У вже далекому 2019 році британський письменник Нейт Вайт на запитання «Чому деяким британцям не подобається Дональд Трамп?» відповів не фактами й цифрами, а вишуканою сатирою. Його текст став справжнім літературним есе, де сарказм переплітається з тонким гумором, а іронія — з елегантністю. Вайт обіграв контраст між британською стриманістю, ввічливістю і смаком та образом Трампа як уособленням зверхності, нарцисизму й несмаку. Його відповідь читалася не як політичний аналіз, а як блискуча газетна колонка, у якій кожен абзац влучає точніше за будь-який аргумент. Автор зміг передати відчуття, які поділяли мільйони, але зробив це яскравіше й гостріше, ніж будь-хто інший.

Вайт зазначив, що Трампу бракує певних якостей, які традиційно цінуються британцями.

«У нього нема ні шляхетності, ні чарівності, ні холоднокровності, ні авторитету, ні співчуття, ні дотепності, ні сердечності, ні мудрості, ні чуйності, ні самосвідомості, ні скромності, ні честі, ні витонченості. Дарма що Трамп може веселити, він ніколи не говорив нічого іронічного, кумедного чи навіть трохи смішного, жодного разу, жодного разу. Я кажу це не риторично, я кажу буквально: ніколи.

Для британців відсутність гумору — майже нелюдська риса, а у випадку з Трампом — це факт. Він, здається, навіть не розуміє, що таке жарт, оскільки для нього жарт — це грубий коментар, безграмотна образа, акт невимушеної жорстокості. Трамп подібний до троля, він ніколи не сміється і не бавиться, він лише вищить від захоплення чи глузування. І найстрашніше, що він не просто вимовляє грубі та дурні образи, він насправді думає, коли їх вимовляє. Його розум є лише роботизований алгоритм дрібних забобонів та інстинктивної злості. У ньому нема ні іронії, ні складності, ні тонкощів, ні глибини. Все поверхово. Ми бачимо в ньому людину без внутрішнього світу, без душі. У Британії ми традиційно на боці Давида, а не Голіафа. Всі наші герої — відважні аутсайдери: Робін Гуд, Дік Віттінтон, Олівер Твіст.

Трамп не відважний і не аутсайдер. Він навіть не розпещений багатий хлопчик і не жадібний товстосум, а, швидше, схожий на великого білого слимака, привілейованого Джаббу Хатта (вигаданий персонаж всесвіту «Зоряних війн», один із найвідоміших кримінальних лордів Галактики). І що ще гірше: він — хуліган, і коли опиняється серед хуліганів, раптово перетворюється на поплічника. Він б’є зверху вниз, чого джентльмен не повинен робити, і кожен його удар припадає нижче за пояс. Йому особливо подобається бити вразливих чи безмовних, і він б’є їх, коли вони лежать.

Тому той факт, що значна меншість, а можливо, третина американців, спостерігають за тим, що він робить, слухають, що він каже, а потім думають: «Так, він, схоже, на мій смак», є джерелом сум’яття та великого прикрості для британців. Зрештою, неможливо прочитати жодного твіту або почути, як він вимовляє одну-дві пропозиції, не втупившись у прірву. Він перетворює простоту на вид мистецтва: він — Пікассо дріб’язковості, Шекспір лайна. Його недоліки фрактальні, навіть у його недоліків є недоліки, і так до безконечності.

У світі завжди були дурні люди, і лиходіїв теж вистачало. Але рідко дурість була така зла, а зло — таке дурне. Він змушує Ніксона здаватися вартим довіри, а Джорджа Буша — розумним. Якби Франкенштейн вирішив створити монстра, що складається виключно з людських недоліків, він би створив Трампа, і доктор Франкенштейн, що розкаюється, у розпачі закричав би: «Боже мій, що я створив?».

Якби «Ідіот» був назвою телешоу, Трамп був би його декораціями».

Стаття з’явилася ще в лютому 2019 року на популярному американському веб-сайті питань і відповідей Quora, потім була знята адміністрацією сайту, але привернула увагу і встигла широко розійтися в мережі. Ще більшого резонансу вона отримала позаминулого й особливо минулого року у зв’язку з президентськими виборами в США.

Якби Нейт Вайт давав відповідь сьогодні, він обов’язково написав би у властивій йому манері про ставлення Трампа до України. На жаль, Україна має нещастя бути випробувальним полігоном для всього, що людство називає «цінностями», як-от свобода, гідність, право на існування. І саме в цей момент її доля частково залежить від Трампа, людини, яка ніколи не цікавилася нічим, крім себе самого. Це як довірити пожежний гідрант тому, хто боїться води, або, точніше, як попросити нарциса співчувати чужому болю. Трамп не бачить Україну. Він не бачить героїзму людей, які зупиняють танки голими руками, не чує вибухів, що розривають міста, й не усвідомлює, що мільйони були змушені залишити свої домівки. Людина, яка ніколи не знала співчуття, не почне співчувати мільйонам біженців. Трамп для України не є союзником і навіть не опонентом. Це клоун, який випадково отримав ключ від сцени, на якій вирішується доля світу. Він бачить лише рахунки. Для нього війна — це бухгалтерія. Цифри, суми, видатки, які він би з радістю скоротив, якби йшлося не про життя, а про ремонт власного гольф-клубу.

Його симпатія до автократів настільки щира, наскільки щирим може бути страх перед реальністю. Він тягнеться до сильних рук, бо сам завжди захоплювався шкільними хуліганами. Путін для нього не агресор, не диктатор, не злочинець, а взірець, людина, яка «робить, що хоче». Людина, яка завжди захоплювалася диктаторами, не почне боронити демократію. Тому його інстинкт — не захищати Україну, а заздрити Москві. Людина, яка мислить лише категоріями власного его, не здатна мислити категоріями історії. І найжахливіше полягає в тому, що в цій війні за майбутнє світу частка української долі може залежати від примх персонажа, який сприймає глобальну трагедію як епізод дешевої реаліті-програми. Саме тому Трамп небезпечний для України, бо він не на боці свободи, а інстинктивно на боці сили.

І все це було б смішно, якби не було настільки трагічно. Бо Україна платить за свободу кров’ю, а її союзники на Заході вірять, що підтримка Києва є інвестицією у світ без хаосу. Трамп же вважає, що це невигідний контракт. Його зовнішня політика — це набір угод, а стратегія — його настрій. І якщо настрій завтра зміниться, то й курс США зміниться разом із ним. І саме це робить його смертельно небезпечним, оскільки доля мільйонів може опинитися в руках людини, для якої людське життя важить менше, ніж перегляди в Twitter.

Через це Європа й Україна повинні діяти так, ніби підтримка США може завтра зникнути. Це означає: менше залежності, більше аргументів у термінах вигоди, сильніша власна оборона і ширші альянси. Тоді навіть Трамп буде змушений зважати на факт, що Україну й Європу не можна просто «здати» заради шоу.

Микола ГОЛОВЕНКО,

академік НАМН, завідувач відділу Фізико-хімічного інституту НАН України,

депутат Верховної Ради України першого скликання,

член Асоціації народних депутатів України.