З початку року на різних рівнях дедалі частіше ведуться розмови про необхідність припинення бойових дій в Україні й переходу до переговорів задля укладення мирної угоди. З ініціативи президента США Дональда Трампа і за посередництва високопоставлених представників Білого дому відбулася низка зустрічей між представниками України та РФ у Саудівській Аравії та Туреччині з метою досягнення хоча б тимчасового перемир’я (cease-fire). Але ці зустрічі не дали позитивного результату, крім хіба що обміну полоненими.

Найбільш турбулентним періодом, насиченим різними подіями і процесами переважно в євроатлантичному просторі, були літні місяці. Впродовж двох останніх місяців відбулася низка самітів, конференцій і нарад у рамках ЄС і НАТО. Всі ці події були пов’язані з російсько-українською війною і спробами США та провідних країн Європи зупинити її бодай на рівні тимчасового перемир’я, яке за сприятливих обставин могло б відкрити шлях до мирного врегулювання цієї війни.

Про зустріч Д. Трампа з російським диктатором 15 серпня на Алясці стало відомо 8 серпня. 13 серпня відбулася он-лайн конференція між європейськими лідерами, серед яких був і президент України В. Зеленський, і президент США Д. Трамп. Керівники ФРН, Франції, Великої Британії, Італії, Польщі, а також Єврокомісії та НАТО порадили Д. Трампу обговорювати з Путіним «фундаментальні українські та європейські інтереси безпеки». Вони також наполягали на повноправній участі Києва в ухваленні всіх рішень про припинення війни — нічого про Україну без України!

Скандальна зустріч Д. Трампа з Путіним в Анкориджі на Алясці тривала близько трьох годин, майже вдвічі менше від запланованого. Не відбулися анонсовані переговори в розширеному форматі та робочий ланч. Схоже, щось пішло не так, як попередньо планувалося і погоджувалося між двома сторонами. На пресконференції за підсумками зустрічі кремлівський фюрер вкотре повторив свої набридливі постулати про те, що «українці та росіяни — один народ», що війну слід завершувати, починаючи з усунення її «першопричин». Насправді ми знаємо, що основною першопричиною агресії Путіна є саме існування незалежної і суверенної України.

У своєму виступі Д. Трамп не озвучив жодних деталей про переговори, але визнав, що стосовно перемир’я домовитися не вдалося. На пресконференції журналісти не мали можливості поставити жодного запитання. Більшість експертів і політологів вважають, що «Путін обіграв Трампа», отримавши все, що він хотів: прорив міжнародної ізоляції і його часткову легітимізацію, відсутність угоди про припинення вогню й уникнення нових санкцій від США. Натоміть Д. Трамп отримав нищівну критику від експертів, американських політиків і світових ЗМІ за його провальну, принизливу зустріч з Путіним. Слід зазначити, що увечері 14 серпня в Анкориджі відбулися масові протести місцевих жителів проти перебування на землі Аляски «кривавого військового злочинця Путіна». В наступні дні подібні демонстрації пройшли у 300 містах 44 штатів США.

Вранці 16 серпня Д. Трамп поінформував європейських партнерів і В. Зеленського про підсумки своєї зустрічі з Путіним на Алясці. Після перемовин з американським президентом європейські лідери оприлюднили спільну заяву, в якій привітали зусилля Д. Трампа, спрямовані на досягнення справедливого й тривалого миру в Україні. Водночас наголосили, що Україна потребує гарантій безпеки для захисту свого суверенітету і територіальної цілісності й підтримали заяву Д. Трампа про готовність США надати Києву такі гарантії.

18 серпня у Білому домі відбулася зустріч В. Зеленського з Д. Трампом. На ній були присутні керівник ОПУ А. Єрмак, перший заступник міністра закордонних справ С. Кислиця та секретар РНБО Р. Умєров. За словами В. Зеленського, його переговори з Д. Трампом пройшли дуже добре. Згодом за присутності журналістів відбулася зустріч у розширеному форматі з «групою підтримки» у складі провідних європейських лідерів. Ці перемовини були схожі на зустрічі давніх друзів, які були дуже раді побачитися і поспілкуватися. Прозвучало чимало взаємних компліментів, панувала майже сімейна атмосфера. Звісна річ, що за присутності ЗМІ проговорювалося мало конкретики щодо мирного врегулювання в Україні, тим більше, що Д. Трамп практично ухилявся відповідати на питання медійників, пов’язані з російсько-українською війною.

Найважливішим на переговорах у Білому домі було питання гарантій безпеки для України з боку провідних європейських країн за участі США. Серед варіантів таких гарантій згадувався запропонований прем’єр-міністеркою Італії Дж. Мелоні принцип, аналогічний п’ятій статті Статуту НАТО. Він передбачає, що партнери з країн Альянсу зобов’язуватимуться протягом 24 годин ухвалити рішення про військову чи економічну підтримку України у разі відновлення агресії з боку Росії. Найвагомішим результатом переговорів у Білому домі стала згода США взяти участь у підготовці гарантій безпеки для України.

Д. Трамп підтвердив таку готовність, але виключив відправку американських солдатів до України, заявивши про можливість повітряної підтримки з боку авіації США.

На думку багатьох спостерігачів, 18 серпня у Вашингтоні відбулися «історичні переговори», які відкривають нові перспективи для євроатлантичної інтеграції. Щоправда, 20 серпня прессекретарка Білого дому К. Лівітт повідомила, що Д.Трамп збирається обговорювати з Путіним «прийнятні для Росії гарантії безпеки для України» (?!). Переконаний, що ця «історична інформація» не могла не викликати критичної реакції з боку президента В. Зеленського та наших європейських партнерів, але вони утрималися від публічних коментарів.

Згадані події і процеси, що відбулися у літні місяці, дають підстави зробити такі висновки і прогнози.

За три з половиною роки російсько-української війни Д. Трамп жодного разу публічно не визнав Путіна агресором, натомість досить часто намагався здійснювати грубий тиск на президента В. Зеленського, при цьому роблячи різноманітні реверанси на адресу російського диктатора й називаючи його своїм другом. Водночас слід зазначити, що завдяки послідовній підтримці Києва з боку лідерів провідних європейських держав, а також Канади, Японії та Австралії Д. Трамп змушений взаємодіяти з ними у справі надання допомоги Україні.

Президент Д. Трамп неодноразово заявляв, що «Росія — велика і сильна країна, а Україна — мала і слабка, тому Україна має піти на певні територіальні поступки Росії, якщо не хоче через деякий час втратити всі свої землі». Але чому Трамп не задумається над тим, що «мала» Україна вже три з половиною роки поспіль стримує «велику» Росію за допомогою наших європейських партнерів, США та багатьох інших країн світу? Україна залишиться непереможною, бо вона є органічною частиною європейської сім’ї народів, вона є частиною вільного світу, лідером якого є США.

Схоже, до останнього часу Д. Трамп не особливо переймався тим, як саме закінчиться війна в Україні, головне — щоб вона якось закінчилася, навіть у результаті капітуляції України. Д. Трамп просто хоче приписати собі заслугу завершення російсько-української війни, отримати Нобелівську премію, не надто думаючи захист українських національних інтересів, оскільки ця війна заважає йому поновити економічну співпрацю з РФ і втілити його примарні сподівання «відірвати» її від Китаю. Трамп ніяк не може зрозуміти, що РФ вже давно стала васальним придатком Китайської імперії. Якщо у 2024 році загальний товарообіг між РФ і КНР становив 237 млрд дол., то між РФ і США — лише 3,5 млрд дол.

Путін переконаний, що «перемагає» на фронті, завдяки чому матиме більше можливостей тиснути на Київ під час майбутніх переговорів і створення хаосу в Україні, що посилить його шанси на зміну «нинішньої бандерівської влади» на проросійську. Головним завданням Кремля на даному етапі є аж ніяк не мир в Україні, а спроба вийти з міжнародної ізоляції шляхом чергового «перезавантаження» російсько-американських відносин. Москва намагається розвести «український конфлікт» і стосунки з Вашингтоном, спокушаючи Д. Трампа обіцянками про «неймовірні економічні вигоди для США» від співпраці з РФ в енергетиці та інших галузях економіки.

За 34 роки незалежності України між США і нашою державою було підписано близько 200 двосторонніх документів, частина з яких має стратегічний характер. Зокрема, «Хартія Україна — США про стратегічне партнерство», оновлену версію якої підписали 10 листопада 2021-го, замінивши попередню, підписану у Вашингтоні 19 грудня 2008-го. Утім, адміністрація президента Д. Трампа ігнорує цей та інші двосторонні документи стратегічного характеру, заявляючи про «нейтральний статус США» щодо російсько-української війни. Згадуючи Будапештський меморандум 1994 року, ми вкотре пересвідчуємося в тому, що наші американські партнери обіцяють одне, а реально роблять зовсім інше.

На відміну від експрезидента Дж. Байдена, який, принаймні декларативно, підтримував статус стратегічних відносин між США й Україною, Д. Трамп намагається виступати у ролі досить специфічного посередника між Києвом та Москвою. Зазвичай статус класичного посередника у будь-якому конфлікті передбачає, що він має допомагати сторонам знайти прийнятний для обох спосіб його розв’язання, будучи при цьому неупередженим, нейтральним і конфіденційним. На мій погляд, посередництво Д. Трампа з метою припинення війни між РФ і Україною до останнього часу, м’яко кажучи, не зовсім відпові-дає класичному статусу посередника.

Зважаючи на незмінну ультимативну позицію Москви, яка вимагає капітуляції Києва, вже зараз можна сказати, що досягнення до кінця 2025 року взаємоприйнятної мирної угоди для обох країн видається малоймовірним. Наразі і в найближчій перспективі максимум, чого можна досягти на переговорах, — це припинення бойових дій на певний період часу. Нині важко сказати, скільки це тимчасове перемир’я може тривати, якщо про нього домовляться. Скоріш за все, рівно стільки, скільки часу знадобиться рашистану для перегрупування і нарощування своїх збройних сил, аби їх знову кинути на Україну.

Дотепер Путін постійно заявляв, що він не має сенсу вести переговори тет-а-тет із «нелегітимним В. Зеленським». І раптом нібито погодився на цей формат перемовин, очевидно, сподіваючись, що як «супердосвідчений політик задавить Зеленського». Виглядає, що Путін не очікував, що В. Зеленський може погодитися на двосторонні переговори. Найімовірніше, кремлівський диктатор затягуватиме проведення зустрічі із Зеленським, тим більше, що її підсумок неважко передбачити: жодного прийнятного для обох сторін результату апріорі не може бути. Втім, чимало відомих експертів і політологів, серед яких і ексміністр закордонних справ України В. Огризко, застерігають В. Зеленського вести переговори з Путіним тет-а-тет, оскільки зміст таких переговорів неодмінно буде перекручено Путіним і його посіпаками, щоб укотре звинуватити нашого президента в «небажанні закінчити війну».

В історії відомі приклади, коли після припинення бойових дій мирні угоди не укладаються впродовж десятиліть. Так, між Росією та Японією досі не підписаний повноцінний мирний договір після завершення Другої світової війни. Головною перешкодою є спірні території — чотири південні Курильські острови, які Японія вважає своїми, а Росія — своїми. При цьому із 1945-го РФ продовжує окупацію цих островів. Інший приклад: із 1953-го і до сьогодні між КНДР і Республікою Корея не укладено мирну угоду після Корейської війни, тому юридично конфлікт вважається таким, що триває. Не виключено, що по-дібна ситуація може виникнути між Україною та РФ.

Питання тимчасово окупованих територій виходить за межі компетенції президента України, хто б ним не був. Це питання також виходить за межі компетенції Верховної Ради. Воно не може бути вирішеним навіть за результатами референдуму, як про це сказав спікер ВР Руслан Стефанчук. Отже, ми не можемо дарувати ворогові наші землі, які належать не лише нинішньому поколінню українців. Ці землі належали минулим поколінням і належатимуть майбутнім. Питання української землі — святе питання. Тимчасово окуповані ворогом українські території ніколи не будуть визнані де-юре такими, що належать ворогу. Через п’ять, десять чи більше років ми обов’язково повернемо наші землі. Скоріш за все, це станеться тоді, коли рашистська імперія розвалиться. А це неодмінно станеться! Бо всі імперії рано чи пізно розвалюються.

Сподіватися на те, що Трамп колись зрозуміє, ким є насправді Путін, до останнього часу не було достатніх підстав. І все ж привітання Д. Трампа народу України з Днем Незалежності дає надію, що президент США нарешті зрозуміє, хто є хто. У своєму вітанні він заявив: «Український народ має незламний дух, а мужність України надихає багатьох. У цей важливий день знайте, що Сполучені Штати поважають вашу боротьбу, шанують ваші жертви й вірять у ваше майбутнє як незалежної держави». За його словами, США підтримують мирне врегулювання на основі переговорів, яке має призвести до «міцного і тривалого миру, що покладе край кровопролиттю та захистить суверенітет і гідність України».