Те, що Тарас Григорович Шевченко геній, безcпорно. Хоч і є дещиця «вумників», які — хто від чваньковитості «старшобратства», хто від недолугості, а хто й від чорної заздрості намагаються відшукати на ньому якісь «темні пятна».

Мовляв, Шевченко просто невчений мужик з отією ЦПШ — церковно-приходською школою і вірші в нього якісь надто простонародні. Та все це від лихого. А ще — від чорної заздрості. Бо й справді, деяким із тих «критиків» навіть з найвищою освітою не вдалося досягти тих вершин, яких сягнув, здавалося би, й зовсім невчений Шевченко. Та в цьому якраз і полягає феномен шевченківської геніальності! А збагнути її можна, тут я нагадаю ще раз слова Олеся Гончара, «лише уявивши, серед якої мертвотної тиші вона виявилась. Це, знаєте, щось подібне до феномену геніальності Джордано Бруно, який у мертвотній тиші середньовіччя раптом просвітлює людей: а Земля то обертається! Так і Шевченко. Він не просто відчиняє двері у велику літературу. Та ще й такими віршами, які відразу ж стають піснями... Пригадайте його «Реве та стогне Дніпр широкий...». А він ними немов викрешує вогонь у душах читачів — вогонь визволення і тому заживає слави Прометея. Бо «Тарасова муза — це справжня поезія, її світильник горить нетлінним вогнем — вогнем Прометея» — ці слова відразу ж записав про нього Микола Костомаров. Феномен генія Шевченка ще й в іншому. Що цей невчений і справді мужик силою свого інтелекту досяг таких вершин, що не бачити їх, не визнати — просто було неможливо. А тому навіть «старші брати» засвідчували очевидне. Щоправда, називаючи його, в залежності від часу та обставин, то послідовником Лермонтова та Пушкіна, а то й учнем Добролюбова та Чернишевського. І вже цей факт ототожнення підкреслює отой феномен геніальності. Бо, з одного боку, вихованці престижних ліцеїв та університетів, а з іншого — отой мужик у кожусі з його базовою освітою у п'яного дяка. Хоч і в цьому є деяка натяжка. Бо Шевченко аж ніяк не міг бути учнем ні Добролюбова, ні Чернишевського. Адже коли він уже шмагав різками того свого п'яного дяка, один із цих його «навчителів» ще був п'ятирічним, а інший — іще й не народився. Щодо першого порівняння, то добре висловився російський літературний критик — сучасник Шевченка — Аполлон Григор'єв. Він так і написав: «Щодо краси і сили поезії багато хто ставить Шевченка врівень з Пушкіним і з Міцкевичем. Ми підемо далі: у Шевченка сяє та гола краса поезії народної, якої у Пушкіна і Міцкевича лише іскорки блищать. Натура Шевченка світліша, простіша і щиріша від натури Гоголя, великого поета України... Шевченко останній поет нової великої літератури». Ось так: великий поет великої літератури! А тепер подивіться на його вихідні дані. Адже його Академія художеств вже була тоді, коли він себе проявив як талановитий художник-самоучка! Та ще й настільки талановитий, що його не просто запрошують до Академії художеств, а добиваються «височайшого позволєнія» прийняти, бо він кріпак! Мало того! Виявляється, що вже тоді цей навчений кріпак пише оті поезії, в яких сяє та народна краса, «якої у Пушкіна і Міцкевича лише іскорки блищать»! У двадцять три роки у нього вже є «Причинна» з отим «реве та стогне Дніпр широкий». У двадцять чотири — «На вічну пам'ять Котляревському» і знаменита «Катерина», подарована Жуковському, на мій погляд, (про це ми ще поговоримо), з таким підтекстом, що, дай Боже, то зробити убіленому сивиною столітньому мудрецю з вищою освітою! Звідки це в нього — у того молодого і, погодьтеся, невченого кріпака? Адже вже на той час на нього не просто звертають увагу, а знаходять за потрібне витягти його із того кріпацтва І. Сошенко, Є. Гребінка, В. Григорович, О. Венеціанов, К. Брюллов і навіть сам вихователь царських дітей Василь Жуковський... Як бачите, поети і художники. Витягти і зачислити в Академію художеств — ото такою базовою підготовкою, таким інтелектом вже на той час володів молодий Шевченко. Феноменально — чи не так? Шевченко цьому, здається, і сам дивувався: «Знать од бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди!..» — саме так він про це і записав у вірші «Ну що б, здавалося, слова...». Записав, ніби розуміючи, що той феномен піднесе його постать настільки, що портрет його, поряд з іконою в рушниках, а «Кобзар» поруч з Біблією буде в кожному українському домі. Навічно!!!