Саме відповідь на це запитання намагалися з'ясувати 12 березня під час прес-туру, приуроченого до Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом, представники миколаївських засобів массової інформації.

У рамках заходу були відвідані хоспісні палати у Миколаївському обласному центрі профілактики та лікування хворих на СНІД та обласному протитуберкульозному диспансері.

У Миколаєві на сьогодні функціонує п'ять хоспісних палат: дві з 2006 року — у СНІД-центрі (для хворих на СНІД), три — в обласному протитуберкульозному диспансері (для ВІЛ-інфікованих людей, хворих на туберкульоз). Крім того, ще дві палати були відкриті у грудні 2009 року в обласному госпіталі інвалідів війни та для людей похилого віку.

За словами, завідуючої стаціонарним відділенням СНІД-центру Світлани Стаханової, люди, які перебувають у хоспісних палатах, насамперед потребують не лікування, а догляду. Наприклад, їх потрібно нагодувати, перевдягти, помити, тощо. Лікування надається тільки симптоматичне, залежно від того, що турбує пацієнта: висока температура, болі, нудота, тобто коли потрібно зняти прояви хвороби. А це — передусім робота середнього та молодшого медичного персоналу, якого вкрай бракує. Наприклад, на 18 хворих, які перебувають у стаціонарі СНІД-центру (семеро — це люди, які знаходяться у хоспісних палатах та потребують постійного догляду) припадає одна медсестра та одна санітарка.

Та ж сама проблема з кадрами — і у Миколаївському обласному протитуберкульозному диспансері. Тут на все четверте відділення для ВІЛ-інфікованих, хворих на туберкульоз (близько 80 чоловік, у т.ч. і пацієнтів хоспісних палат), лише дві постові медичні сестри. Гостро потребує диспансер і штатного психолога, адже, за словами заступника головного лікаря з медичної частини Павла Свердлова, у хворих, які перебувають у хоспісних палатах, часто бувають нервові зриви — через те, що вони вважають себе ображеними світом і долею. До того ж більшість таких пацієнтів — люди без визначенного місця проживання, колишні засуджені тож родичів у них немає, тому їх зовсім нікому морально підтримати. Не завадить допомога психолога, враховуючи специфічні умови праці, й медичному персоналу.

Є також потреба збільшити кількість ліжок у хоспісних палатах протитуберкульозного диспансеру, розрахованих на 10 чоловік. Там наразі перебуває 12 хворих у тяжкому та вкрай тяжкому стані.

«На мою думку, паліативні палати потрібно було б зробити у кожному відділенні диспансеру, бодай на 3-4 особи, — зазначив головний лікар Миколаївського обласного протитуберкульозного диспансеру Павло Георгієв. — Адже туберкульоз — тяжке захворювання, і, крім ВІЛ-інфікованих, паліативної домопоги потребують і хворі на хіміорезистентний туберкульоз, особливо у термінальній (кінцевій) його стадії. Оскільки такий вид туберкульозу не чуттєвий ні до одного з існуючих на сьогодні протитуберкульозних препаратів, перебіг хвороби досить складний і потребує постійного кваліфікованого догляду, який можна забезпечити тільки в умовах хоспісу».

Щодо відмінностей між доглядом за хворим у паліативних палатах та вдома, то тут думка лікарів одностайна на користь першого варіанту. По-перше, зважаючи на характер захворювання, туберкульоз, на відміну від ВІЛ-інфекції, передається повітряно-крапельним шляхом, тому представляє загрозу для родичів хворого. По-друге, не всі уявляють, що таке професійний догляд, просто погодувати та помити — це ще не все. Наприклад, прикутого до ліжка хворого потрібно кожні півгодини перевертати для профілактики пролежнів. Є важливим і психологічний аспект: не всі морально готові спостерігати, як у них на очах уходить близька людина. До того ж хтось має і гроші заробляти, а такий хворий потребує постійного догляду та уваги до себе.

Втім, паліативної допомоги потребують не тільки хворі на туберкульоз і ВІЛ/СНІД, а й на онкологічні, серцево?судинні, неврологічні та інші невиліковні хвороби. Благодійний фонд боротьби з туберкульозом «Віта-лайт» у рамках проекту «Варто знати» (за фінансової підтримки МБФ «Відродження») вже ініціював створення при обласному госпіталі ветеранів війни хоспісних палат, які невдовзі почнуть функціонувати. Це вже третій медичний заклад на Миколаївщині, де надається паліативна допомога.

«У подальшому ми плануємо виносити питання на засідання координаційної ради при Миколаївській облдержадміністрації з паліативної та хоспісної допомоги щодо виделення коштів із обласного бюджету для створення хоспісних палат при кожному медичному закладі і паліативного центру як окремого закладу, — повідомив голова правління МОБФБТ «Віта-Лайт» Едуард Горбатенко.

За інформацією Міністерства охорони здоров'я України, щороку близько 500 тис. хворих усіх вікових груп в Україні, що страждають на онкологічні, серцево?судинні захворювання, туберкульоз, ВІЛ/СНІД та інші невиліковні хвороби у термінальних (кінцевих) стадіях, потребують паліативної та хоспісної допомоги (полегшення болю та інших важких проявів захворювання, надання психологічної, соціальної, духовної та юридичної допомоги для забезпечення максимально можливої якості життя). Якщо до кількості паліативних хворих додати ще по 1-2 родичів, які доглядають за ними, то виходить, що близько 1,5 млн. осіб в Україні щороку потребують паліативної та хоспісної допомоги, страждаючи від фізичного та морального болю, від безсилля допомогти рідній людині.