За ініціативи жіночого клубу «Дай руку мені, сестро» Центру соціальних служб Одеської міської ради та центру допомоги переселенцям «ЯМаріуполь. Одеса» відбулася екскурсія Музеєм історії розвитку українського козацтва, що на Пересипу (вул. Чорноморського козацтва, 9).

Козацтво в історії Одеси посідає чільне місце, є обширною темою, яка ще й досі повністю не розкрита і яка набула особливої актуальності у зв’язку із сучасною російсько-українською війною.

Волелюбні козаки завжди боронили свої землі. Вони були чудовими вершниками, вмілими мореплавцями на швидких човнах-чайках, чумаками, які перевозили сіль, експериментаторами й винахідниками (скажімо, використовували очерет як дихальну трубку для переміщення під водою), каменярами, биндюжниками (візниками-вантажниками) та першими забудовниками Одеси.

Музейна зала козацької слави з портретами ватажків, клейнодами — булавами, бунчуками, печатками — дає можливість поринути у нашу минувшину, пригадати імена, закарбовані в історії Одеси: Захарій Чепіга, Антін Головатий, Петро Калнишевський, Семен Палій та багато інших.

Козацька тема віддзеркалилася у топоніміці нашого краю. Сьогодні на мапі Одеси бачимо вулицю Чорноморського козацтва, пам’ятник отаману Антіну Головатому в Старобазарному сквері та пам’ятний хрест на місці битви Семена Палія. Назви Старокозаче, Паліївка, Усатове, Чубаївка, Шкодова гора — їхнє козацьке походження зрозуміле без особливих пояснень.

А ось українська світлиця з предметами щоденного побуту. Рушники, вишиванки, скатертини, посуд, меблі ручної роботи — усе це свідчить про вміння українців облаштовувати своє життя зручностями, затишком і красою. Аж до дрібничок. Усі ці речі є своєрідними оберегами сьогодення. Не можливо пройти повз, не зачепившись поглядом за миски, глечики, прядки, мережива чи видовбану з дерева дитячу люльку.

Жінок на Січ не допускали, вони залишалися в зимівниках, де облаштовували побут, виховували дітей, доглядали за худобою та самотужки вирішували всі життєві питання.

Головна ідея екскурсії — провести паралелі із сьогоденням для зміцнення зв’язку поколінь. Це і про те, як наші захисники відроджують бойовий стрес-менеджмент, як провадиться фізичний вишкіл на основі бойового гопака, від якого шаленіє весь світ, це і про «русскій корабль…» та легендарний вислів Костянтина Оборіна «venseremos/не всеремос» і багато такого іншого. Тільки сліпий не побачить, що коріння нашої психологічної стійкості заглиблене у звитяжну добу козацтва.

Цей музей не має аналогів на Півдні України, є унікальним осередком дослідження і популяризації козацької культури.

Цією екскурсією жіночий клуб «Дай руку мені, сестро» зробив ще один крок з вивчення української Одеси та козацької складової в історії міста. Завдяки докторові історичних наук Тарасові Гончаруку, якому, власне, й належить ідея таких екскурсій, ми вже мандрували маршрутом «очеретяного трамвая» (про це «ЧН» писали у номері за 30 липня), дізналися про Дмитра Вишневецького (Байду) з нагоди 510-річчя від його народження, ознайомилися, прогулюючись Приморським бульваром, із заснуванням поселення Хаджибей. Тарас Григорович розповів нам про діяльність Одеської «Просвіти», про таких знакових подвижників української справи, як Іван та Юрій Липи. Попереду — ще багато пізнавальних маршрутів. З нетерпінням на них чекаємо і щиро дякуємо панові професору за таке розширення нашого кругозору, за заглиблення у нашу рідну не викривлену історію.