Поки цей номер газети дійде до читачів, то над берегами Дніпра у свої права увійде четвертий Президент України.

У святу неділю 14 лютого 2010 року Центральна виборча комісія України у дуже поспішному порядку переможцем президентських виборів оголосила Віктора Януковича. З юридичного пункту бачення він пройшов всі процедури оголошення президентом — від висновків міжнародних спостерігачів, що вибори в Україні начебто були демократичними — до рішення ЦВК. Проте і оцінка міжнародних спостерігачів не сприймається однозначно, і протокол ЦВК, який окремі члени комісії підписали з застереженнями, викликають дискусію. Аскольд Лозинський, під страшну лайку орієнтованих на Росію сил, доводить, що на основі 6 відсотків охоплених міжнародними спостерігачами дільниць не можна робити висновку про чесність виборів. За його словами, це питання мав би вирішувати суд. Проте мільйони українців стали свідками, що Вищий адміністративний суд України показав залежність від олігархії і підійшов до справи президентських виборів тенденційно. Отже, Україна не склала іспиту на демократію. Судова влада вкотре засвідчила, що поки що в Україні сила домовленостей важить більше від сили правди і сили закону. Так само недоступними суспільству стали окремі думки частини членів ЦВК. І як наслідок — на емоціональному рівні не всі вважають Віктора Януковича президентом. Тому що Вищий адміністративний суд України, у якому прем'єр намагалася оскаржувати рішення ЦВК, підійшов формально до того позову, то це залишає значну частину суспільства у переконанні, що вибори були сфальшовані, а відтак Віктор Янукович є державним злочинцем, який прийшов до влади шляхом державного перевороту. Проте частина суспільства вважає Януковича законно обраним Президентом. Отже, Україна вийшла з виборів ще більше поділеною, ніж була до їх початку. Це ставить Україну на дуже небезпечну грань, під яку особисто підвів її Віктор Ющенко з тими, хто в його «хорі спрівав «арії «проти всіх». Чи є в України шлях до нормальності? — нині розгублено запитують себе тисячі українці. Проте єдності у відповідях немає. Для частини мешканців, особливо західних областей України, втіленням національного лідера надалі залишається Віктор Ющенко. Частина політиків вже шукає шляхів до табору переможця. Це колишні складові «Нашої України» — група Костенка та група Кириленка. Юлія Тимошенко та Народний Рух України, на плечі яких ліг основний тягар виборчої кампанії Юлії Тимошенко, переходять у жорстку опозицію (за умови, що регіоналам вистачить сил скинути уряд Ю. Тимошенко). «Рано чи пізно чесний суд дасть оцінку сфальшованим виборам-2010», — з такими словами прем'єр залишила 20 лютого приміщення Вищого адміністративного суду України. Це означає, що вона має твердий намір і надалі залишитися в політиці, незважаючи на всі ярлики, які на неї «вішали» і далі «вішають». Про намір бути в політиці виразно говориться у зверненні Юлії Тимошенко до українського суспільства з приводу політичної ситуації 22 лютого, у якому вона заявила: «Як і мільйони українців, я стверджую, Янукович — не наш Президент». Себто не український президент. «Президент, який прийшов до влади обманом, довго не затримається, і ми з вами зобов'язані на цей короткий час надійно захистити все, що є ключовим та цінним для нас, для нашої держави, — каже прем'єр. — Не пройшло і декількох тижнів від виборів, а команда Януковича вже почала по всім напрямкам зраджувати українські національні інтереси. Її світогляд — нищення України, паплюження нашої мови та культури. І вони цього навіть не приховують». Це її твердження, як і можна було сподіватися, викликало нову хвилю звинувачень прем'єра у популізмі. Їй закидають, що всі її заяви на адресу Януковича щодо фальсифікацій є безпідставними і тільки поглиблюють політичну кризу. Прем'єр у відповідь каже: «Наші спостерігачі і члени комісій документально зафіксували тисячі фактів фальсифікацій. Саме тому я вирішила звернутися до суду із позовом. Як до останньої інстанції, яка має встановлювати справедливість». Проте справедливості так і не було встановлено. Вищий адміністративний суд України на прохання регіоналів і ЦВК не дозволив прямої трансляції по радіо і по телебаченню цього, поляризуючого українську націю судового засідання. Він відхилив також більшість клопотань Юлії Тимошенко на предмет доказів про фальсифікацію виборів (головними з них мали бути покази свідків та перерахунок голосів виборців). Суд відмовив також у задоволенні клопотання про витребування виборчої документації. У такій ситуації 20 лютого позивачка заявила, що не бачить сенсу у подальшому розгляді справи. Своїм підходом Вищий адміністративний суд України продемонстрував, що найвищого суверена держави — народ має він за ніщо. Хоч у багатьох коментарях аналітиків наголошувалося, що відкритість процесу, перерахунок голосів є у першу чергу в інтересах Януковича. Бо якщо дійсно ніяких фальшувань волевиявлення не було, як це намагалися довести представники ЦВК та Партії регіонів, то чесний перерахунок голосів підвищив би суспільну легітимність Януковича як Президента. Оскільки вони цього не хотіли допустити, то для частини українців Янукович залишається узурпатором. Тум паче, що попри відмову у прямій трансляції судового процесу, в Інтернеті все ж таки доступні аргументи представників Юлії Тимошенко. Наведу фрагменти виступу народного депутата Сергія Соболєва. Він сказав, що лише на двох округах — 110 і 111 в результаті вибіркової перевірки були виявлені майже триста будинків, які не існують взагалі в природі, або які були збудовані до четвертого поверху, якщо це дев'ятиповерховий будинок, окремі будинки були на стадії закладення фундаментів або виритих котлованів. Але «мешканці цих будинків були у реєстрі виборців... Проте судді цей та інші докази відкидали, як юридично недоведені. У зв'язку з ситуацією, яка нині складається в Україні, група українських інтелектуалів на чолі з Дмитром Павличком, звертається до українського народу: «Уперше за дев'ятнадцятирічну історію незалежної Української держави настав час серйозних випробувань, час довести промосковській партії олігархів, хто є господарем на українській землі, час рішуче виступити на захист українських цінностей, традицій, святинь і права українських громадян на гідну людини якість життя. Не дозволимо відвертим і прихованим ворогам української самостійності і демократичного розвитку України руйнувати здобутки 1991 року, за які наш народ заплатив страшну ціну в ХХ сторіччі. Шукаючи відповіді, що робити в цій складній ситуації, прем'єр пропонує об'єднання у Верховній Раді демократичних, державницьких сил, усіх мислячих депутатів «Нашої України — Народної Самооборони», Блоку Литвина, БЮТу. «Треба відкласти нарешті всі суперечки та утворити в Верховній Раді потужну команду, яка не дозволить встановити антиукраїнську диктатуру. Я публічно пропоную саме такий дієвий шлях і вже розпочала переговорний процес, — сказала у зверненні Ю. Тимошенко. (...) «Я також хочу заявити, що ні за яких обставин не буду утворювати з Януковичем спільних коаліцій. Я не буду підписувати з ним універсалів та меморандумів саме тому, що не визнаю його Президентом України та не приймаю його антиукраїнську, антиєвропейську політику. Якщо патріотичні демократичні політичні партії в парламенті підуть на політичне заробітчанство, я піду в опозицію і буду наближати час повернення нашої держави до цивілізованого розвитку». Слова про невизнання Юлією Тимошенко Президентом України Віктора Януковича хоч і не несуть ніяких юридичних наслідків, проте показують, що він буде слабким президентом. Або Україну чекає доба диктатури путінівського типу. Проте багато українських сил не мають наміру коритися диктатурі донецького клану. Однак треба рахуватися із тим, що на фоні нинішніх українських труднощів багато-хто захоче поплести свої інтриги. І вони вже почалися. Напередодні звернення прем'єра інтерв'ю каналові Інтер» дав Віктор Ющенко. У ньому він не виключив варіанта коаліції Партії регіонів та БЮТ. І такий варіант розвитку назвав найжахливішим для України. Оскілки ряд останніх дій та заяв Віктора Ющенка не піддаються коментуванню, тому і цю заяву залишу без коментаря, бо у ній немає логіки, а лише емоції, а лише упередженість до особи Юлії Тимошенко. І в амбіціях та емоціях споконвічна драма України.