Інтерв'ю з протоієреєм Романом, священнослужителем Кафедрального собору Касперівської ікони Божої Матері

- Отець Роман, розкажіть, будь ласка, про свій шлях до священства. Що спонукало вас стати на шлях служіння Богові? — Я доволі рано став священиком — у 21 рік. Проте не можу сказати, що це була моя основна мрія з самого дитинства. В шкільні роки були різні наміри: хотів стати лікарем або художником. Проте вже закінчивши Тернопільське вище професійне училище №4, я змінив свої погляди. І в 17 років з'явилось прагнення стати на шлях Божий. У 18 років вступив у Тернопільську духовну семінарію, де провчився рік. Пізніше перевівся в Івано-Франківську духовну семінарію. Вже на 4 курсі я був рукоположений у диякони Митрополитом Івано-Франківським і Галицьким Андрієм. 31 березня 1996 року за направленням з семінарії приїхав до Миколаєва у Кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері. 7 квітня 1996 року (в свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці) був рукоположений у сан священика. Приїхавши сюди, був здивований: храм був дуже убогим, особливо у порівняння з храмами на Західній Україні, було мало ікон, невеликий прихід, мало прихожан. Собору вже понад 100 років з дня заснування. На жаль, за часів радянської влади в ньому був клуб, на місці сучасного вівтаря — була сцена. Проте з одержанням незалежності України храм дуже змінився, збільшився приход, йдуть реставрації. Собор відкритий з 1993 року. Поступово храм обирає свого первинного вигляду. — Як віднеслися ваші батьки та рідні до вашого вступу до семінарії? — Моя мати — вчитель, батько — робітник. Вони не були проти, до мого вибору поставились спокійно. Протесту з боку батьків не було. — Як ви вважаєте, на які напрямки душпастирства необхідно звернути духовенству найбільшу увагу у наш час? — Основне завдання кожного душпастиря — це спасати людські душі. Господь веде до спасіння людину своєю дорогою, тому кожна людина проходить до Бога через свій шлях. Треба звернути особливу увагу на юну душу дитини, адже її душа чиста, її можна наділити і добром, і злом — тобто тим, чим наповнять її батьки та суспільство. А місія священика в міру своїх можливостей полягає в тому, щоб наставити її на шлях істинний. У школах необхідно вводити християнську етику, в наш час при храмах функціонують недільні школи, де йдуть наставляння на істинні християнські цінності та виховання високих моральних якостей. — Отець Роман, назвіть перших патріархів Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП)? — На етапі розпаду СРСР почались в Україні рухи за незалежність української церкви. Перший ієрарх автокефальної церкви — патріарх Мстислав (Скрипник) — він був ієрархом української церкви в діаспорі (помер у 1993 році). Пізніше його змінив патріарх Володимир (Романюк) — проте він незадовго після цього помер — у 1995 році. З 1995 року очолює УПЦ КП патріарх Філарет (Денисенко), який з 1992 року вийшов з підпорядкування Московського патріархату (МП). Свого часу він більше 20 років очолював Київську митрополію. Особливо багато зроблено саме за часів Філарета — переклад церковних книг, при ньому зміцніла УПЦ КП, кількість парафій в Україні зросла до 4000. — Яке вчення вашої церкви? Що слід робити, щоб спастись? — Вчення нашої церкви, як у всіх православних церков, — воно полягає в тому, що для того, щоб спастись, необхідно істинно і правдиво вірити в Бога і спасати душу свою в ділах любові і милосердя до ближнього. Суть християнського життя — це боротьба з гріхом у самому собі, смирення волі Божій для того, щоб у душі християнина воцарилось царство Боже (тобто царство добра, любові і істини). — Які плани і цілі вашої церкви? — Наші плани і цілі полягають у тому, щоб вести людські душі до спасіння, тому що згідно з Євангелієм — душа однієї людини цінніша за всі скарби світу. Проте одного бажання церкви для спасіння людини замало. Потрібно особисте бажання кожного йти дорогою заповідей Божих. По природі людина має свободу вибору і розум, тому вибір робить сама — спастися чи загинути. Господь для нашого спасіння зробив усе, що необхідно людині. Але без участі самої людини спасіння саме по собі відбутися не може. Бо каже Господь: «Царство Боже силою береться, і той, хто вживає зусиль — здобуває його». Але, також, слід пам'ятати, що і одних людських зусиль для спасіння замало. Потрібна благодатна допомога Божа, яку одержуємо в таїнствах Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Причастя та інших церковних чинах і молитвах. Не слід забувати також і про інші духовні засоби для спасіння: щоденна молитва, установлені церквою пости, розсудливість у духовних справах, християнська любов. — Ваші стосунки з іншими конфесіями та відношення до них? — Церква спокійно відноситься до інших конфесій: нормальні стосунки з автокефальною церквою, знаємося з греко-католицькими та римо-католицькими священиками. На даному етапі йде підготовка до діалогу на вищому церковному рівні між УПЦ КП та УПЦ МП.