ОДЕСА, 17 СЕРПНЯ 2026 РОКУ, КОНТЕКСТ-ПРИЧОРНОМОР’Я – Лідер одеських волонтерів з «Корпорації монстрів» Катерина Ножевнікова описала основні досягнення та проблеми фонду за останній час.

Як передає кореспондент ІА «Контекст-Причорномор'я», про це йдеться на Фейсбук-сторінці лідера одеської благодійної організації «Корпорація монстрів» Катерини Ножевнікової.

У повідомленнях на сторінці Katherine Nozhevnikova сказано:

Буде сумно, тому якщо в вас стан і так тяжкий то краще не читайте.

Молода жінка кожен день викладає світлини, де вони з її коханим чоловіком посміхаються, обіймаються, мандрують.

Він загинув місяць тому приблизно.

її рве на частини, вона не може прийняти це і мені здається, що вона намагається хочаб так побудувати всесвіт де вони все ще разом. Це не допомогає і вона вмирає кожен день разом з ним. і це відчувається через екран

І нічого не допоможе — жодні слова.

Я ставлю позначку обіймаю і постійно уявляю себе на її місці. На місці всіх цих жінок і дівчат, які іноді в два рази молодше за мене і які потрапили в пекло при житті. І вкриваюсь холодним потом. Як кожна жінка , яка має на війні чоловіка, сина, батька чи брата.

В моїй стрічці таких жінок все більше і більше.

Чоловік постійно жартує що я зможу на 15 млн побудувати дім своєї мрії чи купити всі дерева, які захочу та посадити сад. Каже поставиш на дерево якесь табличку і я буду тут.

Вони всі так жартують. Кажуть це такий захист психологічний і людина звикає до своєї можливої смерті. Я не можу звикнути до смерті навіть тих, кого не знала зовсім.

Мозок досі виснажує сам себе постійним питанням «Ну як же так сталося що світ дивиться і не зупиняє»

Трішки Допомагає робота та пігулки..

Сестра розповідає з ранку, що померла мама мого першого хлопця, який загинув два роки тому. Загинув і залишився на тому боці. Відходили швидко тоді.

«Знаєш, а навіть якщо його повернуть по обміну тіл, він же так і залишиться назавжди зниклим.

Бо ДНК тепер і взяти нема в кого.І подзвонити нема кому.»

Родина зникла. Родовід закінчено

Командир (поки на командному вирішують, що робити з підбитим НРК, який евакуює двох тяжких поранених і який, підбитий фпв, стоїть просто неба) сідає в джип і як в кіно якомусь на неймовірній швидкості іде їх забирати. Ось авівка підізддає до підбитого НРК, ось він починає розвертатися (дорога вузька і я затримую дихання бо думаю що він зараз може підірватися також) ось він вже затягує по черзі поранених в багажник — в одного схоже майже немає ноги але він на руках підтягується і намагається допомогати себе погрузити швидше. Сяє сонце.

От він закидає першого і починає тягнути другого пораненого. Секунди відчуваєтесь як години бо постійно чекаєш що їх вдарить — дрон, чи ракета, чи постріл ..

Сонце сяє так сильно що камера дрона, яка слідкує іде блисками.

В Одесі також сонячно. Повні пляжи людей. Ресторани повні. Купа чоловіків викладають купу світлин як вони подорожують, роблять бізнес, зустрічаються за круглими столами, проводять час з родинами та живуть життя.

Жінки щасливо посміхаються зі світлин.

Я свіпаю сторіз намагаючись не відчувати роздратування від такої не чутливості до інших…

Одні Кажуть треба подовжувати жити. Інші Кажуть, що ми самі винні. Не хочемо віддавати землю. Не хочемо домовлятися. Жахливо що і те і те Свої кажуть.

Лошадь з екрана без жодного сумління , цілком спокійно і впевнено стверджує що ні про яку зупинку навіть мови не може йти. Дідів та другу світову до чогось згадує. Каже, що не домовлятися не зупинятися вони не збираються.

Колективна «Поляковапростигосподіприходько» і 100 тис людей, які це підтримують кажуть, що живуть в концтаборі, що просто треба припинити стріляти і треба домовлятися. І віддати цей клятий Донбас.

І що жити вони хочуть як раніше. І жодний аргумент не допомогає. От як раніше і крапка.

В голові лунає «В цій землі зарита твоя пуповина»

Але чомусь купа людей про це забула .

Я збираю сумки і спілкуюсь с молодим хлопцем, який так само командир якому не все одно. Він шукає своїм захист. Каже, що медику в них водій і на мою пропозицію надати їм сумки CLS запитує що це.

Він вміє стріляти та керувати танком. Але не вміє навіть накласти бинт. Не вистачає людей. Видаємо продукти, евакуюємо, ремонтуємо та воюємо все одночасно.

Телефоную. Кажу ми все вам надамо. Я вишлю відео з чого складається, розпишу же і як воно може знадобиться але (я завжди кажу це) сподіваюсь що не знадобиться

Гарні слова, каже. Гарні.

Але на жаль знадобиться все.

В Одесі сонячно.

В сторіз Дівчина танцює на барній стойці. Людей море на диско. Знайома жаліється що рано все закривається і не встигають вони натанцюватися.

На ЛБЗ сонячно. Молодий командир заштовхує бійця років за 50 з майже відірваною ногою в відкритий багажник. Боєць тягне своє поневічене тіло.

В нього також не вистачає часу ..

Я не засуджую. Не даю порад. Не кляну нікого (ну крім ворога звісно)

Я просто не розумію

І не знаю як з цим всім жити

Будь ласка не забувайте про них.

Я знов нагадаю (хоча вже соромно навіть іноді)

Ми багато збираємо. Нам нема на що жалітися. Завдяки всім вам. Але цього не вистачає! Війна то чорна дира у всіх сенсах..

Ось тут збір на старлінки (встановлюємо на НРК, які евакуюють та довозять все необхідне для ЛБЗ) ноші волокуші і такмед.

Чому не має в переліку купи необхідного для порятунку??

Медицина фінансується по остаточному принципу (с)

Http://next.privat24.ua/env/donate/a4322d23

https://send.monobank.ua/jar/7Eyzu11b21

PayPal

Одеса

На день ближче до перемоги