Життя прожити — не поле перейти. Це сповна стосується і героя мого нарису Олексія Гавриловича Захарченка.

Ім'я цієї, без перебільшень, справді легендарної людини ввійшло в історію нашої країни, нашого краю. По його трудовій діяльності можна чітко простежити їх розвиток як в економічному, так і в господарському плані. І на порозі свого 80-річчя Олексій Гаврилович впевнено говорить, що мрія його дитинства збулась, хоча і прийшов він до неї нелегким шляхом. Та все по порядку.

Маленькою батьківщиною для нього є мальовнича Черкащина з чудовими лісами, гаями, перелісками. Народився Олексій Гаврилович 30 березня 1930 року на хуторі поблизу села Чижівка Звенигородського району. Його батьки були прості колгоспники. Хоча про покійного батька, Гаврила Івановича, син розповідає багато цікавого. Відбув російсько-японську війну, там і освіту здобув. До речі, досить грамотно писав. Працював лісничим, затим — їздовим у колгоспі. Возив голову колгоспу. З ним рахувалися, обирався навіть депутатом сільської ради. Був нагороджений медаллю «За трудову доблесть». З теплотою в голосі Олексій Гаврилович згадує своїх покійних матусю Теклю Микитівну, старших сестричок Фросину та Параску.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, малий Олексій саме закінчив четвертий клас з похвальною грамотою. Отож замість навчання хлопчик запрягся у важку, виснажливу колгоспну роботу. Та дивлячись, як нелегко було його рідним, односельцям, не скаржився на втому. Довелося всього набачитись підліткові. Про ті важкі окупаційні роки згадує неохоче. Важко було і фізично, і морально.

Лише у вересні 1945 року знову продовжив навчання у п'ятому класі. Мав бути аж у десятому, а пішов у п'ятий, забувши багато того, що вивчав п'ять років тому.

- Я завжди хотів бути лісівником, — пригадує Олексій Гаврилович. — Отож, по закінченні семи класів, у 1948 році, вступив до лісотехнічного технікуму. Але помилився у виборі. Я хотів займатися розведенням лісу, а не його переробкою. Покинув. Переді мною відчинив свої двері Козачанський зооветеринарний технікум, після закінчення якого і потрапив на Миколаївщину, а точніше в Новоодеський район. Саме з районного управління сільського господарства розпочалась моя трудова біографія. І сміх, і гріх, — посміхається мій співрозмовник, — коли почув назву району, то думав, що це десь поблизу міста Одеси. Їду, їду, а позаду і попереду мене одна лише курява, а замість дерев якісь здичавілі, майже сухі чагарники. Хати страшні, не кращі й кам'яні мури. Пилюки на дорозі по кісточки. Страшно на все це дивитись. Як згадаю свою заліснену Черкащину, то мало сльози на очі не набігають. Та треба трудитися.

Молодого зоотехніка з племінної роботи зустріли добре. Пригостили здоровенним кавуном і поселили в так званому готелі. На другий день вже приступив до підготовки районної сільськогосподарської виставки. А потім — відрядження за відрядженнями по господарствах району. Та поміж тим у голову засіла заповітна думка — про заліснення цього краю. Особливо, коли довелося ходити по піщаних пересувних дюнах у Кашпіровці. І коли в липні 1960 року його обрали головою Новоодеської районної ради народних депутатів, відразу порушив питання про створення Кашпіровського лісництва. Домоглися фінансування від Міністерства лісового господарства, техніку задіяли з усього району. І кожного року саджали по 150-180 гектарів лісу. Першим лісівником тут був Василь Петрович Мордвинов.

- Навіть не думав, що з тих наших саджанців виросте такий розкішний ліс, — ділиться потаємним мій співрозмовник, який дожив до того часу, коли ліс став дорослим. — Уже ставши секретарем обкому партії (1975-1987 рр.), порушив питання про створення розсадника. Тоді ж ініціював створення гідролісомеліоративної станції. Отак і збулася моя дитяча мрія.

Довелося О. Г. Захарченку працювати і у Врадіївському районі. У квітні 1962 року його було обрано першим секретарем райкому партії цього району. І тут попри всі нагальні клопоти з такими ж однодумцями, як і сам, також займався залісненням району.

1970 рік. Баштанський район. Приїзд міністра лісового господарства України Б. М. Лук'янова. Подивившись на цю пустелю, він відгукнувся на пропозицію першого секретаря райкому партії Олексія Гавриловича Захарченка щодо заліснення цього району. Повернувшись до Києва міністр відразу видав Наказ про створення двох лісництв — Баштанського і Христофорівського. А затим були створені Сухоєланецьке лісництво в Но-воодеському районі та Єланецьке лісництво.

Має Олексій Гаврилович і свідоцтва про раціоналізаторські пропозиції. Одне з них щодо комплексної механізації в тваринництві. Саме ним вперше були внесені пропозиції щодо механізації свиноферми маточного поголів'я, а також комплексної механізації тваринництва в літній період. Цей досвід також був ухвалений Міністерством сільського господарства.

- Ми перевели механізаторів, які працювали в тваринництві, — пригадує О. Г. Захарченко, — на відрядно-преміальну систему, тобто оплату за кінцевий продукт.

Разом зі своїм однодумцем О. І. Каторгіним написав книгу «Бригадный подряд в земледелии», яка вийшла 75-тисячним тиражем. А затим, вже сам, видав наступну: «Шаги бригадного подряда». У цій книзі описаний досвід роботи із цієї справи Новоодеської і Баштанської партійних організацій.

Настільною книгою для механізаторів стала його «Організація та оплата праці в мехзагонах і ланках». Коли у 1974 році ЦК Компартії України приймає постанову, в якій схвалює досвід Баштанського району і рекомендує широкомасштабне впровадження його в усіх куточках України, сюди одна за одною приїздять делегації не лише з України, а й з Прибалтики, Далекого Сходу. Згодом у вищих навчальних закладах був уведений спеціальний курс з вивчення форм оплати праці.

На долю цієї людини, справжнього патріота своєї землі, випало ще одне починання — плоскорізний метод обробітку грунту. Та чи лише це. Нестримне бажання допомогти людям творити добро на землі, примножувати багатства свого краю, палка енергія — ось ті якості, які надихали ветерана війни і праці на важливі справи. Підлітку, який у роки війни бачив тисячі смертей, спалені села, скалічені тіла отих убитих солдат, які лежали на полі, і яких він із своїми однолітками звозив у братські могили, вкарбувалось у свідомості одне: жити краще. За поранення, що дістав під час Корсунь-Шевченківської операції — отримав відзнаку від держави. Медаль «За доблестный труд в период Великой Отечественной войны в 1941-1945 гг.». За трудові здобутки був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями «За трудову доблесть», «Ветеран праці. Олексій Гаврилович має численні відзнаки Міністерства аграрної політики України та багато-багато інших.

Щодо освіти. О. Г. Захарченко без відриву від виробництва закінчив Одеський сільгоспінститут, Академію суспільних наук при ЦК КПРС, захистив дисертацію, отримав учену ступінь кандидата економічних наук. Починаючи з 1961 року і по 1987-й обирався депутатом обласної ради. У 1975 році став депутатом Верховної Ради УРСР четвертого скликання, був делегатом з'їздів КПУ та КПРС. Має чимало наукових праць і друкованих видань. На його рахунку 72 опубліковані роботи. Отож кому, як не йому, було знати і відчути потреби села, відсутність у ньому досвідчених спеціалістів. Саме за активної діяльності Олексія Гавриловича, наше місто у 1984 році отримало новий вищий навчальний заклад — сільськогосподарський інститут. Перебуваючи на посаді секретаря обкому Компартії України, він наполегливо долав бюрократичні перешкоди, щоб добитися втілення свого проекту в життя. І саме завдяки йому Миколаївщина дістала перспективу мати на селі кваліфікованих фахівців-аграріїв.

- Відкриття нового навчального закладу стало справжнім святом обласного масштабу. Мені випала висока честь вручити першокурсникам символічні ключ до знань і студентський квиток, — пригадує О. Г. Захарченко.

Незважаючи на свій вік, він і сьогодні в строю. Кандидат економічних наук, доцент кафедри організації виробництва та агробізнесу Миколаївського державного аграрного університету. За його плечима — втрати і радість перемог, людська шана, десятки тисяч вдячних студентів.

Закінчуючи свою розповідь про людину, яка стала легендою нашого краю, не можу не згадати про його дружину, Антоніну Леонтіївну, з якою прожив 47 років у мирі та злагоді, яка народила йому сина Олексія, який працює старшим викладачем Миколаївського державного університету ім. В. Сухомлинського, та доньку Людмилу, за плечима якої Одеський медичний інститут. Дуже сумує за дружиною, яка померла декілька років тому, не доживши трішечки до золотого весілля. Радують дідуся онуки — Антоніна, названа на честь бабусі, та Володя, який, як і мама, закінчує у цьому році Одеський медичний університет.

От і настав нарешті час привітати вельмишановного нашого земляка, Людину з великої літери, Олексія Гавриловича Захарченка із світлим ювілеєм, який він буде відзначати в своїй альма-матер — в «аграрці. Бо як сам каже, «допоки працюю — допоки й живу».

Колектив редакції нашої газети від щирого серця вітає Вас, шановний Олексію Гавриловичу, з ювілеєм. З роси і води! Довгії літа.