Тепле весняне сонце продовжує знищувати снігові запаси, накопичені за довгу зиму, та пробуджувати все живе до відродження та росту. І лише людська пам'ять здатна повернути нас у трагічний березень 1999 року. Тоді злий людський геній скерував проклятий КамАЗ, що забрав із життя одного із провідників українців В'ячеслава Чорновола.

Нині все більше українців, згадуючи той час, визнають, що в Укаїни був шанс — В'ячеслав Чорновіл. І, може б, нині ми не блукали манівцями цивілізації, а будували б державу не для купки олігархів, а для тих 52-х мільйонів українців, з яких залишилось лише 46, і то значна частина побирається по чужих світах, заробляючи собі та родині на хліб. В. Чорновіл так оцінив вибір українців у 1991 році: «Те, що я програв Леоніду Макаровичу, не є моєю трагедією. А от щодо України — так сказати не можу. Бо ми надовго застряли в так званому перехідному періоді. Це звучить красиво: «перехідний період». А насправді означає — перехід комуністів з одних кабінетів до інших». І заперечити тут складно, коли після виборів 2009 року регіональний каток продовжує рухатись по Україні, залишаючи на місцях, в основному, представників Донецького краю, для більшості яких цінності В. Чорновола нічого не варті, як і цінності більшості тих, хто за них голосував. Складається враження, що інтелект Партії регіонів, в основному, зосереджений в одній області, бо звідти призначаються керівники різного рівня на місце тих, кого пачками звільняють із своїх посад, бо дехто з них мали необережність у свій час підтримувати опонентів нинішньої влади. В українській владі продовжується експеримент, розпочатий попередниками: призначати на посади лише своїх, незважаючи на їх професійний досвід. Регіонали, які немало доклали зусиль, дискредитуючи владу Ющенка за призначення на посади кумів, сватів та родичів, розпочали з того, що заступником міністра Шуфрича призначили сина Ганни Герман, який лише 3 роки пропрацював помічником-консультантом народного депутата. Тепер ми можемо бути спокійними за оперативне розв'язання надзвичайних ситуацій, якщо, не дай Бог, такі виникнуть, і таких прикладів нині все більше. Граблі своїх попередників з Євробаченням успішно випробовували і регіонали. Відставивши в останню хвилину у зовсім недемократичний спосіб обраного кандидата, провели новий конкурс, де дали можливість засвітитись низці маловідомих співаків. А перемогу отримала зовсім невідома Олена Кучер (Альоша), за яку проголосувало найбільше глядачів, хоча це рівнозначно, що на виборах Президента переміг би Рябокінь. Але пам'ятаємо досвід нинішнього міністра освіти Дмитра Табачника, який вдало організував результативне голосування за Ярослава Мудрого під час визначення «Великого українця», тому результат не може дивувати. Для нової влади немає неможливого. Але, до їхнього стиду, пісня-переможець, яку особисто визначила Г. Герман, виявилася лише плагіатом. І нині необхідно шукати нову пісню, а за ігри нової влади ми знову набралися ганьби на всю Європу та ще й заплатимо штраф. Але ж якщо нова пісня, то і нове голосування, бо глядачі голосували за інше. Одним словом, найцікавіше попереду. У час, коли в нас триває боротьба за владний простір країни і поки що ніхто не сказав, як буде покращуватись життя сьогодні, бо взяти в борг у МВФ і потратити на соціальні потреби — це зовсім не реформи. До реформ не можна віднести і торгівлю українськими пріоритетами, що затіяла нова влада. Здати газотранспортну систему Росії — це не значить, що стане краще, бо ліпше порозганяти різних прилипал, які давно паразитують на газовій трубі. Але цього не станеться, бо саме ці люди виступили основними спонсорами нового Президента. Нині складно уявити, що нова влада здатна на щось, як окрім здачі українських пріоритетів сусідній державі, намагаючись продовжити оренду Чорноморського флоту в Криму, а, можливо, як запропонував друг регіоналів Затулін, віддати в спільне управління з Росією українське місто Севастополь. Нині будь-які варіанти можливі, бо важко знайти у владній вертикалі тих, хто може сказати слово на захист українських інтересів. Хіба що гастарбайтери, які заробляють по всьому світу, фінансово вкладають у розвиток України. В минулому році їх внесок становив більше 3 млрд. доларів. І сумно, що кошти, зароблені важкою працею на чужині, не йдуть на розвиток власної країни, а повертаються в Китай, Туреччину та країни, де навчилися виробляти продукти споживання, хоч і не зовсім якісні. Але тут нова влада поки що мало проявляє інтересу, як і їх попередники, що ніяк не можуть визначитися зі своїм опозиційним статусом. Роз'єднаність не принесе особливих дивідендів сьогодні тим, хто залишився поза впливом на політичні процеси в країні. Пам'ятаємо, скільки зусиль докладав В'ячеслав Чорновіл, щоб об'єднати праві сили у відстоюванні інтересів країни. На жаль, не був почутий, як і нині колишні соратники по Майдану не хочуть чи не можуть почути одне одного. Багато програм, започаткованих нинішньою опозицією, не відбулись саме через втручання північного сусіда. Про це на нараді із силовиками підтвердив президент Росії Медведєв, дякуючи їм за зрив вступу України до НАТО. Нині проти об'єднання опозиції діє не менш потужний ресурс. Пам'ятаємо, якими акціями протесту супроводжувались навчання СіБриз. Нині, якщо влада буде проводити такі навчання, всі ліві прикусять язик, бо з Кремля, скоріш за все, не буде відмашки. Випробовування владою — це є найскладніший іспит для більшості політиків. І ті непорозуміння, що вже заявилися у тільки сформованої коаліції на прагматичних умовах, це лише початок, бо посад завжди не хватає на всіх. Ніякої тут ідеології бути не може, бо що може поєднувати представників лівих і олігархів, окрім спільного бізнесового та владного інтересу. Ще, можливо, нелюбов до України, яку більшість із них продовжують демонструвати. Чим викликали хвилю протестів проти одіозного призначення Дмитра Табачника. І як нині не згадати В'ячеслава Чорновола, теж судимого за українську ідею. Але не підтриманого своїми співгромадянами.