza sforzando» на чолі з музично-елегантним диригентом О. Перепелицею.

Цікавою частиною фестивалю, що пройшов цими днями, стала участь молодих китайських композиторів, вихованців класу К. Цепколенко. Як завжди, помітними були виступи вихованців кафедри духових та ударних інструментів Одеської музичної академії: володіння репертуаром авторів ХХ—ХХІ сторіч засвідчує їхню готовність концертувати в акціях проавангардного стильового призначення, яким за своєю генетикою та сутністю і є авторитетний для України й світу творче свято «Два дні і дві ночі нової музики».