29 вересня сповниться 160 років від дня народження видатного історика і державного діяча, голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського (1866—1934).

Понад 40 років Михайло Сергійович Грушевський був в епіцентрі суспільно-політичних подій в Україні. У полі зору державника і вченого перебували тисячі людей — учні, колеги, однопартійці, знайомі та кореспонденти, у тому числі з Одещини. Фактично упродовж кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ століть серед його листувачів значилася наукова та культурна еліта нашого краю, тож він був чудово обізнаний із місцевими подіями.

Контакти Михайла Грушевського з Одесою та її українською громадою кінця XIX — початку XX століть були надзвичайно тісними й продуктивними. Хоча більшу частину свого життя він провів у Києві та Львові, культурний осередок Півдня України відігравав важливу роль у його науковій та видавничій діяльності. Сам історик двічі відвідував Одесу (у 1902 та 1905 роках), а в 1901-у його обрали членом Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей.

Найперший напрямок, за яким відбувалася співпраця ученого з одеситами, — його активна видавнича і наукова діяльність. Так, редагуючи випуски Наукового товариства імені Т. Шевченка та «Літературно-науковий вістник», Грушевський залучив до співпраці чимало авторів, зокрема й одеситів Леоніда Смоленського, Михайла Комарова, Євгена Чикаленка, Івана Луценка та Івана Липу, багатьох членів Одеської громади й Одеського товариства історії та старожитностей. Варто зазначити, що дописувачі з Одещини у своїх листах не обмежувалися поданням лише сухої, офіційної інформації, а писали як про громадське, так і про особистісне.

Завдяки Грушевському зав’язувалися нові знайомства з інтелігенцією найбільших міст Російської імперії, з Галичини до Одеси надходила українська напівлегальна література.

Отже, спираючись на відкриті джерела, окреслимо коло одеських друзів Михайла Грушевського.

Леонід Смоленський — видатний діяч українського національного відродження другої половини XIX — початку XX століть. Їх об’єднувала глибока відданість українській історичній науці та громадській справі. Грушевський надзвичайно високо цінував Смоленського. У 1892 році у львівському виданні «Зоря» він опублікував статтю з нагоди його 25-літньої педагогічної діяльності. Михайло Сер-гійович назвав Леоніда Леонідовича «другом і благородним гуманістом», а також зазначив, що Смоленський був видатним чоловіком серед одеського громадянства, мав велику ерудицію та непохитну віру в добро і прогрес.

Михайло Комаров (Комар) — видатний бібліограф, критик і перекладач, якого Іван Франко іменував «українським серцем Одеси». Комаров був найближчим другом і головним комунікатором Грушевського в місті. Вони вели активне листування, спільно працювали над виданням українських словників та бібліографій. Коли Грушевський приїздив до Одеси, він неодмінно гостював у домі Комарова на вулиці Поштовій, де збиралися всі відомі українські діячі міста.

Євген Чикаленко — знаний меценат, агроном і громадський діяч. У свій одеський період життя він активно товаришував із Грушевським, підтримував його фінансово та сприяв виходу у світ фундаментальної монографії «Історія України-Руси». Саме Чикаленко допомагав організовувати передплату та розповсюдження праць історика серед південної інтелігенції.

Андрій Ніковський — видатний діяч українського національного відродження початку XX століття. Їх пов’язувала багаторічна плідна співпраця у громадській, медійній та державній сферах. До початку Першої світової війни вони активно трудилися на ниві української культури та преси. Андрій Ніковський редагував щоденну українську газету «Рада», де публікував статті Михайла Грушевського, сам виступав у «Літературно-науковому вістнику», керівником якого був Грушевський. Обоє входили до Товариства українських поступовців (ТУП) — впливової нелегальної організації, яка координувала український національний рух у Російській імперії. Грушевський був головою Центральної Ради, а Ніковський — його першим заступником.

Петро Климович — відомий одеський юрист, громадський діяч, гласний міської думи. Належав до ядра одеської української спільноти й через професора Петра Іванова регулярно отримував від Грушевського свіжі томи його історичних досліджень. 5 квітня 1918 року на Раді народних міністрів УНР Климовича призначили на посаду управляючого Міністерством фінансів.

Павло Зелений — одеський міський голова (у 1897—1905 роках), який симпатизував українському руху, сприяв розвитку культури в місті та підтримував зв’язки з лідерами національного відродження, зокрема й з оточенням Михайла Грушевського.

Михайло Грушевський підтримував тісні наукові контакти з професорами Новоросійського (Одеського) університету. Серед них — історики Олексій Маркевич, Іван Линниченко і Петро Іванов. Вони обмінювалися книгами, рецензували праці один одного та вели наукові дискусії.

Слід зауважити, що серед кореспондентів Михайла Грушевського були й такі українські діячі, погляди яких не завжди збігалися з його поглядами.

Іван Липа. Їхні життєві шляхи постійно перетиналися у науковій, культурній та державницькій сферах, хоча вони належали до різних світоглядних поколінь (Грушевський тривалий час еволюціонував від федералізму до самостійності, а Липа від самого початку був радикальним самостійником). Об’єднувала ж їх спільна мета — розбудова незалежної України.

Після Лютневої революції 1917 року Іван Липа очолив український рух в Одесі, ставши першим українським комісаром міста, а згодом — міністром віросповідань УНР. З Грушевським вони безпосередньо співпрацювали над розбудовою інституцій молодої держави.

Сергій Шелухин — видатний український діяч доби Української революції 1917—1921 років. Їхні погляди поєднувалися в державницькому русі, хоча часом розходилися в оцінках історії та політичних кроків. Шилухин дискутував із Грушевським щодо етногенезу та культурних впливів, зокрема доводив прямий вплив кельтів на формування української прадавньої культури, оминаючи германське посередництво.

Іван Луценко — відомий одеський лікар, публіцист і громадський діяч, визначна постать українського національного відродження та Української революції 1917—1921 років. Їхня діяльність тісно перетиналася у площині розбудови української державності. Їх поєднувала спільна політична та громадська робота, хоча вони представляли різні регіональні осередки і часом мали розбіжності у поглядах. Зокрема, Луценко був палким прихильником негайної українізації армії й очолював Українську військову раду в Одесі.

З Одесою тісно пов’язаний і рідний брат Михайла Сергійовича — Олександр Грушевський. Завдяки зусиллям та клопотанням одеського товариства «Просвіта» у 1906 році йому дозволили читати курс лекцій з українознавства (історії української літератури та мови) у Новоросійському університеті. Це стало визначною подією для тогочасної причорноморського міста.

Зважаючи на те, що період Української революції був повністю сфальшований радянськими істориками, провідники національно-визвольного руху дискредитовані, а більшість джерел свідомо знищено, сьогодні доводиться по крихтах відновлювати події сторічної давнини. Та навіть на основі вихолощених джерел можемо констатувати, що у період УНР більша частина населення Одещини підтримувала дії Центральної Ради, зокрема її голови Михайла Грушевського, а в українських урядах одесити перебували на ключових посадах.

Після відновлення незалежності в 1991 році Михайла Грушевського називають Людиною великого масштабу, Великим Українцем, творцем Української державності, символом всеукраїнського національного єднання. На вшанування пам’яті засновника Української Народної Республіки в багатьох містах і селах названі вулиці і проспекти, школи і бібліотеки, в тому числі й на Одещині. В самій Одесі його іменем названо вулицю, по якій до нашого міста їдуть авто з київського напрямку. На честь видатного історика пере-йменована одна з провідних книгозбірень міста — Одеська обласна універсальна наукова бібліотека. Почесне ім’я Михайла Грушевського присвоєно 11-й бригаді Національної гвардії України, яка дислокується в Одесі. Його іменем названі вулиці і в багатьох містах і селах нашої області.

Найкращою ж пам’яттю про одного із засновників незалежної України буде сильна, європейська, соборна держава.