в оновленому, сучасно відремонтованому кабінеті відзначили студенти та викладачі Миколаївського коледжу культури і мистецтв

Вже чверть століття при кафедрі етнографії та народознавства працює і постійно поповнюється музей старожитностей. Біля витоків його стояли викладачі кафедри Ольга Олександрівна Царельник, Віра Василівна Крамаренко та Вікторія Яківна Дрізо (на жаль, торік вона залишила нас). Саме Вікторія Яківна і була натхненником та організатором нинішнього багатющого музею, де за 25 років накопичено величезну кількість предметів старовини, ужиткового мистецтва. Це старовинні ікони, картини, глиняні горщики і тарелі, куманці, вугільні праски, дерев'яні праники і прядки, серпи, чудові вишиванки і рушники. Всього і не перелічити. А звозилися вони з творчих експедицій по нашій області. Викладачі разом із тодішніми студентами їздили по районах Миколаївщини, зустрічалися з людьми, слухали їх розповіді про своє життя і працю. Потім до цього долучалися і нові студенти, які з радістю привозили сімейні реліквії, що в дар навчальному закладу виймалися з бабусиних скринь, хлівів і горищ.

Сьогодні кабінет на третьому поверсі тішить око оновленим інтер'єром, до якого з великою любов'ю і знанням справи доклало рук подружжя Гамзів. Це натуральні дерев'яні балки, розкішні ковані світильники на стелі, численні полиці на стінах, на яких і розмістилося роками збируване, вище перелічене багатство. А від чудових вишиванок, різнобарвних заквітчаних рушників віє таким теплом і світлим затишком, такою неповторною красою. Адже в кожному предметі — тепло рук людських, вінець праці наших славних предків.

Тож як і належить, новосілля за народним звичаєм, з півнем і молитвою, розпочинає ветеран праці коледжу, великий знавець своєї справи О.О. Царельник. Вона кропить приміщення і присутніх свяченою водою, осипає зерном, монетками і цукерками. З подарунками прийшли і гості, вручивши господарям чудові сувеніри: глиняного півника на щастя, кумедну композицію «Дід та баба», цікаві і потрібні студентству книжки про наш край, його історію й архітектуру. Вдячний за фінансову підтримку у такий складний економічно час керівник коледжу Віктор Соловйов. Його мрія, аби кожна аудиторія, кожен навчальний кабінет мали свою особливість, своє обличчя.

Це справді чудово, що незважаючи на кризу, ремонтуються, сучасно обладнуються заклади культури, медицини, освіти. А як би пораділа своєму дітищу, оновленому вигляду музею його засновниця Вікторія Дрізо. Ця непересічна особистість, прекрасний педагог, чуйна і багата душею жінка залишила після себе неоціненний скарб — музей. Про це з почуттям шани і поваги розповідали викладачі-колеги і студенти. Вона навіть продовжувача своєї справи ідеально підібрала, віком ще досить молодого викладача, людину небайдужу — Сергія Мицика.

А мені пригадалося, як років 17 тому на прохання відомого нашого поета, лауреата Шевченківської премії Дмитра Креміня, мого колеги-журналіста з «Рідного Прибужжя», я вперше познайомилася з музеєм, з його чудовими організаторами. Потім із ними ми друкували в газеті «Народний календар», де докладно описувалися всі свята, традиції й обряди. Публікацї викликали велику зацікавленість читачів.

Можу тільки уявити, з якою насолодою поспішатимуть нині студенти на лекції, де їх в оновленому кабінеті оточуватимуть руковотворні експонати, що служитимуть не лише посібниками, а й зразками для наслідування.